WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Чому питання, чи є Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнанні його банкрутом" прокредиторським або продебітор - Реферат

Чому питання, чи є Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнанні його банкрутом" прокредиторським або продебітор - Реферат


Реферат на тему:
Чому питання, чи є Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнанні його банкрутом" прокредиторським або продебіторським , не має сенсу
Ця стаття - результат моїх спостережень впродовж нинішнього року щодо основних відмінностей, контрастів і альтернатив, які очікуються в результаті розв'язання задачі відновлення платоспроможності в країні з економікою перехідного періоду.
"Продебіторський" у порівнянні з "прокредиторським"
Перша з таких можливих відмінностей - між продебіторською та прокредиторською спрямованістю законів, - на наш погляд, виглядає ілюзорною і є скоріше джерелом плутанини, ніж освіти. Своїм штучним моралізмом він нагадує пошук "позитивних героїв" радянськими літературними критиками.
У блискучому типовому коментарі до діючого Закону Росії, наприклад, кілька сторінок вступу автор присвячує аналізу різних законів за п'ятиподільною шкалою, починаючи від радикально продебіторського й закінчуючи радикально прокредиторським, між якими знаходяться "м'яко продебіторський", нейтральний та "м'яко прокредиторський" закони. Закон Сполучених Штатів Америки подається як продебіторський; більшість європейських законів (за винятком французького) - як прокредиторські; і, як можна здогадатися, діючий російський закон представлений як "нейтральний" та збалансований.
Ліквідація в порівнянні з реорганізацією
Проте, головним питанням, на нашу думку, є не те, чи потрібно виплатити кредиторам як найбільшу суму, а те, яким чином таким кредиторам буде виплачено ці суми: в результаті ліквідації чи реорганізації (відновлення платоспроможності), зараз чи згодом. Питання торкається самої серцевини системи банкрутства - як досягти основної мети банкрутства.
Згідно з однією точкою зору, яка прозвучала в Москві на конференції у Думі, ефективна система банкрутства має правити за достатньо серйозну загрозу для боржників, сприяючи поверненню їхніх боргів кредиторам. Можливо, саме цей принцип лежить в основі положень російського Закону (Ст. 8.1) і Закону України (Ст. 7.5), за якими від керівництва боржника вимагається порушити справу про банкрутство, якщо задоволення вимог одного кредитора призведе до неможливості задоволення вимог інших кредиторів, під загрозою субсидіарної або навіть кримінальної відповідальності. Це доволі небезпечний підхід, бо кінцевим результатом закону, основоположним принципом якого є вищезазначений, стане звичайний переділ власності.
Протилежна точка зору припускає, що в банкрутстві повинна надаватися будь-яка можливість, аби підприємство, яке зазнало фінансових труднощів, було реорганізоване і продовжувало виробляти товари або надавати послуги, залишало на робочих місцях своїх працівників і обслуговувало свій борг; що евтаназія не є слушним засобом при перших ознаках хвороби. Закон США і, в деякій мірі, Закон України свідомо віддають перевагу відновленню платоспроможності (санації), гадаючи, що з часом кредитори та й економіка в цілому одержать більшу користь від відновленого боржника.
В Росії розглядається цікава і радикальна пропозиція: неурядова, позасудова реорганізація, що провадиться до порушення справи про банкрутство. Можливо, така пропозиція є результатом того, що впродовж минулого року в Росії було лише 50 успішних реорганізацій і 27 - за першу половину цього року. Не дивлячись на те, що такий метод, незалежний від властей та судової системи, містить у собі ідеологію вільного ринку й анархістський пафос підозри до будь-яких рішень, нав'язаних згори, він повністю залежить від консенсусу, від добровільної згоди усіх заінтересованих сторін. Звичайно, поза банкрутством більшість кредиторів не мають можливості приймати рішення, обов'язкові для меншості. В будь-якому випадку, досвід підказує, що позасудові реорганізації, реорганізації поза процедурою банкрутства або "домовленості" з кредиторами скоріше за все можливі в тіні сильного закону про реорганізацію у процедурі банкрутства, який може слугувати за стимул всім сторонам для досягнення добросовісної домовленості.
