WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Конституційний статус глави держави в Україні згідно політичної реформи 2005 року - Курсова робота

Конституційний статус глави держави в Україні згідно політичної реформи 2005 року - Курсова робота

призначення суддів КСУ, а також присвоєння вищих військових звань, вищих дипломатичних рангів та інші вищих спеціальних звань і класних чинів.
До актів Президента України, відносяться акти які стосуються таких питань його повноважень: представлення держави в міжнародних відносинах, здійснення керівництва зовнішньополітичною діяльністю держави, ведення переговорів та укладення міжнародних договорів України; прийняття рішень про визнання іноземних держав; приймання вірчих і відкличних грамот дипломатичних представників іноземних держав; прийняття у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошення у разі необхідності окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України; призначення третини складу Конституційного Суду України; утворення судів у визначеному законом порядку; присвоєння вищих військових звань, вищих дипломатичних рангів та інших вищих спеціальних звань і класних чинів.
Поряд з указами, Президент України відповідно до ст. 106 видає розпорядження, яке являє собою один з видів підзаконних актів: владний акт державного органу, виданий у межах його компетенції, який має обов'язкову силу для фізичних і юридичних осіб, яким його адресовано.
Розпорядження можуть бути тривалої дії, а можуть мати разові наслідки для конкретного виконавця.
Висновок
Із набуттям чинності закону "Про внесення змін до Конституції України" у квітні 2006 року на авансцену українського політикуму виходять два основні гравці - Прем'єр-міністр і Голова Верховної Ради, який, найпевніше, і буде неформальним лідером більшості в парламенті. Зростатиме також роль партійних вождів парламентських партій, котрі зможуть впливати на своїх партійців-депутатів перспективою втрати депутатського мандата, якщо їхні дії не відповідатимуть " генеральні лінії " партії.
Щодо Президента, то не слід поспішати списувати його з рахунків. Не забуваймо, що за Президентом, окрім додаткових повноважень розпустити парламент, залишають також кілька важливих важелів.
По-перше, Президент і надалі матиме право вето стосовно законів, прийнятих парламентом.
По-друге, одноосібно призначатиме голів адміністрацій - як обласних, так і районних. А це, немало.
Позитивним моментом в законі "Про внесення змін до Конституції України" №4180 є, те що знімається питання стосовно сумісників у парламенті. Відповідно до нових правил, якщо протягом 20 днів з дня виникнення обставин, які призводять до порушення вимог щодо несуміщення депутатського мандата з іншими видами діяльності, ці обставини не усунуто, повноваження народного депутата припиняються достроково й уже без будь-яких затяжних судів.
Щодо негативів конституційної реформи, то, головний протокол" полягає у введенні так званого імперативного мандата. Це означає, що у випадку, якщо народний депутат не ввійшов до фракції політичної партії (блоку), за списком якої його обрали до парламенту, або вийшов з такої фракції, за рішенням вищого керівного органу партії його повноваження достроково припиняються з дня прийняття відповідного рішення. З одного боку, особливо враховуючи українські реалії, це положення здається досить справедливим. Але водночас депутат, який є представником українського народу, стає заручником внутріпартійних перипетій. Адже депутата нині можуть без його волі виключити із фракції, скажімо, за принциповість і чесність. А виключення з фракції автоматично потягне за собою втрату депутатського мандата. Тож сподівання отримати принципових обранців у парламенті розвіюють з набуттям чинності нормою про "імперативний мандат".
Особливо слід відзначити повноваження президента. Складається враження, що автори проекту не змогли зважитися на те, щоб привести їх у відповідність з перевіреними часом нормами. У результаті вийшла ще заплутаніша і нелогічніша система, ніж та, що була до реформи. Президент позбавлений головного елементу моделі 1996 року - можливості відправляти у відставку Кабінет у будь-який момент часу. І водночас у нього залишилося багато інших повноважень, які тепер є абсолютно нелогічними. Він чомусь має право законодавчої ініціативи, може запропонувати парламенту відправити у відставку прем'єра, за ним збереглося право подання при призначеннях на багато посад.
Найдивнішим у цьому наборі нелогічностей є право президента на вето на ухвалені парламентом закони. Якщо наша модель, як стверджують автори закону № 4180, прагне до парламентської, то вето в ньому просто непотрібне. Адже вето - це елемент президентської моделі, це право виконавчої влади, що обирається, - президента - відмовлятися від рішень законодавчої влади в тому випадку, якщо вони суперечать його політиці, схваленій виборцем на виборах. Оскільки наш президент начебто не має стосунку до виконавчої влади, понад те, вона не обирається окремо, а формується парламентською більшістю, вето втрачає будь-який сенс. Наявність права вето означає, що за президентом зберігається функція контролю, так само як і те, що нікуди не зникає спокуса, оминувши відкритий політичний процес, звернутися безпосередньо до глави держави і переконати його скасувати рішення, які не вдається скасувати у відкритій боротьбі. Це означає, що системних підстав для збереження закритої політичної практики, як і раніше, дуже багато.
Є припущення, що навіть після політичної реформи вплив Президента на політичну систему залежатиме не тільки і не стільки від його повноважень, як від особистих характеристик. Якщо він матиме авторитет серед українських громад та у вищих ешелонах влади, то здійснюватиме найбільший вплив в українській політиці, незважаючи навіть на урізані повноваження.
Література:
1. Конституционное право // Под ред. А.Е. Козлова. М.: "БЕК", 1996
2. Конституція України.
3. Основи конституційного права України: Підручник. Видання друге, дповнене / За ред. В.В. Копєйчикова - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 288 с.
4. "Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного закону) Української РСР; Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 33
5. Про внесення змін та доповнень до Закону Української РСР "Про вибори Президента Української РСР"; Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 8
6. "Про Президента Української РСР: Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 33
7. Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. - К.: АртЕк, Вища шк., 1997.-264 с.
8. Основи конституційного права України. Підруч. Вид. ІІ, доповнене / За ред.В.В.Копєйчикова. - К., 2000.
9. Основи правознавства / За ред. І.Б.Усенка. - К.; Ірпінь: ВТФ "Перун",
2003. - 416 с.
10. Журнал "Віче" 2005 р. №11 с. 48
11. Юридичний вісник України, 2006 р. 7-13 січня
12. Урядовий кур'єр, 2005 р. № 188 с. 5
13. Журнал "Віче" 2005 р. №12 с. 34-36
14. "Юридична газета" №2(62) 2 лютого 2006
Loading...

 
 

Цікаве