WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Права людини у міжнародному та внутрішньодержавному праві. - Курсова робота

Права людини у міжнародному та внутрішньодержавному праві. - Курсова робота

людини (особливо їх здійснення) залежать від можливостей усього суспільства, тобто від рівня його економічного, а також соціального, духовного і культурного розвитку. В цьому плані права людини явище, насамперед, соціальне: вони виростають із самого суспільства, зумовлюються біосоціальною сутністю людини.
Моральна природа прав людини зумовлюється й тим, що вони вважаються виправданими, обґрунтованими саме з точки зору загальнолюдської моралі. Так мораль, як відомо - це принципи й норми, які реґулюють поведінку людей, діяльність їх спільностей, об'єднань з точки зору загальновизнаних уявлень про добро і зло, порядність і непорядність, чесність та безчесність. Мораль загальнолюдська включає настанови й вимоги, спрямовані на підтримання бодай мінімально необхідної єдності, цілісності людства, аби було забезпечено його самозбереження, виживання, самовідтворення. Отже, й у цьому розумінні права людини мають моральний характер. Загальнолюдська моральність цих прав полягає й у тому, що їх здійснення не повинно шкодити, погіршувати, ускладнювати життя жодної людини, хоч би де й коли вона жила. Нарешті, моральність прав людини знаходить прояв у їх справедливості, всезагальності, однаковості для всіх людей. Лише загальні й рівні можливості є правовими.
Отже, права людини - явище глибинне, фундаментальне моральне. Тому недотримання загальнолюдської моралі, як правило, спричиняє порушення прав людини і, навпаки, порушення прав людини завжди є посяганням на загальнолюдську мораль. Оскільки права людини - це своєрідний прояв і реалізація загальнолюдської моралі, вони, по суті, містять норми моралі.
Щодо здійснення прав людини завжди постає проблема державного, насамперед юридичного, тобто закріпленого у законі або в іншому державному акті їх забезпечення. Саме держава як єдиний офіційний представник усього суспільства може і зобов'язана "розподіляти" надані членам суспільства ті чи інші можливості. Отже, права людини - якщо мати на увазі їх використання, "реалізацію" - повинні так чи інакше набути й певних юридичних характеристик, наприклад: закріплення у конституції, забезпечення юридичними засобами здійснення, охорони й захисту. Ось що з цього приводу говориться у пактах про права людини: "Кожна Держава, яка бере участь у цьому Пакті, забов'язується вжити максимальних межах заходів щодо забезпечення поступового повного здійснення прав що визначаються у цьому Пакті, усіма належними способами, включаючи, зокрема, вжиття законодавчих законів" .
Саме зв'язок прав людини з "юридичним", державним правом зумовлює єдність та взаємодію моралі й юридичних норм. А права людини і є визначальним критерієм моральності таких норм.
Крізь призму юридичної забезпеченості людських прав, зважаючи на ті чи інші її особливості, можна пояснити зміст словосполучення "права і свободи людини". І поняття прав людини, і поняття свободи людини відображають людські можливості. У цьому принципова спільність цих понять. Й однак це не цілком тотожні явища: вони розрізняються не так за своєю природою, як за способом здійснення, забезпечення. Права людини можуть стати здійсненними, як правило, за наявності певних юридичних засобів, "механізмів" (наприклад, право на працю, на освіту). А свободи у багатьох випадках можуть бути здійснюваними і без такого "втручання" держави: її місія щодо них полягає в охороні, в непорушенні й захистові відповідних можливостей людини (свобода слова, свобода сповідування певного віровчення, свобода вибору місця проживання).Один із найважливіших принципів здійснення прав людини - вимога суспільно-відповідального їх використання усіма і кожним. Даний зв'язок полягає у тому, що здійснення людиною своїх прав має бути обмежене правами інших - таких самих з точки зору гідності - людей. Порушення цих меж вважається зловживанням правом; і тоді від людини можна зажадати відповіді: чому вона припустилася перевищення меж свого права? Інакше кажучи, її можна притягти до відповідальності. Отже, права людини під час їх здійснення завжди обмежуються правами інших людей, хоча на практиці встановити ці межі буває досить складно. Міжнародні документи з прав людини говорять з цього приводу таке: "...кожна окрема людина, маючи обов'язки щодо інших людей і того колективу, до якого вона належить, повинна добиватися заохочення і дотримання прав, визнаних у цьому Пакті" .
Права людини торкаються різних аспектів її життя. Вони відрізняються за певними якостями, які не можна не брати до уваги при забезпеченні, охороні й захисті прав. Тому поділ прав людини на певні групи має не тільки пізнавальне, але й практичне значення. Залежно від сфери суспільного життя, з якою вони пов'язані, права людини у вітчизняній юридичній літературі поділяються на фізичні (життєві), особистісні, політичні, соціально-економічні, культурні.
Є ще кілька класифікацій прав людини. Одна з класифікацій поділяє права на "класичні" та "соціальні".
Перші включають громадянські та політичні права й спрямовані, головним чином, на обмеження влади держави над людиною. Другі включають економічні, соціальні та культурні права. Вони, як правило, вимагають від держави активних дій для створення умов, необхідних для задоволення тих чи інших прав, зокрема у таких галузях, як зайнятість, освіта та охорона здоров'я. Іншими словами, класичні права пов'язані з обов'язком держави (державної влади) утримуватися від певних дій, а соціальні права зобов'язують її надавати певні гарантії. Тобто, перші - класичні права - це обов'язок досягнення даного результату, а соціальні права - обов'язок надати для цього засоби. При розгляді класичних і соціальних прав людини завжди виступає питання пріоритету, важливості. Чи є соціальні права передумовою для повноцінного користування класичними правами, чи, навпаки, класичні права є фундаментом, на якому побудоване все інше?
Усунення ідеологічного базису розбіжностей між Сходом і Заходом показує, що бачення прав людини, якого дотримувалися також комуністичні режими, при якому соціальні права ставилися над класичними, виявилося хибним. Процес суспільного розвитку показав також, що формально вільна людина, яка не має ні роботи, ні даху над головою і голодує, не може вести існування, варте людської гідності. Тому все більш загальноприйнятною стає точка зору, викладена і в міжнародно-правових актах, про те, що класичні та соціальні права є взаємозалежними та нероздільними.
У той же час, необхідно підкреслити, що між класичними та соціальними правами неможливо провести чітку межу. Різні обов'язки, які вони накладають на уряд (так буде більш правильно говорити, оскільки держава включає в себе і всіх громадян, а її обов'язки супроти громадянина виконує самеуряд), не завжди є паралельними. Іншими словами, існують класичні права, що справді зобов'язують уряд утримуватися від певних дій, але також є й класичні права, які зобов'язують його давати гарантії. Деякі громадянські і політичні права вимагають від уряду значних фінансових затрат. Право на справедливий суд, наприклад, вимагає освічених суддів, прокурорів, адвокатів, працівників інших правоохоронних органів. Іншим прикладом є забезпечення виборчого права, що теж вимагає значних коштів.
Європейська Співдружність та держави, які є її членами, не раз засвідчували, що вони поділяють ту
Loading...

 
 

Цікаве