WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правила призначення покарання за сукупністю злочинів та сукупністю вироків - Курсова робота

Правила призначення покарання за сукупністю злочинів та сукупністю вироків - Курсова робота

вироків, зазначений у ст. 71, стосується не тільки основних, але й додаткових покарань. Отже, незалежно від того, призначене додаткове покарання лише за одним (попереднім) вироком або за другим вироком, до остаточного основного покарання за сукупністю повинно бути приєднане покарання додаткове. Призначаючи за сукупністю додаткові покарання, суд при їх складанні повинен керуватися їх максимальною межею, зазначеною в Загальній частині КК. Наприклад, позбавлення права обіймати певні посади має межу - три роки.
У разі ж призначення різних додаткових покарань (наприклад, за одним вироком як додаткове покарання призначене позбавлення права обіймати певні посади, а за другим - конфіскація майна) обидва ці покарання приєднуються до остаточного основного покарання, призначеного за сукупністю, і використовуються самостійно.
У практиці зустрічаються випадки, коли особа після винесення вироку в справі, але до повного відбуття покарання, вчиняє не одне, а два або більше злочинів. У подібних ситуаціях, а їх передбачає ч. 5 ст. 71, має місце об'єднання сукупності вироків і сукупності злочинів. Тут слід керуватися при призначенні покарання статтями 70 та 71. Передусім, суд повинен на підставі ст. 70 призначити покарання за вчинені особою нові злочини. Призначивши покарання за кожний з них окремо, суд може застосувати принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим або вдатися до складання (повного або часткового) покарань. Таким чином, буде призначене покарання за сукупністю злочинів. Потім вже на підставі ст. 71 суд до покарання, призначеного за сукупністю злочинів, приєднує повністю або частково не відбуту частину покарання за попереднім вироком у тих межах, що передбачені в ч. 2 цієї статті.
?
Висновок
Підводячи підсумки в даній роботі, ми можемо визначити що призначення покарання за сукупністю злочинів проходить дві стадії: 1) суд призначає покарання окремо за кожен злочин; 2) суд призначає остаточне покарання за їх сукупністю. Цей підхід має практичне значення у таких аспектах: а) він сприяє досягненню мети кримінального покарання. Призначаючи покарання за кожний із вчинених злочинів, суд не лише індивідуалізує покарання, а й стверджує принцип невідворотності покарання; б) він забезпечує апеляційній і касаційній інстанціям можливість перевірки винесеного вироку, полегшує розгляд справ у разі, коли йдеться про зміну чи скасування вироку в частині засудження за один із злочинів; в) це дає змогу правильно застосовувати положення кримінального закону про його зворотну дію в часі; г) у разі прийняття закону про амністію він надає можливість чітко визначити злочин, що підпадає під амністію.
За загальним правилом, встановленим ч. 2 ст. 70, остаточне покарання визначається в межах, встановлених нормою Особливої частини КК, яка передбачає більш суворе покарання. Виняток з цього правила становить ситуація, коли хоча б один із злочинів є умисним тяжким чи особливо тяжким. У такому випадку суд вправі призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК. Якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається шляхом поглинення будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі.
Значна роль покарання у боротьбі зі злочинністю не виправдовує тенденції до його ужорсточення, яка спостерігалася багато років. Позбавлення волі превалює і в судовій практиці. Судами України за останні роки до позбавлення волі засуджувалося до 60% підсудних. Причини цього полягають, очевидно, не тільки в зростанні злочиності, а й в поширеності у громадській, в тому числі професійній, правосвідомості хибної думки, що найкращий засіб боротьби зі злочинністю - ужорсточення покарання. Таку позицію необхідно змінювати. Історія боротьби зі злочинністю у багатьох країнах, незалежно від їх суспільного ладу, свідчить, що ужорсточення покарання не дає бажаних наслідків. Навпаки, жорстокість покарання переконує винного в його несправедливості, робить засудженого більш жорстоким, породжує в його свідомості почуття образи, неповаги до суспільства, держави, її законів, тому значущість покарання у боротьбі зі злочинністю визначається не його жорстокістю, а справедливістю, невідворотністю, своєчасністю та неминучістю застосування за кожний вчинений злочин. Роль, значення і виконання мети покарання багато в чому залежать від правильності його призначення і реалізації. Воно повинно бути відповідним тяжкості вчиненого злочину. Тільки таке покарання винний та інші особи сприймають як остаточний і дійсно заслужений наслідок злочинної поведінки.
Застосування покарання завжди повинно здійснюватися з додержанням основних напрямків, притаманних кримінальній політиці:
а) застосування суворих заходів покарання до осіб, що вчинили тяжкі злочини;
б) застосування менш суворих заходів покарання, передусім покарань, не пов'язаних з ізолюванням винного від суспільства, і навіть умовного засудження або відстрочення виконання покарання до осіб, які уперше вчинили менш тяжкі злочини або злочини, що не являють великої суспільної небезпеки.
Поєднання цих двох напрямків є обов'язковим у здійсненні каральної політики судових органів на сучасному етапі боротьби зі злочинністю.
Список використаної літератури:
1. Закон України "Про внесення змін до конституції України" №2222 IV від 8.12.2004 р.
2. Паливода А.В. "Кримінальний Кодекс" Київ 2005р.
3. Конституція України. - К. Преса України. - 1997. - 80с.
4. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - №25 - 26. - С. 131.
5. Гальперин И.М. Социальные изменения и содержание наказания. В кн.: Планирование мер борьбы с преступностью. М., 1982.
6. Коржанський М.Й. Уголовне право України. Частина загальна: Курс лекцій. - К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996.
7. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для юрид. вузів і фак./За ред. Професорів М.І., Бажанова В. В., Сташиса В.Я., Тація.-X.:Право, 1997.
8. Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студентів юрид. вузів і фак. / За ред. П.С. Матишевського та ін. - К.: Юрінком Інтер, 2001.
9. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник за ред. В. І. Шакуна. - К.: НАВСУ. - "Правові джерела", 1998.
10. Комментарий к Уголовному кодексу РФ под ред. Ю.И. Скуратова и В.М. Лебедева, М., 1997.
11. Карпец И.И. Наказание. Социальные, правовые и криминологические проблемы, М., Юридич. литература, 1973г.
12. Таганцев Н.С. Русское уголовное право, т. 2. М., Наука, 1994.
13. Уголовный кодекс Украины: Научно-практический комментарий. Под ред. Яценко С. С., Шакун В. И. - К.: Правові джерела, 1998.
14. Шаргородский М.Д. Наказание, его цели и эффективность. - Л., 1973.
15. Науково-практичний коментар Кримінального Кодексу України. Київ. 2001р. 800 с.С.9,19-38.
Loading...

 
 

Цікаве