WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Право - явище цивілізації і культури - Реферат

Право - явище цивілізації і культури - Реферат


Міністерство Освіти України
Івано-Франківський Інститут Права,
Економіки та Будівництва
Кафедра теорії держави та права
Курсова робота
Тема: "Право - явище цивілізації і культури"
Виконав: ст. гр. Ю-11 Юрчило О.Д.
Науковий керівник: доцент Наум М.Ю.
Івано-Франківськ
1998р.
Зміст
Вступ
1. Походження права.
2. Поняття права.
3. Джерела і природа права.
4. Право - явище цивілицації і культури.
Висновок
Вступ
Досягнення сучасного людства, суспільства стали можливими дякуючи здатності людей правильно розуміти суть природніх і соціальних явищ і процесів. Накопичена людством гігантська сума знань про природу, суспільство і пізнавальної діяльності являють собою науку.
Юридична наука (правознавство) - сукупність знань про процеси і закономірності права, правової свідомості, юридичних відносин.
Правознавство вивчає процес виникнення права як соціального явища і щукає відповіді на нелегкі, за давністю часу, питання про те, коли дане явище виникло, які причини визвали його появлення, якістадії пройшло право в свому багатостолітньому розвитку і чому, під впливом яких соціальних процесів проходив його розвиток. Юристи велику увагу приділяють повному і всесторонньому аналізу сучасного стану права в державах з різними суспільно-політичним ладом, прагнуть передбачити шляхи подальшого вдосконалення розвитку державно-правових явищ.
Таким чином, правова наука - це система повніх і всесторонніх знань про право, в основі якої лежить сукупність понять, категорій і научних законів, які відображають закономірності виникнення, розвитку і функціонування даного явища.
1. Походження права.
Право як особлива частина юридичних норм і пов"язаних з ними правових відносин виникає в силу тих же причин і умов, якими пояснюється походження держави, і процес цей має історичні паралелі. В різних народів і в різні епохи виникненя права пов"язано з "національними", а саме індивідуальними особливостями кожного народу, але значні закономірності в значній мірі співпадають в історії більшості народів світу.
Економічне і соціальне життя любого суспільства потребує в визначеному порядку діяльності людей, які приймають участь в виробництві, в обміні і споживанні матеріальних благ, шлюбно-сімейних і трудових відносин, а також в управлінні суспілством. Така врегульованість, яка підпорядковує всю масу одиничних відносин людей загальному порядку з допомогою правил поведінки, або соціальних норм.
В первісному суспільстві ці норми виражалися в звичаях. З розшаруванням суспільства на класи звичаєве право не могло створити умови для виробництва, розподілу і обміну товарів обов"язковими для всіх перш за все тому, що єдність інтересів членів суспільства вже не існувала, примирити ж іниереси різних груп населення звичаї не могли. В силу цього економічний базис раннього класового суспільства вимагав особливої форми регулювання в виді обов"язкових норм, встановлених і санкціонованих і, які оберігаються державою, тобто особливим апаратом управління і підпорядкування. Такі норми являють собою юридичне право. З їх допомогою виробничі, політичні, сімейні, трудові, управлінські і інші стосунки набувають форму правових відносин.
Давні правові системи були тісно пов"язані з звичаями і релігійними нормами. Історично передовою формою права був правовий звичай, який підтримувався як жрецями так і державою.
Корінною задачею, яка міняє родові звичаї регулювання, було прагнення створити єдиний, загальний порядок відносин між людьми, який відповідає потребам виробничого господарства. Ідеологічною силою такого об"єднання виступала релігія. Тому стаовлення нового порядку землеробчих племен проходило під впливом створення нової релігії, яка об"єднувала родові громади. Природньою для землеробів в країнах жаркого клімату, стала релігія Сонця, яка відома в всіх давніх народів Месопотамії, Передньої Азії, Індії, долини Нілу. Прийняття такої нової віри в Сонце як вище божество сприяло посиленню ролі племінних звичаїв в порівнянні з звичаями і тотемістичними віруваннями окремих родів, а значить, і зміцнення віри в єдиний для всього народу порядок, встановлений верховним божеством. Жреці, носії нової релігії, які володіли передовими для того часу знаннями руху небесних тіл, виробили критерії уявлень про пори року (і про вимір часу), які втілилися в агрокалендарях.
Релігійні обряди поклонінн Сонцю вимагали обов"язкового виконання робіт сільськогосподарського циклу. Воно підтримувалося владою перших міст-держав, де керівництво загальними ірригаційними роботами поливного землеробства сконцентровувалося в руках царської влади, військової верхівки і бюрократії, об"єднувавших сільські общини для ведення сільських робіт і захисту від зовнішнього ворога.
У древніх греків і римлян, у слов"янських народів, кельтів і німців, у яких не було розвинуте поливне землеробство, сільськогосподарські роботи находились в веденні сільської громади, календар природи і поклоніння Сонцю, дарам землі залишалися лиш релігійними обрядами. Тим не менше релігійні ритуали підтримувалися пешими язичними державами цих народів і поступово отримували своєрідне звичаєве право.
В Древній Індії основними джерелами права були в побуті релігійні книги - веди (Рігведа), драхмасутри і драхмашастри (в тому числі закони Ману), які створювалися брахманами і захищалися державою.
Підтримка релігією і державою звичаїв, які склалися в період становлення древніх цивілізацій, привела до створення одного з наважливіших джерел права стародавніх держав - правового звичаю і звичаєвого права. В них, як правило, збереглися звичаї родового устрою і одночасно закріпились норми патріархального побуту сільської громади з її нерівністю членів "великої сім"ї", кастові привілегії вищих шарів суспільства і обов"язки нижчих, норми купівлі-продажу земель і іншого майна, яке спочатку складало загальну власність, жорсткі покарання для нищих каст при допущенні викупу чи ритуальної дії для вищих каст і богатих.
Правові звичаї сприяли і закріпленню царської влади на основі її божого походження, встановлювали смертну кару за бунт, замахи на керівників і чиновників, замахи на релігійні основи.
Ці звичаї зберегли своє значення і в встановленні юридичного права у народів античних держав - Стародавньої Греції і Риму, а також, переходивших до цивілізації феодального типу - німців, кєльтів, слов"ян, на Сході - арабів. В античних державах попередні родові звичаї (квірітів - в Римі, афінян - в Греції) замінились правовими звичаями військової демократії в результаті розвитку рабовласництва, переходу до наслідкового сімейного володіння землею, що викликав перше розшарування на багатих і бідних, які продавали землю за борги. Але в афінській, а також в римській історії головне значення порівняно швидко набули закони демократичної держави (закони Сонця - в Греції, закони ХІІ таблиць - в Римі). В Спарті, навпаки, пережитки родового суспільствадовший час зберігалися для забезпечення влади спартіатів (об"єднаних ахейських і дарійських племен), які підкорили інші племена, які стали рабами (іліотами) чи неповноправними
Loading...

 
 

Цікаве