WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Право приватної власності на землю в Україні (магістерська робота) - Реферат

Право приватної власності на землю в Україні (магістерська робота) - Реферат

власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності.
Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно,транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.
Таким чином, необхідно відмітити значні зміни, які відбулися в законодавстві протягом останніх 5 років і стосуються підстав виникнення права приватної власності.
Що ж стосується виникнення права приватної власності на землю, то основними його способами на сьогоднішній час є:
1) придбання землі через укладення договору купівлі-продажу;
2) виділення частки землі при виході із сільськогосподарського кооперативу;
3) приватизація землі, що віднесена до категорії державної або комунальної власності і відведена для цього;
4) успадкування земельної ділянки.
Стаття 377 ЦК України виділяє ще один спосіб виникнення права на земельну ділянку при придбанні житлового будинку, будівлі або споруди, що розміщені на ній і вказує, що:
до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.
Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
2.2. Володіння, користування та розпорядження землею суб"єктами приватного права
В цивільноправовій науці право власності має два значення: в об'єктивному і суб'єктивному розумінні.
Право власності в об'єктивному розумінні - це сукупність правових норм, які встановлюють і охороняють приналежність матеріальних благ конкретним суб'єктам (в тому числі визначають підстави та умови виникнення і припинення у них такого права щодо цих благ).1 Подібна сукупність норм в цілому утворює цивільноправовий інститут права власності.
Варто, однак, зауважити, що норми інституту права власності містяться як в цивільному законодавстві, так і в інших галузях законодавства (конституційному, земельному, пенсійному, сімейному та ін). Тому такий правовий інститут є всі підстави вважати комплексним (багатогалузевим) інститутом права. Ним регулюються, як правило, лише ті відносини власності, які набувають форму товарно-грошових відносин. Інші ж майнові відносини щодо власності є предметом регулювання чи захисту інших галузей права (кримінального, адміністративного та ін.). Деякі автори певну частину таких норм схильні розглядати як складові частини загальноправового, комплексного інституту права власності. Така думка безперечно має право на існування, хоча й вимагає ще свого глибокого та всебічного обґрунтування.
До інституту права власності мають відноситися ті норми, які:
а) встановлюють приналежність матеріальних благ власнику;
б) встановлюють підстави та умови виникнення у суб'єктів права власності;
в) визначають обсяг повноважень власника по володінню, користуванню та розпорядженню матеріальними благами;
г) встановлюють підстави та умови припинення права власності на приналежні суб'єкту матеріальні блага;
д) встановлюють правові засоби захисту (охорони) прав власника.
Вищенаведені критерії дають можливість виявити в різних галузях законодавства ті норми, які мають бути віднесені до інституту права власності. Безумовно переважна їх частина є цивільноправовими.
Право власності в суб'єктивному значенні - це передбачене і гарантоване законом право конкретного суб'єкта-власника (громадянина, колективного утворення, держави) здійснювати володіння, користування, розпорядження та інші можливі правомочності щодо належного йому майна на свій розсуд і з будь-якою метою, якщо інше не передбачено законом.1
Таким чином, суб'єктивне право власності, як і будь-яке інше суб'єктивне право, означає міру можливої поведінки уповноваженої особи (власника) щодо належного їй майна. Повноваження власника є динамічною категорією, залежною від суспільного ладу, державного устрою, загального рівня людської цивілізації та інших чинників. Розвиток світової цивілізації засвідчує, що лише у високорозвинених (економічно та інтелектуально) країнах, в яких утверджуються демократичні інститути та пріоритет людських цінностей, досягається оптимальний обсяг правомочностей власника та створюються рівні правові можливості співіснування різних форм власності.
Суб'єктивне право власності носить абсолютний характер . Це означає, що власнику протистоїть необмежена і безпосередньо не визначена кількість осіб, яким забороняється порушувати таке суб'єктивне право та створювати перешкоди його здійсненню.
В юридичній літературі вважається, що суб'єктивне право власності існує в межах конкретного право-відношення власності. Не заперечуючи можливість такого підходу в оцінці факту прояву суб'єктивного права власності, на наш погляд, необхідно все-таки звертати увагу на певну умовність існування цього правовідношення, оскільки такого "конкретного" правовідношення в юридичному розумінні цього поняття може і не бути.
Суб'єктивне право власності - це не абстракція. Воно характеризується своїм конкретним наповнювальним змістом. Загально прийнято, що його зміст становлять правомочності власника: володіння, користування та розпорядження належним йому майном.
Перераховані правомочності були сформульовані протягом багатовікового формування правової системи і одержали серед юристів назву "тріади". В правовій науці, однак, немає єдності щодо авторства такої "тріади". Довгий час вона вважалася дітищем римського приватного права. Ця думка була піддана сумніву деякими вченими, зокрема Є.О.Сухановим, який відзначив, що в римському приватному праві були закріплені дві правомочності (володіння, користування) як самостійні речові права, а третя (розпорядження) стала середньовіковим "винаходом" коментаторів. Такі сумніви, однак, безпідставні, оскільки дослідниками доведено достатньо доказів про існування знаменитої тріади в римському приватному праві.
В Росії "тріада" була запропонована М.М.Сперанським і вперше знайшла своє відображення в 1832 р. в с.420 т.Х ч.І Зводу законів Російської імперії. В цивільному законодавстві радянського періоду "тріада" правомочностей також була безпосередньо законодавчо закріплена.
Loading...

 
 

Цікаве