WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Право приватної власності на землю в Україні (магістерська робота) - Реферат

Право приватної власності на землю в Україні (магістерська робота) - Реферат

значення набули цивільно-правові закони, що передбачили нову систему видів іформ власності.
На даний час, до основних нормативних документів, що регулюють відносин права приватної власності, необхідно віднести такі найважливіші, як:
1) Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року, який в ст. 78 зазначив, що земля в Україні може перебувати у приватній власності. В Розділі ІІІ цей нормативний акт визначив основні умови та порядок набуття права власності, в тому числі й приватної;
2) Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року, який набув чинності з 01 січня 2004 року. Книга ІІІ "Право власності та інші речові права" врегулювала питання набуття, припинення, реалізації права приватної власності. Крім зазначеного, Цивільний кодекс також акцентував увагу на особливостях набуття права приватної власності в процесі спадкування.
Вказані вище нормативні акти сьогодні складають законодавчу базу для формування відносин права приватної власності в Україні.
1.2. Об"єкти права приватної власності на землю
Основним об'єктом права власності у земельних правовідносинах є земля.
Як відомо, в період існування СРСР діяв принцип абсолютної державної монополії на землю. Земля, її надра, води і ліси становили виключну власність держави і надавалися тільки у користування. В декларації про державний суверенітет України такі об'єкти були проголошені власністю її народу.
Згодом, відповідно в Земельному кодексі України від 18 грудня 1990 р. (в первісній редакції) і в Законі України "Про власність" сформувався новий правовий інститут, який встановлював умови і порядок надання землі громадянам у довічне успадковуване володіння, який, однак, не набув необхідної правової завершеності у зв'язку з введенням Законом від 30 січня 1992 р. поряд з державною колективної і приватної форми власності на землю. Тому в Земельний кодекс України 18 березня 1992 р. були внесені істотні зміни і доповнення, які формально засвідчили повноцінність інституту права приватної власності в Україні.
На сьогднішній час земельним законодавством встановлюється спеціальний правовий режим щодо умов набуття права власності на земельні ділянки та здійснення громадянами правомочностей власника, обмежуються їх розміри, що обумовлено особливостями такого об'єкта права власності та його значенням в суспільстві. Насамперед ці особливості полягають в тому, що об'єктом права власності є не земля взагалі як фізичний об'єкт матеріального світу, а земельна ділянка як правова категорія з чітко окресленими межами. На відміну від інших об'єктів права власності, щодо яких власник вправі здійснювати будь-які дії (змінювати місцезнаходження, споживати, навіть знищувати чи псувати), земельна ділянка має використовуватися лише відповідно до її цільового призначення (для сільськогосподарського виробництва, забудови тощо), власник не повинен завдавати їй шкоди, знищувати чи псувати її під страхом застосування до нього санкцій.
Враховуючи загальнонародні інтереси, обмеженість розмірів земельних ресурсів кордонами території України, законодавець передбачив певні розміри земельних ділянок, що можуть перебувати у приватній власності громадян.
Наприклад, для ведення селянського (фермерського) господарства могли передаватися у приватну власність земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 50 га сільськогосподарських угідь і 100 га усіх земель. Відповідно до земельного та приватизаційного законодавства громадянам України було надано право одержати безоплатно у власність такі розміри земельних ділянок: до 0,6 га - для ведення особистого підсобного господарства в межах населених пунктів; до 0,25 га в сільських населених пунктах, до 0,15 га в селищах міського типу (членам колективних сільгосппідприємств - до 0,25 га, а в містах - до 0,1 га) - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд; до 0,12 га - для ведення садівництва; до 0,1 га - для індивідуального дачного будівництва; до 0,01 га - для будівництва індивідуальних гаражів.
В окремих випадках громадяни могли мати у власності земельні ділянки понад площу, що передавалась їм безплатно. Так, вони могли придбати у місцевих Рад народних депутатів земельні ділянки у власність для ведення селянського (фермерського) господарства понад 50 га за відповідну плату. У даному разі законодавець не встановлював певних обмежувальних розмірів земельних ділянок. Не були встановлені вони і щодо тих ділянок, які набувались громадянами за угодами у інших власників.
Указами Президента України від 15.11.1994 р. "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" та від 12.08.1995 р. "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам" було передбачене виникнення права власності на землю на підставі паювання земель сільськогосподарських колективних підприємств, сільськогосподарських колективів, сільськогосподарських акціонерних товариств та інших сільськогосподарських підприємств, трудові колективи яких виявили бажання одержати землю у власність.
Відповідно до цих Указів після прийняття рішення місцевими Радами народних депутатів про передачу у колективну власність землі органи землеустрою здійснюють її поділ на земельні частки (паї) без виділення їх в натурі (на місцевості). При цьому кожному члену таких підприємств видається сертифікат на право приватної власності на земельну частку (пай) в умовних кадастрових гектарах, а також у вартісному виразі. При цьому кожному члену сільгосппідприємства надано право безперешкодного виходу з нього і безкоштовного одержання у приватну власність своєї земельної частки (паю) в натурі, що засвідчується державним актом на право приватної власності на землю.
Як вважають фахівці, в наведених вище Указах була закладена певна внутрішня неузгодженість, оскільки ними передбачається передача землі у колективну власність і водночас за кожним членом сільгосппідприємства визнається право приватної власності на земельну частку (пай). Власне ця неузгодженість була породжена певною мірою змістом Земельного кодексу України (в старій редакції 1992 року), згідно з якою суб'єктами права колективної власності були сільгосппідприємства, а співвласниками - їх члени.1
Конституція України 1996 року, зважаючи на виключно важливе значення землі у всіх сферах економіки країни, проголосила її основним національним багатством і запровадила при цьому імперативний принцип особливої охорони зазначеного найважливішого компонента біосфери.
Земельним кодексом України земля визначається основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля як складова частина біосфери включає ґрунти та інші природні елементи ландшафту, що органічно пов'язані між собою і забезпечують належне існування флори і фауни та життєдіяльність людини.
З метою охорони земель України як основного національного багатства Верховною Радою України
Loading...

 
 

Цікаве