Хто контролює?
Виникає важливе питання: Хто контролює процедуру банкрутства? Відповідно до російської та української моделей, вирішальна роль надається кредиторам. Згідно з американською системою результат регулюється принципами рівності, що прописані в самому Законі й які застосовуються в кожному конкретному випадку судом з питань банкрутства.
В цій статті обговорюються функції закону. В Москві один з доповідачів у Думі висловив думку, що суддям з питань банкрутства не можна дозволяти думати. Це легковажне зауваження виказує як додаток до невід'ємної невіри у незалежну судову владу наївне розуміння самого Закону. Згідно з цією концепцією добре розроблений Закон просто треба чесно застосовувати: закладаєш факти у справі у текст діючого закону, як у комп'ютер, і на виході отримуєш вірний результат. Однак, значний досвід англо-американської судової системи побудовано на постійному "перетягуванні канату" між показним "дослівним" трактуванням Закону та зусиллями, спрямованими на розкриття його суті й мети.
Американський закон про банкрутство, яким би недосконалим, іноді несподіваним і надто складним він не був, все ж таки передає основоположний принцип, який полягає в тому, що жодна зі сторін: ані боржник, ні кредитори, ні арбітражний керуючий, ні уряд (в особі збірника податків чи Агентства з питань банкрутства) - не повинна контролювати процес, який являє собою делікатний баланс між їх колективними конкуруючими інтересами, регулюється Кодексом США про банкрутство і застосовується, відповідно і до букви, і до духу, судом. Сам Кодекс був розроблений і час від часу переглядається, аби врегулювати такі відносини з метою надати добросовісному боржнику всі наявні можливості для відновлення його платоспроможності та задоволення вимог його кредиторів.
За американським законом згода на санацію кредиторів, або навіть комітету кредиторів, не обов'язкова: суд може прийняти ("затвердити") план реорганізації боржника, згідно з яким передбачається значне списання боргу, не зважаючи на опір кредиторів, у тому разі, коли воно відповідає вимогам Закону і є "справедливим та об'єктивним" , а це - першорядний технічний правовий критерій. Закон спонукає кредиторів як групу діяти розумно. Оскільки саме принципи паритетності, пропорційності, рівності, неупередженості та більш-менш збалансованого розподілу економічних втрат відповідно до порядку черговості, встановленому Законом (який, до речі, суттєво не відрізняється від порядку черговості за статтею 31 Закону України), визначають рішення суду.
Хоча згідно з американським законом у процедурі реорганізації у провадженні у справі про банкрутство звичайно присутній комітет кредиторів, він - лише одна зі сторін, яка може приймати участь у процесі, подавати й оскаржувати заяви, заперечувати, надавати свідчення тощо, проте, підкреслюємо, такий комітет залишається лише однією зі сторін, що звертаються до суду, і вінмає рівні права з індивідуальними кредиторами, Агентством з питань банкрутства (в США це Офіс арбітражного керуючого), податковими органами та, певна річ, із підприємством-боржником. Усі ці сторони, чиї права та обов'язки визначаються Кодексом про банкрутство, мають рівний процесуальний статус. Питання, чи суд затвердить план боржника щодо задоволення вимог кредиторів, повністю залежить не від згоди будь-якої зі сторін, а від самостійного рішення суду.
Треба окремо підкреслити, що затверджений план реорганізації в американській системі є, по суті, одночасно й планом санації, й мировою угодою, тобто, єдиним документом, який визначає всі зобов'язання боржника після закінчення провадження у справі про банкрутство. Після затвердження у суді план реорганізації, як мирова угода, є новацією по відношенню до всіх
Loading...

 
 

Цікаве