WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Право власності та способи набуття права власності за цивільним законодавством України - Курсова робота

Право власності та способи набуття права власності за цивільним законодавством України - Курсова робота

державного житлового фонду", "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі", "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", "Про особливості приватизації об'єктівнезавершеного будівництва", декретами Кабінету Міністрів України "Про приватизацію земельних ділянок", "Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного ви-робництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається", "Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та їхніх структурних підрозділів, зданих в оренду", постановами Кабінету Міністрів України "Про план заходів щодо забезпечення прозорості приватизаційних процесів і запобігання фактам зловживань у цій сфері", "Про розрахунок частки державного майна (акцій), яка безоплатно передається у процесі приватизації працівникам радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств", "Про прискорення приватизації та недопущення негативних наслідків у цьому процесі", "Про прискорення приватизації майна в агропромисловому комплексі та спрощення процедури її проведення", "Про порядок сплати і розмір неустойки за повну або часткову несплату покупцями коштів за об'єки приватизації", "Про затвердження Порядку повернення у державну власність об'єктів приватизації у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів" та іншими нормативно-правовими актами.
Набувальна давність. Новими є положення ЦК України про набувальну давність. Так, закон України зазначає, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (надувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК України [ч. 1 ст. 344, 2].
Зауважимо, що важливе значення має встановлення моменту виникнення у особи права власності. Саме з моменту набуття права власності у особи виникають повноваження щодо володіння, користування та розпорядження набутою річчю (майном), одночасно особа набуває право на захист цієї власності у способи, передбачені ст. 16 ЦК України та у способи, які не суперечать закону. Окрім того, тягар утримання майна, ризик випадкового знищення та випадковою пошкодження майна з моменту набуття права власності у особи покладається на неї [ст.ст. 322, 323, 2].
Законодавець закріплює положення про момент набуття права власності за договором. Так, відповідно до закону, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом [ст. 334 ЦК України].
Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки. Крім того, до передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.
Слід наголосити, що за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, право власності на майно виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішення суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.
Суперечливим, на наш погляд, є положення ч. 4 ст. 334 ЦК України про те, що право власності у набувача при укладенні договору про відчуження майна, який підлягає державній реєстрації, виникає з моменту такої реєстрації, оскільки в цьому разі права набувача не достатньо захищені.
Для припинення права власності, як і для набуття, необхідне настання певних життєвих обставин, тобто юридичних фактів, визначених законом. Слід знати, що в багатьох випадках припинення права власності у однієї особи тягне за собою виникнення права власності у іншої особи. Тому зрозумілим є те, що деякі способи виникнення права власності закріплюються як способи припи-нення права власності. Хоча, зауважимо, що припинення права власності у однієї особи не завжди передбачає виникнення права власності у іншої особи. Наприклад, право власності припиняється без переходу до інших осіб у разі знищення майна власником або коли річ (майно) знищено внаслідок стихійною лиха (повені, землетрусу), теракту тощо: внаслідок вилучення худоби під час епізоотії та її знищення; при вжитку власником продуктів харчування тощо.
Ст. 346 ЦК України закріплює наступні підстави припинення права власності:
- відчуження власником свого майна,
- відмова власника від права власності;
- припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;
- знищення майна;
- викуп пам'яток історії та культури;
- викуп земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю;
- викуп нерухомою майна у зв'язку з викупом земельної ділянки, на якій воно розмішене;
- звернення стягнення на майно за зобов'яннями власника;
- реквізиція;
- конфіскація;
- припинення юридичної особи чи смерть власника.
Цей перелік не є вичерпним, право власності може бути припинене і в інших випадках, встановлених законом.
Слід знати, що у такі способи як викуп пам'ятки історії та культури, реквізиція та конфіскація набувати право власності може лише держава [стор. 235-240, 4].
III. Особливості спільної власності
Право власності на одну річ (майно) може належати як одній особі, так і кільком особам одночасно. Такий вид власності називають спільною власністю. Таким чином, право спільної власності характеризується множинністю суб'єктів та єдиним об'ємом.
Відповідно до ст. З Закону України "Про власність" Майно може належати на праві спільної (часткової або сумісної) власності громадянам, юридичним особам і державам. Допускається об'єднання майна, то є власністю громадян, юридичних осіб і держави на створення на цій основі змішаних форм власності, в тому числі власності спільних підприємств за участю юридичних осіб і громадян інших держав.
Отже, спільна власність не є окремою формою власності, а базується на існуючих формах власності.
Право спільної власності в об'єктивному розумінні - це сукупність правових норм, які регулюють відносини власності, що належить двом або більше особам.
Право спільної власності в суб'єктивному розумінні - це право двох або більше осіб здійснювати право володіння, користування та розпорядження майном, що їм належить і є єдиним цілим.
Таким чином, право спільної власності - це право власності двох або більше осіб (співвласників) на один об'єкт.
Право спільної власності може виникати з підстав, не заборонених законом. Наприклад, укладення договорів купівлі-продажу, створення фермерського господарства тощо.
Розрізняють два види права спільної власності: право спільної часткової власності та
Loading...

 
 

Цікаве