WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Права і свободи в теорії конституціоналізму. Принципи конституційного статусу особи - Реферат

Права і свободи в теорії конституціоналізму. Принципи конституційного статусу особи - Реферат

засади судочинства. Іноді тут можна знайти положення про принципи застосування кримінальних покарань. У найширшому обсязі це відображено в новітніх конституціях Греції, Іспанії, Португалії і Швеції, а також у конституціях 90-х років XX ст. Відповідні конституційні положення несуть на собі відбиток змісту міжнародних документів про права людини.
Ті ж самі питання регламентуються і окремими старими конституціями. Наприклад, процесуальні гарантії прав і свобод особи та демократичні засади судочинства у США зафіксовані в Біллі про права 1791 p. (перші десять поправок до конституції). У ст. 4 цього акта (четверта поправка) йдеться про "право народу на охорону особи, житла, паперів і майна від необгрунтованих обшуків та арештів", а також встановлюються деякі загальні вимоги до змісту відповідних ордерів та умови їх видачі. Принцип, проголошений у ст. 5 Білля про права, називається привілеєм проти самозвинувачення. Згідно з цією статтею, "ніхто не буде примушений свідчити проти самого себе". Нарешті, в ст. 6 сформульоване право на захист у судовому процесі і визначені певні засади судочинства.
Відповідні конституційні положення конкретизуються в законодавстві та в інших правових джерелах. В англомовних країнах велику роль у визначенні змісту процесуальних гарантій відіграють судові прецеденти. Як би там не було, конституційне закріплення процесуальних гарантій надає їм вищого авторитету і політичної значущості.
Значення судового захисту прав і свобод особи передусім зумовлене характером і змістом прийнятих принципів судочинства, зокрема гласністю судового розгляду,доступністю суду, презумпцією невинності тощо. Конституційне і в цілому юридичне оформлення демократичних принципів судочинства є одним із досягнень суспільно-політичного розвитку. Однак це не означає, що тут усі проблеми вже вирішені. Наприклад, існує проблема суду присяжних, який прийнято розцінювати як наочне підтвердження демократизму судоустрою і судочинства.
Цікаво простежити сучасну еволюцію суду присяжних у Великобританії - батьківщині цього інституту. Участь присяжних у судовому засіданні традиційно розглядається британською наукою як гарантія забезпечення справедливості правосуддя, проте розвиток законодавства з питань судоустрою і судочинства свідчить про наявність стійкої тенденції до зву-ження компетенції суду присяжних і обмеження реального демократизму в діяльності відповідних судових установ. Так, у 60-і роки XX ст. було скасо-вано принцип одноголосності присяжних у винесенні вердикту. У повоєнні часи кілька разів зменшувалося число безумовних, тобто без зазначення мо-тивів, відведень присяжних захистом. Тим самим сталося звуження обсягу процесуальних гарантій. До того ж в останні десятиліття законодавче роз-ширено кількість складів злочинів, які розглядаються без участі присяжних. Фактично мінімальна частина кримінальних і цивільних справ розглядається у суді присяжних. Усе це, однак, не заперечує той факт, що суд присяжних зберігає значний прогресивний потенціал.
Характеризуючи конституційний статус особи, слід також про-аналізувати інший його принцип - принцип рівності, юридичний зміст якого виявляється у визнанні рівності всіх перед законом, в наданні усім громадянам однакових прав і обов'язків. Принцип рівності означає відсутність закріпленої в праві дискримінації з будь-яких ознак.
Принцип рівності відображений практично в усіх конституціях. "Усі люди рівні перед законом. Чоловіки і жінки рівноправні. Нікому не може бути завдано шкоди або віддано перевагу за ознаками його статі, його походження, його раси, його мови, його вітчизни і місця народження, його віросповідання, його релігійних або політичних переконань", - записано в ст. З Основного закону ФРН.
Згідно з поширеною ліберальною концепцією прав і свобод, завдання держави в основному обмежувалося створенням юридичних умов для їх реалізації. Інакше кажучи, проголошення рівноправності громадян у суспільстві означало, що реалізація прав е передусім приватною справою кожної особи. Однак з часом, в умовах так званої держави загального бла-годенства, остання взяла на себе відповідальність за забезпечення не тільки юридичних, а й певних матеріальних гарантій цих прав (наприклад, безкоштовна юридична допомога неімущим та малоімущим).
Необхідність забезпечення державою прав і свобод іноді проголо-шується в основних законах. Наприклад, у ст. З Конституції Італії записано: "Завдання Республіки - усувати перешкоди економічного і соціального порядку, які, фактично обмежуючи свободу і рівність громадян, заважають повному розвитку людської особистості та дійсній ефективній участі всіх трудящих у політичній і соціальній організації країни". Однак практичні можливості реалізації прав і свобод нерідко прямо пов'язані з матеріальним становищем суб'єктів.
З принципом рівності пов'язаний і факт проголошення в новітніх конституціях державного захисту прав та інтересів національних меншин. Так, у ст. 6 Конституції Італії сказано, що "Республіка відповідними засо-бами охороняє мовні меншини". У ст. З Конституції Іспанії записано, що "багатство різних мовних відтінків у країні є культурною цінністю, яка ко-ристується особливою повагою і захистом". Захист прав національних мен-шин, інтересів різних етнічних груп передбачено також конституційними актами Канади, Швеції та деяких інших держав.
Про права національних меншин йдеться і у конституціях держав Центральної та Східної Європи, а також тих, що утворилися на терені ко-лишнього СРСР. В одних випадках відповідні права подано в узагальненому викладі. Наприклад, у ст. 50 Конституції Білорусі проголошено, що "кожний має право зберігати свою національну належність". В інших випадках встановлюється принцип так званої національно-культурної автономії відповідних меншин. Так, у ст. 50 Конституції Естонії встановлено, що "національні меншини мають право створювати для національних культур-них потреб самоврядні установи". Аналогічне за змістом положення містить ст. 45 Конституції Литви: "Національні громади громадян самостійно займа-ються справами своєї національної культури, освіти, благодійництва, взаємо-допомоги. Держава надає підтримку національним громадам".
Іноді в
Loading...

 
 

Цікаве