WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Право приватної власності на землю в Україні (магістерська робота) - Реферат

Право приватної власності на землю в Україні (магістерська робота) - Реферат

зареєструвати державний акт тощо. При цьому слід звернути увагу, що набути таким способом земельну ділянку, відповідно до пункту 1 статті 81 Земельного кодексу України, можуть лише громадяни України. Отже якщо іноземець набуде у власність у порядку спадкування сертифікат, то він не зможе реалізувати своє право на землю шляхом виділення її в натурі (на місцевості).
Така позиціязаконодавця видається цілком слушною з точки зору захисту інтересів держави та народу України, адже, згідно з положеннями Конституції України, земля є основним національним багатством, що пе-ребуває під особливою охороною держави. Оскільки ж при паюванні земель відбувається безоплатне набуття у власність земель сільськогосподарського призначення, які вирізняються з-поміж інших категорій земель своєю цінністю, то набуття таких земель іноземцями видається недоцільним.
Однак якщо мова йде про набуття права на земельну ділянку в порядку спадкування, необхідно враховувати й інтереси конкретного громадянина - спадкодавця такої земельної частки (паю). Заповідаючи у спадок земельну частку (пай), власник такої частки розраховує, що саме його діти (внуки, інші спадкоємці) отримають відповідні права, матеріальні вигоди тощо. Про які вигоди йдеться? Звичайно, як і будь-який громадянин України, іноземний громадянин може отримувати від орендаря плату за користування його земельною часткою. На відміну від громадян України, іноземний громадянин має право відчужити таку частку, оскільки мораторій на відчуження земельних часток (паїв) іноземців не стосується (пункт 15 Пе-рехідних положень Земельного кодексу України).
Саме відчуження земельної частки (паю) іноземцем видається найбільш оптимальним способом розпорядження такою часткою. Як було сказано, виділити земельну частку в натурі (на місцевості) іноземець не зможе. Таким чином, він має можливість здійснювати повноваження власника лише щодо частки (паю). Але й такі повноваження обмежені в часі.
Отже встановлення правового режиму земельної частки (паю) викликане необхідністю переведення (переходу) земель із колективної власності в приватну. З часом такий інститут, як земельна частка (пай), припинить своє існування, виконавши свої функції в ході здійснюваної в Україні земельної реформи. Тому іноземцям - власникам земельних часток (паїв) доцільно саме на сучасному етапі відчужити такі частки. В цьому випадку і конкретний громадянин (іноземець) отримає матеріальну вигоду, й інтереси держави, яка зацікавлена в реалізації громадянами свого права на земельний пай, будуть забезпечені.
Характерно, що стаття 81 Земельного кодексу України вказує на необхідність відчуження земельної ділянки, прийнятої в спадщину іноземним громадянином, протягом року. На мій погляд, вказане положення слід поширювати й на регулювання відносин, що виникають при спадкуванні іноземним громадянином земельної частки (паю). Однак відсутність конкретної норми в законодавстві не дозволяє вимагати від власників земельної частки (паю) обов'язкового відчуження такої частки протягом одного року. Зі сказаного випливає, що при спадкуванні земельної ділянки іноземцем він зобов'язаний відчужити її протягом одного року. При спадкуванні ж іноземцем земельної частки (паю) йому доцільно буде її відчужити.
Таким чином, власникам земельних часток (паїв), які бажають заповісти їх у спадок іноземцям, можна порадити набути у власність земельну ділянку (отримати державний акт). У цьому разі їхні спадкоємці матимуть ширші можливості щодо отримання матеріальної вигоди від продажу земельної ділянки. Не викликає сумніву, що договірна ціна земельної ділянки буде вищою, ніж ціна паю. Практика також свідчить, що бажаючих купити земельну ділянку набагато більше, ніж бажаючих придбати у власність земельну частку (пай).
3.2. Вирішення земельних спорів, що виникають із права власності на землю
Протягом усього періоду реформування сільськогосподарського виробництва відбувалося розширення і вдосконалення відповідного земельного законодавства. Ці зміни в законодавстві, що регулює земельні відносини, спонукали Верховну Раду України до прийняття у жовтні 2001 р. нового Земельного кодексу України, який набрав чинності з 1 січня 2002 р. До цього земельні правовідносини, як вказуваль вже в цій роботі раніше, регулювалися Земельним кодексом України за редакцією 1992 р. (далі - ЗК 1992 р.), а також окремими законами з цих питань, Указами Президента України, нормативними актами органів державного управління. Дана ситуація призвела до появи перехідного періоду, в якому виникала значна кількість земельних спорів.
Сьогодні важливу роль у реформуванні земельних відносин, застосуванні правових норм чинного законодавства відведено судам. При виникненні будь-яких спорів, пов'язаних з правом приватної власності на землю та правом користування нею, в яких однією зі сторін є громадянин, законом надано право заінтересованим особам для їх вирішення звертатися до суду. Це відповідає вимогам ст. 124 Конституції про те, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Що ж до стану вирішення судами спорів, що виникали у процесі реформування земельних відносин протягом останніх років, то як свідчить аналіз розглянутих Верховним Судом України справ, хоча в цілому суди правильно відповідно до норм закону вирішували такі спори, але окремі з них допускали помилки в застосуванні законодавства до одних і тих же правовідносин, розглядали справи без з'ясування дійсних обставин справи, ухвалювали неконкретні рішення.
Причиною вказаного були недоліки у законодавчому регулюванні правовідносин, які створювали для судів труднощі у вирішенні окремих спорів.
Так, наприклад, узагальнюючи судову практику у 2002 та 2003 роках, Верховний Суд України (далі - ВСУ) та всі апеляційні суди проаналізували 11 235 справ, з них 6790 були пов'язані з приватизацією землі, її успадкуванням, 3355 справ - із здаванням в оренду приватизованої землі, 33 справи - про відшкодування збитків, завданих власникам землі, 1057 - щодо спорів з приводу порушення правил добросусідства при користуванні землею. Із усіх зазначених справ позови були задоволені у 7368, що складає 65,6% від кількості аналізованих; відмовлено у задоволенні позовних вимог у 1570 справах, або 13,97%; залишено без розгляду, закрито провадження з різних підстав у 2354 справах, або 20,95%.1
За статистичними даними аналізованих справ, найбільш розповсюдженими є позови з вирішення спорів, пов'язаних із паюванням землі, які подають в суди в основному такі категорії громадян: колишні члени колгоспів, інших сільськогосподарських підприємств; члени КСП - про визнання права на земельну частку (пай); спадкоємці - про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування.
Як Вказує ВСУ, у багатьох випадках суди, задовольняючи позовні вимоги, взагалі не перевіряли і відповідно не вирішували питання про наявність підстав для захисту порушеного права внаслідок пропуску строку для звернення
Loading...

 
 

Цікаве