WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Право приватної власності на землю в Україні (магістерська робота) - Реферат

Право приватної власності на землю в Україні (магістерська робота) - Реферат

Законом від 21 вересня 2000 року була затверджена "Загальнодержавна програма формування національноїеко-логічної мережі України на 2000-2015 роки".1 Вона була розроблена в контексті вимог для подальшого опрацювання, вдосконалення та розвитку екологічного законодавства України, а також відповідно до рекомендацій Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (1995 р.) щодо питання формування Всеєвропейської екологіч-ної мережі як єдиної просторової системи територій країн Європи з природним або частково зміненим станом ландшафту.
Таким чином, самостійним об'єктом земельних відносин виступають землі в межах території України. До таких об'єктів належать категорії земель України, які мають особливий правовий режим. Серед земель України закон розрізняє дев'ять категорій земель, в основу поділу яких покладено основне цільове призначення.
Згідно ст. 18 ЗК до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.
Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Україна за межами її території може мати на праві державної власності земельні ділянки, правовий режим яких визначається законодавством відпо-відної країни.
Належність земель до земель України визначається знаходженням їх в межах території держави. Наявність території - це обов'язкова ознака держави. Оскільки територією держави є і острови, а також землі, зайняті водними об'єктами, то і вони також включаються до складу земель України.
В межах території України можуть знаходитися землі, які перебувають у державній, приватній та комунальній власності. Закріплення в законі багатосуб'єктності права власності на землю виключає можливість віднесен-ня земель України до єдиного державного земельного фонду.
Єдиною є територія України, яка згідно Закону України "Про планування і забудову територій"1 представляє собою частину земної поверхні у визначених межах (кордонах) з властивими їй географічним положенням, природними та створеними діяльністю людей умовами та ресурсами, а також з повітряним простором та розташованими під нею надрами.
Землі в межах території України характеризуються різним цільовим призначенням. Основне цільове призначення земель - головний і єдиний критерій диференціації земель на окремі категорії, які мають особливий правовий режим. Особливості правового режиму земель кожної категорії визначаються специфікою їх цільового призначення.
Крім земель, розташованих в межах території України, до її земель можуть відноситись земельні ділянки, які розташовані за межами території України, належать їй на праві державної власності і мають відповідний правовий режим, який визначається законодавством іноземної держави.
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природо-охоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісового фонду; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
У порівнянні з раніше чинним земельним законодавством у складі земель України сталися суттєві зміни. Так, замість земель населених пунктів, які раніше визнавалися законом як самостійна категорія земель, а фактично згідно Конституції України є одиницею в системі адміністративно-територіального устрою держави, запроваджено нову категорію земель-землі житлової та громадської забудови.
Землі оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення визнано Земельним кодексом самостійними специфічними категоріями земель.
Землі запасу як самостійну категорію земель анульовано. Але згідно частини 2 статті 19 ЗК до складу кожної категорії земель можуть входити землі запасу. Це стосується тільки тих земельних ділянок, які не надані у власність аби користування громадян чи юридичних осіб. Так, згідно ст. 30 Земельного кодексу земельні ділянки державної і комунальної власності, які перебували у користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, що ліквідуються, включаються до земель запасу або ж передаються у власність чи користування відповідно до Земельного кодексу. В цьому випадку йдеться про можливість включення відповідних земельних ділянок до земель запасу у складі земель сільськогосподарського призначення.
Крім віднесення земель до певної категорії, яке пов'язане із здійсненням правомочності по розпорядженню землею (фактично закріпленню основного цільового призначення), законодавству відоме переведення земель із однієї категорії до іншої. Таке переведення земель здійснюється в результаті зміни їх цільового призначення. Наприклад, освоєння земель для сільсь-когосподарських і лісогосподарських потреб у відповідності зі ст. 209 ЗК фактично означає переведення земель із інших категорій у категорію земель сільськогосподарського призначення або лісового фонду.
Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою.
Що ж стосується зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян, то це питання вирішується дещо інакше. Хоча встановлення і зміна цільового призначення земель - це прерогатива їх власника, закон встановлює відповідні обмеження прав власників з цього приводу. Йдеться про те, що вказана зміна цільового призначення можлива лише за ініціативою власників відповідних земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Необхідно зазначити, що характеристика земельної ділянки як об'єкта права приватної власності (тобто об'єкта земельних відносин) закріплена ст. 79 Земельного кодексу. Згідно названої норми земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташу-вання, з визначеними щодо неї правами.
Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться.
Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.
В статті 79 ЗК вперше в земельному законодавстві України визначено поняття земельної ділянки як об'єкта права власності.
Об'єкти права власності на землю - це природні елементи, з приводу чого складаються і існують відповідні правовідносини, тобто, окремі, індивідуально визначені, земельні ділянки. Зазначена вище стаття встановлює кваліфікуючі ознаки земельної
Loading...

 
 

Цікаве