WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Поняття господарських товариств, поняття та види адміністративних стягнень, правовий статус юридичних осіб - Контрольна робота

Поняття господарських товариств, поняття та види адміністративних стягнень, правовий статус юридичних осіб - Контрольна робота

якщо уповноваженою особою,
наприклад директором, укладено договір від імені юридичної особи, то
остання не може оспорювати його дійсність з огляду на те, що директор
вийшов за межі наданих йому статутом повноважень, наприклад, потрібна була згода загальних зборів тощо. Лише у випадку, якщо інша сторона знала, що директор не має відповідних повноважень і юридична особа це доведе,
дійсність договору можна заперечувати. На нашу думку, така новела (зміна)
є позитивною, оскільки, з одного боку, це додаткова гарантія дотримання
прав осіб, які вступають у договірні відносини з юридичною особою, з
іншого - це має запобігти можливим зловживанням з боку представників
юридичних осіб.
Ще однією суттєвою зміною, що стосується загальних положень про юридичних осіб, є передбачена ч. 4 ст. 90 ЦК обов'язковість юридичної особи у разі зміни свого найменування помістити оголошення про це в друкованих засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, та повідомити про це всім особам, з якими вона перебуває у договірних відносинах.
Відбулися зміни у створенні та припиненні юридичних осіб. Зокрема, ст. 87
ЦК визначено, що для створення юридичної особи її учасники (засновники)
розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не передбачено інший порядок їх затвердження. Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом. Тобто установчий договір не вважається більше установчим документом для товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та акціонерного товариства, на відміну від положень, що встановлені Законом України "Про господарські товариства". Єдиним установчим документом для зазначених видів господарських товариств є тільки статут, що, безпе-
речно, є позитивною зміною, адже у разі зміни учасників товариства
відпадає необхідність внесення змін до установчого договору, метою якого є
врегулювання діяльності по створенню господарського товариства.
Статтею 104 ЦК встановлено: юридична особа припиняється в результаті
передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам -
правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в
результаті ліквідації. Так, порівняно з ЦК УРСР 1963 p., який передбачав
такі форми припинення юридичних осіб, як реорганізація і ліквідація, новий
Цивільний кодекс не використовує терміна "реорганізація". Про примусову
реорганізацію юридичної особи йдеться лише у ст. 129 ЦК. Крім того, ст. 37
ЦК УРСР передбачала, що юридична особа припиняється у разі реорганізації
шляхом злиття, поділу або припинення. Тоді як новий Цивільний кодекс
доповнив цей перелік терміном "перетворення". У зв'язку з цим зазначимо
лише, що питання про те, чи є перетворення припиненням юридичної особи, чи ні, - є дискусійним.
Стаття 105 ЦК зобов'язує учасників юридичної особи, суд або орган, що
прийняв рішення про припинення юридичної особи, негайно письмово
повідомити про це орган, що здійснює державну реєстрацію, який вносить до
єдиного державного реєстру відомості про те, що юридична особа перебуває у процесі припинення. Зміни, запропоновані вказаною статтею, також є
прогресивними, оскільки мають на меті насамперед захист прав інших осіб,
які матимуть змогу дізнатися про припинення, скажімо, контрагента за
договором, адже відомості єдиного державного реєстру згідно з ст. 89 ЦК є
відкритими для загального ознайомлення.
Новий підхід застосував законодавець порівняно з положеннями ЦК УРСР (ст. 24) до поділу юридичних осіб на види. Так, традиційно юридичні особи
класифікувалися залежно від форми власності, на базі якої вони
створювалися. За такими ознаками юридичні особи поділялися на державні,
приватні, колективні, змішані. Як критерій розмежування юридичних осіб на
види застосовується також мета їх діяльності. Так, юридичні особи,
головною метою діяльності яких є одержання прибутку, вважаються
комерційними. Це господарські товариства, виробничі кооперативи,
підприємства незалежно від форм власності. Некомерційними юридичними
особами визнаються ті, що не мають на меті одержання прибутку і
створюються для інших цілей. До некомерційних юридичних осіб належать
політичні партії, релігійні організації, споживчі кооперативи, фонди та
інші. Однак розробники Цивільного кодексу відмовилися від такої
класифікації. Натомість застосували поділ на юридичних осіб публічного
права і юридичних осіб приватного права.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 81 ЦК юридичні особи, залежно від порядку їх
створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних
осіб публічного права. Для поділу юридичних осіб на публічні і приватні
юридична наука використовує різні критерії. Відповідно до ст. 81 таким
критерієм виступає порядок створення. А саме в основі виникнення юридичної особи публічного права лежить розпорядчий спосіб, тоді як юридична особа приватного права створюється шляхом вільноговолевиявлення фізичних чи юридичних осіб. Зокрема, різна юридична природа актів, на підставі яких створюються зазначені юридичні особи. Статтею 81 визначено, що юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до ст. 87 ЦК (для товариства установчими документами є статут або засновницький договір, для установи - індивідуальний або спільний установчий акт). Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Відповідно різним є і законодавство, яким регулюється порядок створення таких юридичних осіб:
цим Кодексом регулюється порядок створення, організаційно-правові форми,
правовий статус юридичних осіб приватного права, порядок утворення та
правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються
Конституцією України та законом. Тобто юридичні особи публічного права
створюються незалежно від волі приватних осіб, як правило, для здійснення
спеціальних функцій (наприклад, міністерства, установи соціальної сфери,
культурно-освітянські заклади). Тоді як юридичні особи приватного права
створюються за ініціативою приватних осіб на договірних засадах з метою
участі у цивільному обігу. Щодо регулювання цивільно-правових відносин за
участю юридичних осіб публічного права (наприклад, коли у міністерства
виникає потреба укласти цивільно-правовий договір оренди, купівлі-продажу), то діє загальний принцип: публічні юридичні особи, вступаючи у цивільно-правові відносини, діють на рівних засадах з іншими учасниками.
Новим є не лише закріплений на законодавчому рівні поділ юридичних осіб на юридичних осіб публічного і приватного права. Принципово відмінними є і запропоновані Цивільним кодексом організаційно-правові форми юридичних осіб. Згідно із ст. 83 ЦК вони можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Таким чином, перелік організаційно-правових форм юридичних осіб не є вичерпним.
Література.
1. Господарський кодекс України
2. Кодекс України про адміністративні правопорушення
3. Цивільний кодекс України.
4. Битяк Ю.П., Зуй В.В. Административное право Украины (общая часть) - Харьков: Одиссей, 1999.
5. Котюк В.О. Основи держави і права. Навчальний посібник для абітурієнтів, студентів, учнів середніх шкіл і ліцеїв. Київ: Вентурі, 1998, 320 с.
6. "Податковий, банківський, митний КОНСУЛЬТАНТ", № 13, 29.03.2004
Loading...

 
 

Цікаве