WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Право власності та способи набуття права власності за цивільним законодавством України - Курсова робота

Право власності та способи набуття права власності за цивільним законодавством України - Курсова робота

письмовій формі та нотаріально посвідченого.
Якщо співвласники не дійшли згоди щодо володіння, користування або розпорядження спільним майном, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за таких підстав:
- частка є незначною і не може бути виділена в натурі;
- річ є неподільною;
- спільне володіння і користування майном є неможливим;
- таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Зауважимо, що рішення проприпинення права особи на частку у спільному майні може бути постановлено судом за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Співвласники за домовленістю можуть поділити майно в натурі, що є у спільній частковій власності, між собою. Поділ спільною майна між співвласниками є підставою для припинення права спільної часткової власності.
Спільна сумісна власність на відміну від спільної часткової власності не передбачає визначення часток кожного із співвласників. Визначення часток у спільній сумісній власності відбувається лише за умов припинення такого виду власності. Таким чином, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві є спільною сумісною власністю.
Законодавець значно розширив коло суб'єктів прана спільної сумісної власності. Ними можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.
Спільною сумісною власністю вважається майно, набуте подружжям за час шлюбу, якщо інше не встановлено договором або законом; майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюють правомочності володіння та користування спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Щодо правомочності розпорядження таким майном, то воно здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Якщо укладається правочин щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному по-свідченню та (або) державній реєстрації, необхідна письмова нотаріально посвідчена згода всіх співвласників.
Кожен співвласник має право виділити частку з майна, що є у спільній сумісній власності. Враховуючи, що частки не визначені у спільній сумісній власності, в такому разі вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності здійснюється у такому ж порядку, що і виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності.
Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, можуть поділити його між собою за домовленістю. Як вже зазначалося, частки кожного співвласника у спільній сумісній власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Проте, необхідно зазначити, що частка співвласника у спільній сумісній власності може бути збільшена або зменшена за рішенням суду з урахуванням обставин, які мають істотне значення.
Поділ майна між співвласниками права спільної сумісної власності І підставою для припинення такого права.
При вивченні цієї теми необхідно вивчити судову практику щодо вирішення спорів між співвласниками нерухомого майна, співвласниками фермерського господарства, подружжям[стор. 246-251, 4].
IV. Захист права власності
1. Поняття та сутність захисту права власності
Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання [ст. 13, 1]. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності [ст. 4, 1].
Охорона та захист права власності забезпечується не лише цивільно-правовими нормами, але й нормами інших галузей права, зокрема нормами конституційного, адміністративного, кримінального, сімейного права тощо.
При дослідженні цієї теми слід зазначити, що в теорії права та в цивілістичній науці зокрема, по різному тлумачать поняття "правова охорона" та "правовий захист". Науковці ці поняття не ототожнюють, а вкладають у них різний зміст. Так, Я. М. Шевченко вважає, що правовий захист є складовою правової охорони. В своїй роботі "Власник і право власності" автор зазначає, що поняття охорони включає в себе поряд із заходами економічного, політичного, ідеологічного характеру, які забезпечують нормальне регулювання суспільних відносин, попередження правопорушень, усунення причин, що їх породжують (регулятивні норми), також і заходи, спрямовані на поновлення чи визнання прав у разі порушення чи оспорювання їх, а саме - захист (охоронні норми).
Таким чином, в юридичній літературі тяжіють до визнання правової охорони більш об'ємним поняттям, ніж правовий захист. Проте, аналіз значної кількості нормативно-правових актів, зокрема Законів України "Про власність", "Про захист прав споживачів", "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" тощо дає підстави для висновку про те, що законодавець не проводить чіткого розмежування між цими поняттями. Більшість норм вказаних законів носять регулятивний та захисний характер.
Таким чином, охорона права власності - це створення через нормотворчий процес і практичну діяльність відповідних державних органів умов, які сприяють функціонуванню та розвитку відносин власності у суспільстві і попереджають вчинення правопорушень у цій сфері. Захист права власності - це сукупність заходів, способів та прийомів, спрямованих на відновлення порушеного цивільного суб'єктивного права самим власником, компетентними державними органами та посадовими особами.
2. Способи захисту права власності
Закон закріплює способи захисту цивільних прав та інтересів, а саме: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб [cт. 16, 2]. Зауважимо, що цей перелік не є вичерпним, захист цивільних прав та інтересів може здійснюватися і у інші способи, які не суперечать законам, правам та інтересам інших осіб й моральним засадам
Loading...

 
 

Цікаве