WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Держава як суб’єкт міжнародного економічного права - Реферат

Держава як суб’єкт міжнародного економічного права - Реферат


Реферат на тему:
Держава як суб'єкт міжнародного економічного права
Правовий статус держави як суб'єкта міжнародного економічного права
Відомий французький математик і філософ Р. Декарт (1596- 1650) рекомендував уточнювати поняття перед тим, як сперечатися. На таку пораду слід звернути увагу.
Держава - це первинний і основний суб'єкт міжнародного права, який є учасником міжнародних відносин. Держава - це композиція з трьох елементів: певної території, населення, що мешкає на ній, і політичної організації (влади).
Основна ознака держави як суб'єкта міжнародного права - державний суверенітет.
Первинність держави як суб'єкта міжнародного права виявляється в тому, що вона як об'єктивна історична реальність створюється самостійно. Ніхто зовні не створив нинішню незалежну Україну. Вона з'явилася самостійно.
Як первинний суб'єкт держава має універсальну міжнародну правоздатність. Держави розроблюють норми міжнародного права, встановлюють відповідальність за їх порушення, визначають міжнародний правопорядок і функціонування міжнародних організацій. Можливість дій держав щодо зазначеного обмежується лише принципами та нормами міжнародного права, створеними ні ким іншим, як державами.
Держави як суб'єкти міжнародного права мають основні права і обов'язки. Вони фіксуються у відповідних міжнародних актах. Як відомо, поки що немає єдиного загальновизнаного переліку прав і обов'язків держав.
Суб'єктами міжнародного економічного права є учасники міжнародних економічних відносин. Вони - носії міжнародних прав і зобов'язань, які вони мають у межах і на основі міжнародного економічного права. Первинними (або основними) суб'єктами міжнародного права є держави, народи і нації, які борються за незалежність і створення власної національної держави. Похідними (або вторинними) суб'єктами є міжнародні організації, міжнародна правосуб'єктність яких визначається актом, що засновує ці організації (статутом чи угодою). Правосуб'єктність міжнародних організацій є похідною від правосуб'єктності держав - учасниць відповідної угоди. Обсяг прав і повноважень міжнародних організацій (а серед них є чимало й економічного характеру) визначається державами-засновницями.
Окремі елементи міжнародної правосуб'єктності можуть мати так звані державоподібні утворення. Очевидно, до таких у недавній історії можна зарахувати міста Гданськ, Трієст, Західний Берлін. Дехто до цієї категорії зараховує квартал італійської столиці, відомий усьому світові як Ватикан.
У світовій юриспруденції можна зустріти концепції про те, що фізичні особи (індивіди), внутрішньодержавні організації (промислові, торговельні тощо) є суб'єктами міжнародного публічного, у тому числі й економічного, права. Проте такі концепції ще не є панівними. Не вважаються суб'єктами міжнародного економічного права і транснаціональні корпорації (ТНК).
Україна є самостійним суб'єктом міжнародного економічного права. Характер і зміст міжнародних відносин за участю України - найрізноманітніші. Широку участь Україна бере і в діяльності міжнародних економічних організацій (оцінювання ефективності такої участі перебуває поза межами цього курсу лекцій).
Імунітет держави за міжнародним правом
Імунітет держави - це принцип міжнародного права, що випливає із засад державного суверенітету. Імунітет держави виявляється в тому, що з огляду на рівність усіх держав (і велетенських за розмірами території та чисельністю населення, і карликових) певна держава не може здійснювати владу стосовно іншої держави. При цьому спрацьовує правило "рівний не має влади над рівним" ('''par in рагет поп habet imperium").
Імунітетом користуються іноземна держава, її органи та майно, що належить державі. Майно іноземної держави не може піддаватись заходам примусового характеру (накладенню арешту тощо).
Теорія і практика розрізняють кілька видів імунітету держави: судовий; від попереднього забезпечення позову; від примусового виконання рішення; майновий (власності).
Судовий імунітет полягає в непідсудності держави без її згоди судам іншої держави. У цьому разі керуються правилом "рівний не має юрисдикції над рівним" ("par in рагет поп habet jurisdictionem"). Держава не може бути притягнута до суду іншої держави як відповідач, окрім випадків чітко висловленої такою державою згоди. При цьому не мають значення чинники, спираючись на які певна держава хотіла б притягти до свого суду іншу державу.
Імунітет держави від попереднього забезпечення позову полягає в тому, що майно держави не може бути предметом забезпечення позову.
Імунітет держави від примусового виконання рішення означає, що без згоди держави не можна здійснити примусове виконання судового рішення, винесеного проти неї судом, третейським судом іншої держави. Не можуть виконуватися примусові заходи у порядку забезпечення позову чи у порядку примусового виконання вже винесеного судового рішення стосовно, наприклад, державних морських суден, які навіть перебувають у територіальних водах держави, яка б хотіла їх конфіскувати.
Принцип імунітету держави відбитий у внутрішньому законодавстві більшості країн світу.
Застосування принципу імунітету держави вважається загальновизнаним у сучасній міжнародно-правовій практиці. Образно кажучи, з тим, щоб будувати міст через річку, згодні всі. Проте як його будувати - уздовж річки чи поперек - думки різняться. Так і з імунітетом держави - відсутня єдність поглядів на розуміння обсягу та сфери застосування цього принципу. У доктрині та практиці різних правових систем є дві основні концепції імунітету держави - імунітету абсолютного та функціонального (обмеженого).
Згідно з теорією абсолютного імунітету державний імунітет базується на імперативному принципі сучасного міжнародного публічного права - суверенній рівності держав. Прихильники цієї концепції твердять, що держава завжди є єдиним суб'єктом, хоча її правосуб'єктність може виявлятись по-різному. Тому, наприклад, як суб'єкт міжнародного приватного права держава не втрачає властивості суверена (владної особи). Простіше кажучи, з цієї точки зору держава одночасно може бути у двох іпостасях - носія влади та торгівця.
Теорія абсолютного імунітету дає змогу широко тлумачити та застосовувати імунітет держави. Подання позову до іноземної держави, забезпечення позову і звернення стягнення на майно держави можуть бути вчинені лише тоді, коли є згода на те з боку відповідної держави.
Принцип абсолютного імунітету держави виник ще у середньовіччі. Держава в межах цього принципу є "священною коровою". Зазначений принцип тривалий час був основним у міжнародно-правовій теорії та практиці. Нині ж коло держав, що "моляться священній корові", звузилося.
Радянський правничий менталітет, який, зрозуміло, не зник із розпадом Союзу, визнає принцип абсолютного імунітету. Правосвідомість продукує постулати: держава не перестає бути сувереном в економічному обороті; вона не відмовляється від нього і непозбавляється його.
Основний зміст теорії функціонального (обмеженого) імунітету полягає в тому, що держава, діючи як суверен, завжди користується імунітетом. Якщо
Loading...

 
 

Цікаве