WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Міжнародні економічні договори (пошукова робота) - Реферат

Міжнародні економічні договори (пошукова робота) - Реферат

"діяти", "здійснювати". Міжнародний факторинг здійснюється з метою фінансування якоюсь організацією (фактором) експорту іншої особи (виробника продукції) за умови передання виробником фактора права на одержання плати від імпортера-боржника. Факторинг досить широко використовується в міжнародній торгівлі. Якщо постачальник відвантажив продукцію одержувачу, він може одразу отримати від фактора плату за неї. В Оттаві 28 травня 1988 р. було укладено Конвенцію про міжнародний факторинг. Поява її була зумовлена необхідністю уніфікації правовідносин цього виду. Конвенцію підписали 14 держав. Вона набула чинності у 1995 p., коли Італія, Нігерія і Франція ратифікували її [14, 407].
У ст. 1 Конвенції про міжнародний факторинг зазначається, що під факторингом мається на увазі договір, укладений між постачальником і фактором, відповідно до якого:
1) постачальник доручає чи бере на себе зобов'язання доручати фактору збирання дебіторської заборгованості за договорами купівлі-продажу товарів, укладених між постачальником та його клієнтом (дебіторами). При цьому товаром за зазначеними договорами не можуть бути предмети чи інше майно, придбане передусім для особистого, сімейного чи домашнього використання;
2) фактор має виконувати щонайменше дві із зазначених функцій:
o фінансування постачальника, у тому числі шляхом надання позики чи попередньої оплати;
o ведення рахунків (бухгалтерського обліку), пов'язаних з одержанням дебіторської заборгованості;
o збирання дебіторської заборгованості;
o захист від несплати суми боргу дебіторам;
3) дебітори (боржники) мають отримати письмове повідомлення про передання права на одержання дебіторської заборгованості.
Фахівці виявили окремі ознаки факторингу ще у Стародавньому Вавилоні. Але бурхливими темпами факторинг почав розвиватися у Північній Америці у другій половині XIX ст. У країнах Західної Європи факторинг поширився у другій половині XX ст. Почали створюватись факторингові банки та товариства.
Оттавська конвенція відіграла велику роль у світовому розвитку факторингу. Вона стала основою при розробці факторингового законодавства багатьох країн. Глава про факторинг міститься, зокрема, у Модельному Цивільному кодексі держав-учасниць СНД.
Міжнародний факторинг - це тристоронні правовідносини, у яких беруть участь:
o кредитор (експортер товарів, робіт, послуг);
o боржник (імпортер зазначених товарів тощо);
o фактор (банк або спеціалізована факторингова організація), що набирає права вимоги.
Факторинг буває з гарантією постачальника (факторинг з права регрессо) та без такої гарантії (факторинг без права регрессо).
За обсягом грошової вимоги, що передається, факторинг може бути повним або факультативним, а за характером проведення - прямим або опосередкованим.
Міжнародний форфейтинг
Договір міжнародного форфейтингу є різновидом договору міжнародного факторингу, за яким поступаються не правом вимоги платежу, а простим і перевідним векселями (траттами) шляхом вчинення індосаменту та форфейтера (фактора).
Міжнародний фінансовий лізинг
Як зазначалося, 9-28 травня 1988 р. у Оттаві (Канада) відбулась конференція, на якій було прийнято Конвенцію про міжнародний фінансовий лізинг.
Серед держав-учасниць конференції були США, Франція, ФРН, Великобританія та ін.
У ст. 1 Конвенції зазначається, що під міжнародним лізингом розуміється угода, відповідно до якої одна сторона (лізингодавець)
згідно зі специфікою та умовами, схваленими іншою стороною (лізингоодержувачем), укладає договір поставки з третьою стороною (постачальником), відповідно до якого лізингодавець придбає промислову установку, засоби виробництва чи інше обладнання та вступає в договір про лізинг з лізингоодержувачем, надаючи йому право використання обладнання в обмін на періодичні платежі.
Прийняття Конвенції про міжнародний фінансовий лізинг сприяло уніфікації законодавства країн світу у сфері міжнародного фінансового лізингу. Комісія Європейського Співтовариства рекомендувала всім його країнам приєднатися до Конвенції.
Міжнародний фінансовий лізинг є тристороннім договором, що має такі ознаки:
o лізингодавець і лізингоодержувач є суб'єктами різних держав;
o лізингоодержувач самостійно вибирає обладнання і постачальника;
o лізингодавець купує у постачальника обладнання спеціально для подальшого надання лізингу;
o у розрахунках лізингових платежів ураховується термін амортизації обладнання;
o цей договір укладається на комерційній основі, оскільки його сторони є суб'єктами підприємницької діяльності.
Договір фінансового лізингу може ускладнюватися тим, що в договірні правовідносини послідовно можуть вступати два чи більше лізингодавців та(або) два чи більше лізингоодержувачів.
Розрізняють лізинг фінансовий і оперативний. Згідно з фінансовим (інвестиційним) лізингом лізингоодержувач отримує предмет лізингу на термін, співставлений з терміном можливого господарського використання цього обладнання. Не є обов'язковою умова про перехід права власності на об'єкт лізингу до лізингоодержувача з огляду на те, що після закінчення терміну лізингу предмет угоди може не становити жодного інтересу ні для лізингодавця, ні для лізингоодержувача. Наприклад, бульдозер перетворюється на металобрухт.
Згідно з оперативним лізингом лізингоодержувач отримує обладнання на короткий чи середній термін. Після закінчення терміну договору його предмет може бути переданий іншій особі або ж договір з цим лізингоодержувачем може бути продовжений.
Міжнародні ліцензійні договори на об єкти промислової власності
Об'єктами промислової власності вважаються винаходи, корисні моделі, промислові зв'язки, товарні знаки, знаки обслуговування, що охороняються відповідними документами, а також секрети виробництва (ноу-хау), фірмові найменування, вказівки географічного походження товарів тощо.
Міжнародна уніфікація положень ліцензійних договорів поки що відсутня. Стосовно ліцензійних договорів на ноу-хау є Керівництво, розроблене у 1969 р. за участю Європейської економічної комісії ООН. Воно має рекомендаційний характер.
Комісія Європейських співтовариств розробила:
1) Правило № 2349-84 від 23.06.84 "Про застосування статті 85(3) Римського договору до деяких категорій патентних ліцензійних угод";
2) Правило № 556-89 від 30.11.88 "Про застосування статті 85(3) Римського договору до деяких категорій ліцензійних угод з ноу-хау".
Зазначені міжнародно-правові акти спрямовані на досягнення компромісу між патентною (на винахід тощо) чи фактичною (на ноу-хау) монополією наоб'єкти промислової власності та економічною конкуренцією. В актах досить детально регламентовано, які з положень ліцензійних договорів і за яких умов вважаються такими, що не порушують антимонопольне (антитрастівське) законодавство ЄЕС [19, 139-152, 189-208].
Міжнародний договір франчизи
Незважаючи на широкий розвиток франчизи (наприклад, ресторани "Мак-Дональдс" поширились практично на весь світ), поки що відсутнє глобальне міжнародне регулювання цих правовідносин. Певні кроки до франчизи міжнародне право вже зробило. Передусім зазначимо Правило Комісії Європейського Співтовариства № 4087/88 від ЗО листопада 1988 р. "Про застосування статті 85(3) Римського договору до категорій франчизних угод". У Європейському
Loading...

 
 

Цікаве