WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правила призначення покарання за сукупністю злочинів та сукупністю вироків - Курсова робота

Правила призначення покарання за сукупністю злочинів та сукупністю вироків - Курсова робота

2001 року, тим самим припиняючи вічну дискусію. Хоча спроба закріпити в законі визначення покарання провадилася і раніш у ст. 28 Основ карного законодавства Союзу СРСР і союзних республік" 1991 року, але, як відомо, Основи 1991 року не набрали сили в зв'язку з розпадом СРСР.
Текст ст.50 діючого КК України говорить: "Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого."
Значна роль покарання у боротьбі зі злочинністю не виправдовує тенденції до його ужорсточення, яка спостерігалася багато років. На жаль, ця тенденція не змінилася і зараз. Вона знаходить свій вияв у законодавстві, і у практиці його застосування. Судами України за останні роки до позбавлення волі засуджувалося до 60% підсудних. Причини цього полягають, очевидно, не тільки в зростанні злочинності, а й в поширеності у громадській, в тому числі професійній, правосвідомості хибної думки, що найкращий засіб боротьби зі злочинністю - ужорсточення покарання. Таку позицію необхідно змінювати. Історія боротьби зі злочинністю у багатьох країнах, незалежно від їх суспільного ладу, свідчить, що ужорсточення покарання не дає бажаних наслідків. Навпаки, жорстокість покарання переконує винового в його несправедливості, робить засудженого більш жорстоким, породжує в його свідомості почуття образи, неповаги до суспільства, держави, її законів, тому значущість покарання у боротьбі зі злочинністю визначається не його жорстокістю, а справедливістю, невідворотністю, своєчасністю та неминучістю застосування за кожний вчинений злочин. Роль і значення покарання багато в чому залежать від правильності його призначення і реалізації. Воно повинно бути відповідним тяжкості вчиненого злочину. Тільки таке покарання винний та інші особи сприймають як остаточний і дійсно заслужений наслідок злочинної поведінки.
Застосування покарання завжди повинно здійснюватися з додержанням основних напрямів, притаманних кримінальній політиці:
а) застосування суворих мір покарання до рецидивістів і осіб, що вчинили тяжкі злочини;
б) застосування менш суворих мір покарання, передусім покарань, не пов'язаних з ізолюванням винного від суспільства, і навіть умовного засудження або відстрочення виконання покарання осіб, які уперше вчинили менш тяжкі злочини або злочини, що не являють великої суспільної небезпеки.
Поєднання цих двох напрямків є обов 'язковим у здійсненні каральної політики судових органів на сучасному етапі боротьби зі злочинністю.
Чинне кримінальне законодавство не містить визначення поняття покарання. Однак аналіз окремих кримінально-правових норм і практика їх застосування дає можливість виділити найважливіші його ознаки і на їх підставі дати визначення такого поняття.
Важливим завданням правової держави є охорона основних суспільних відносин від злочинних посягань. Здійснення цього завдання в першу чергу виражається у визначенні того, які суспільно небезпечні діяння є злочинними і якому покаранню підлягають особи, що їх вчинили. Отже, караність є складовою частиною кримінально-правових норм, без якої неможливо регулювати і охороняти суспільні відносини. За своєю суттю караність є особливою мірою державного примушування, котра застосовується до осіб, що вчинили злочинні посягання. Покарання як міра державного примушування виступає засобом впливу на поведінку людини, примушує особу до законопослушної поведінки. В цьому і полягає перша важлива ознака покарання - це передусім особлива міра державного примушування, яка є його складовою частиною, що визначає його соціальний зміст.
Друга ознака покарання закріплена в ст. 3 КК, де чітко записано, що покаранню підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину. Отже, застосування покарання є кінцевим етапом кримінальної відповідальності. Це логічний типовий наслідок злочину. Інші методи реагування держави на злочин, передбачені законом, такі як звільнення від покарання на підставі ст. 50 КК, звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням заходів адміністративного стягнення або громадського впливу, звільнення із застосуванням примусових заходів виховного характеру, є винятком з правила. Вони можливі у випадках, передбачених законом, допустимі за наявності достатніх для цього підстав і за злочини, які не являють великої суспільної небезпеки. Тому оцінка покарання як кінцевого юридичного наслідку злочину є характерною його ознакою.
Третя розпізнавальна ознака покарання також закріплена ККУ, де зазначено, що ніхто не може бути визнаним винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду і відповідно до закону. Як видно, положення закону про призначення покарання за вироком суду - обов'язкова вимога закону, характерна його особливість. Причому застосування покарання завжди відбувається від імені держави, що надає покаранню публічного характеру. До виключної компетенції суду належить і звільнення від покарання, крім звільнення за амністією або за актом помилування.
Четверта важлива ознака покарання - де говориться, що покарання не тільки є карою за вчинений злочин. Таким чином, в самому законі названо основну ознаку покарання, яка робить його найгострішою мірою державного примушування. Кара є складовою ознакою будь-якого кримінального покарання. Вона визначається строками покарання, наявністю фізичних і моральних страждань та втрат, покладенням обов'язків зазнати ганьби і сорому перед суспільством і різного роду право обмеженнями. В одних покараннях вона виражена більшою мірою, наприклад, позбавлення життя, позбавлення волі, матеріальні або майнові втрати, в других - переважають обмеження інших прав: займатися професійною діяльністю, мати звання, нагороди тощо. В кожному покаранні, безумовно. присутні і моральні страждання - ганьба, сором перед суспільством і своїми близькими. Усі ці якості визначають кару як ознаку покарання. Обсяг кари диференційований в кожному покаранні в залежності від характеру і тяжкості злочину. Каральний вплив покарання повинен відповідати тяжкості злочину.
П'ята характерна ознака покарання полягає в тому, що в ньому знаходить вираження засудження, негативна оцінка з боку держави як вчиненого злочину, так і самого злочинця. Автори такої оцінки закріплюється обвинувальним вироком, який суд виносить від імені держави і де міститься конкретна міра покарання. Таким чином, призначення покарання є правовим критерієм, показником негативної оцінки злочину і особи, що його вчинила, з точки зору кримінального закону і моралі.
Шоста ознака покарання проявляється в його особистому характері. Це означає, що призначення кримінального покарання і його виконання можливі лише щодо самого винного. Воно не може бути направлено на інших осіб, навіть близьких родичів. Наприклад, ізоляції підлягає особисто засуджений до позбавленняволі; конфіскації підлягає тільки майно, що належить винному особисто, тощо.
Нарешті, сьома розпізнавальна ознака покарання полягає в тому, що будь-яке
Loading...

 
 

Цікаве