WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Права людини у міжнародному та внутрішньодержавному праві. - Курсова робота

Права людини у міжнародному та внутрішньодержавному праві. - Курсова робота

універсальний характер прав і свобод, заборонила будь-які винятки в їхньому наданні і розповсюдженні на будь-яку людину, незалежно від статусу території проживання. Таким чином, народи колоній і інших залежних територій уперше були проголошені суб'єктами основних прав і свобод. У змістовному плані Декларація розширила поняття основних прав і свобод, уперше закріпила на міжнародному рівні соціально-економічні і культурні права, показала їхній взаємозв'язок із цивільними і політичними правами і необхідність для забезпечення гідності людини.
Поряд із Загальною декларацією з прав людини Організація Об'єднаних Націй розробила міжнародну угоду, а згодом дві угоди про права людини.У цих угодах права і свободи людини, проголошені в Загальній декларації, закріплювались у вигляді договірних норм.
Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права та Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, тексти яких були прийняті 16 грудня 1966 року, були ратифіковані Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19 жовтня 1973 і вступили в силу 3 січня 1976 року. Отже, у вигляді звичаєвих і договірних норм у сучасному міжнародному праві були закріплені невід'ємні права особи. Особливістю цих норм є те, що вони зумовлюють права та обов'язки держав не тільки в їх взаємовідносинах, а й у поводженні з фізичними особами.
Ця особливість має вираження в тому, що обмеження невід'ємних прав неприпустимі, а в деяких випадках можливі тільки за допомогою закону, який , як наголошується у Загальній декларації прав людини, може бути прийнятий "з метою забезпечення належного визнання і поваги до прав і свобод інших і задоволення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві". Обмеження не повинні призводити до знищення прав, встановлених міжнародним правом. Окремі припустимі обмеження прав людини регламентуються у Міжнародних пактах про права людини. Так, свобода пересування, зазначена а Пакті про громадянські і політичні права, може бути обмежена з метою охорони державної безпеки, суспільного ладу, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших.
Правова сутність цих актів багатопланова, але вона має насамперед три найважливіші аспекти:
1. Найменші порушення будь-яких видів основних прав і свобод щодо будь-якої людини ведуть або можуть вести до порушення всіїє системи прав і свобод і зрештою до транічних акцій щодо всього людства. Тому має бути надійний механізм захисту кожного з основних видів прав людини, має діяти принцип: "Всі права людини - для кожного."
2. Поряд з національними засобами забезпечення і гарантування прав, насамперед національними конституціями, законами і судами, мають діяти міжнародно-правові способи і засоби гарантування прав як фактори недопущення, відвернення внутрішньонаціональних конфліктів, згубних для нації;
3. Визначаючи людину найвищою соціальною цінністю і поважаючи її права, народи світу завдяки Загальній декларації прав людини мають сприяти не лише збереженню людини і людства, а й соціальному прогресові, поліпшенню умов життя.
2.2. Міжнародно-правові норми, що слугують боротьбі з порушеннями прав людини.
До норм, які слугують спільній боротьбі держав з грубими масовими порушеннями прав людини, які можуть негативно вплинути на систему міжнародних відносин відносять такі, що містяться у Міжнародній конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1966 р., Міжнародній конвенції про запобігання злочинам апартеїду та покарання за них 1973 р., Конвенції про запобігання злочинам геноциду та покарання за них 1948 р., Конвенції про незастосування строку давності до військових злочинів проти людства 1968 р., а також у деяких інших договорах.
Водночас з підготовкою проектів Міжнародних пактів про права людини ООН розробила цілу серію міжнародних документів, що стосуються забезпечення невід'ємних прав і основних свобод людини. У зв'язку з тим, що ряд країн допускає грубі і масові порушення прав людини, які негативно впливають на всю систему міжнародних відносині або являють, або можуть являти загрозу міжнародним мируі безпеці, у рамках ООН були підготовлені та відкриті до підписаня конвенції про співробітництво держав у боротьбі з такими порушеннями. З досвіду злочинів фашизму у роки Другої світової війни геноцид був визнаний злочином проти людства, і держави зобов'язалися співробітничати для боротьби проти нього у Конвенції про запобігання злочинам геноциду та покарання за нього 1948р. Політика апартеїду, здійснювана урядом ПАР, також була визнана злочином проти людства, і держави зобов'язалися вжити всіх заходів для ліквідації цієї політики в Міжнародній конвенції про припинення злочину апартеїду і покарання за нього 1973р.
Були розроблені і прийняті конвенції про ліквідацію таких масових і грубих порушень прав людини, як дискримінація за ознакою раси, статі, релігії. Генеральна Асамблея ООН прийняла Міжнародну конвецію про ліквідацію усіх форм расової дискримінації 1965 р., у якій держави визнали, що "дискримінація людей за ознакою раси, кольору шкіри або етнічного походження є перешкодою для дружніх і мирних відносин між націямиі може призвести до порушеь миру і безпеки серед народів, атакож гармонійного співіснуваня осіб навіть усередині тієї самої держави" і зобов'язалися вжити всіх необхідних заходів для ліквідації расової дискримінації.
Генеральна Асамблея прийняла Конвенцію про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок 1979 р., у якій держави-учасниці визнали, що дискримінація жінок порушує принципи рівноправності, людської гідності, зобов'язалися усіма відповідними способами проводити політику ліквідації дискримінації жінок.
Генеральна Асамблея прийняла Декларацію про ліквідацію всіх форм нетерпимості і дискримінації на основі релігії або переконань 1981 р., у якій відзначила упевненість держав-членів ООН, що свобода релігії або переконань сприяє досягненню цілей загального миру, соціальної справедливості і дружби між народами та ліквідації ідеології і практики колоніалізму на основі релігії або преконань ліквідації її. Міжнародна організація праці прийняла Конвенцію про дискримінацію в галузі праці і занять 1958 р., а ЮНЕСКО - Конвенцію про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти 1960 р., що передбачають зобов'язання держав щодо ліквідації дискрамінації у зазначених галузях. Таким чином, у сучасному міжнародному праві були прийняті звичаєві та договірні норми, що забороняють грубі та масові порушення прав людини.
2.3. Норми, що забезпечують конкретні права людини.
У межах ООН були розроблені документи, що конкретизують і передбачають зобов'язання держав з окремих прав і свобод, які було включено до Міжнародного біля про права людини. До таких документів належать Конвенція про права дитини 1989 р., Конвенція про статус осіб без громадянства 1954 р., Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації стосовно жінок 1979 р., Конвенція про статус біженців 1951 р., Конвенція про скорочення безгромадянства 1961р.
Конвенція 1951 року про статус біженців, яка була підготовлена за рекомендацією заново заснованої Комісії Організації Об'єднаних Націй з прав людини, стала віхою у справі розробки норм поводження з біженцями.
У Конвенції встановлюються мінімально необхідні
Loading...

 
 

Цікаве