WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Поняття, суть і види строків позовної давності за цивільним правом України - Курсова робота

Поняття, суть і види строків позовної давності за цивільним правом України - Курсова робота

можливостей, як можливість
здійснити право своїми діями вимагати певної поведінки від зобов''зальної
особи, звернутись до компетентних державних або громадських органів з
вимогою захисту порушеного або оспорюваного права.
Справедливо не погоджується В.Грибанов з висловлюваними в літературі думками про те, що захист суб'єктивних прав притаманний лише органам держави, не враховуючи при цьому чітких вказівок у законі (ст.6 ЦПК України) про різні форми захисту суб'єктивного права органами громадськості.[2] Проблему права захисту необхідно розглядати в різних аспектах.
Право на захист (для позивача) - це право на звернення до
юрисдикційного органу з вимогою про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права. Право на захист (для відповідача) - це використання ним процесуальних і матеріально-правових засобів для відстоювання своєї правоти, своїх інтересів . Захист відповідача проти позову являє собою оспорювання тих обставин (в широкому значенні цього слова), які зробили для позивача можливим зверненням з позовом до суду. Як справедливо вказувалося в нашій літературі, проблема права на захист у загально-теоретичному плані звичайно зво диться до питання про право на позов[3].
У науці цивільного процесуального права одним з найбільш спірних
питань є питання про право на позов. У зв'язку з різним підходом до аналізу
цього поняття у нього вкладається найрізноманітніший зміст. Одні вчені
розглядають право на позов як єдине поняття, але розрізняють в ньому
матеріально-правову і процесуальну сторони. Навіть у межах цієї групи вчених немає єдиної думки з приводу співвідношення цих двох сторін позову.
Одні (проф. Вільнянський С. І.) поняття на позов зводили лише до
матеріально-правової вимоги позивача до відповідача[4].
Другі (проф. Юдельсон К. С.) вирішальну ознаку права на позов
вбачають у його процесуальному значенні [5].
Нарешті, треті (проф. А. О. Добровольський, О. П. Клейнман) у
поняття права на позов вкладають як матеріально-правові, так і процесуальні
можливості захисту права. Цьому загальноприйнятому єдиному поняттю права на позов протистоїть ще одна точка зору, згідно з якою слід розрізняти право на позов у матеріальному значенні і право на позов у процессуальному значенні[6].
На мою думку, більш чітко це питання розв'язане в роботах А. О.
Добровольського. А. О. Добровольський вважає, що позов має дві сторони, відносно самостійні. Отже, і право на позов слід розглядати і вивчати у двох аспектах: з процесуального боку і матеріально-правового.
У процесуальному значенні право на позов - це право на порушення
судової діяльності. У матеріально-правовому значенні-це право на
задоволення позову. Дія цивілістів позов важливий як засіб здійснення
права. Для процесуалістів як засіб порушення процесу[7]. Чітке розуміння
поняття права на позов дозволяє нам уявити і побудувати конструкцію захисту відповідача проти пред'явленого до нього позову.
Відомо, що захист проти позову може здійснюватися у вигляді
заперечення, шляхом пред'явлення зустрічного позову[8]. Заперечення як
засіб захисту полягає в тому, що відповідач просто не визнає, заперечує
заявлену до нього вимогу позивача.
При запереченні позовних вимог обов'язок доказу обгрунтованості
позову лежить на позивачі[9]. Якщо ж відповідач, не обмежуючись простим запереченням позову, наводить мотиви свого заперечення, то це вже буде заперечення проти позову. У своїх запереченнях відповідач може посилатися на фактичні обставини, які підтверджують відсутність у позивача спірного права. Він також може заперечувати проти своєї відповідальності за позовом, посилаючись на юридичні обставини. Обов'язковість доказу цих обставин покладається на відповідача.
Отже, заперечення проти позову - це пояснення відповідача з приводу
правомірності виникнення і розвитку процесу, проти заявлених вимог
позивача по суті Як вже відзначалося вище, право на позов включає у себе
дві сторони: право на пред'явлення позову і право на задоволення
позову. З врахуванням цього слід розрізняти: процесуальні заперечення
відповідача і заперечення матеріально-правові.
В своїй роботі я використавув архівні матеріали, та Постанови
Верховно Суду колишнього СРСР, вважаючи , що розроблені рекомендації та вказівки , що були ним проведені зберегли свою актуальність і важливість
до цього часу.
I Правові засади позовної давності за законодавством України
1.1. Поняття позовної давності як інституту права
Можливість захисту цивільних прав у багатьох випадках залежить від дотримання строків, встановлених на цей випадок законом.
Зокрема для захисту прав важливе значення мають претензійні строки і строки позовної давності.
Претензійний строк - це встановлений законодавством проміжок часу, протягом якого особа у встановлених законом випадках має звернутися до порушника договору з вимогою (претензією) про врегулювання спору, що виник між ними, їх дотримання має важливе значення, оскільки надалі від цього залежить можливість позовного захисту. Водночас сфера застосування цих строків обмежена і за суб'єктним складом, і за колом відносин (деякі господарські відносини).
Більш загальною є вимога дотримання строку позовної давності, яка стосується всіх учасників цивільних правовідносин.
Позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК).
Значення інституту позовної давності пояснюється низкою причин. Насамперед обмеження строку для розгляду спору полегшує надання доказів, підвищує їх достовірність і тим сприяє встановленню судами істини. Крім того, встановлення строку позовної давності сприяє стабілізації цивільних правовідносин, усуненню невизначеності у відносинах між їх учасниками. Нарешті, позовна давність стимулює активність учасників цивільного обігу у здійсненні прав і виконанні обов'язків.
З урахуванням значення цього інституту позовна давність встановлена безпосередньо законом і може змінюватися угодою сторін лише у бік збільшення строку, але не скорочення. Про таке збільшення строків позовної давності сторони мають укласти договір, для якого передбачається проста письмова форма (ст.259 ЦК).
1.2. Види позовної давності, та їх визначення
Позовна давність поділяється на два види: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність становить три роки (ст.257 ЦК) і застосовується до всіх позовів, крім тих, для
Loading...

 
 

Цікаве