WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Конституційно-правові інститути та норми - Курсова робота

Конституційно-правові інститути та норми - Курсова робота

найбільший обсяг прав і свобод належить громадянам України. Саме вони мають право користуватися всіма статтями Основного Закону, які закріплюють основні їхні права, свободи та обов'язки [1].
Громадяни України є суб'єктом прав і свобод, які не властиві іншим особам, що користуються ними. Це особливо помітно при з'ясуванні об'єкта конституційно-правових відносин з приводу здійснення державної влади. Таким об'єктом згідно з Конституцією є права і свободи людини. Саме вони та їх гарантії за ч. 2 ст. З Конституції України визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Ці права і свободи найбільше стосуються участі лише громадян України у формуванні, організації та здійсненні державної влади в Україні.
Це положення не зовсім точне, оскільки не людина взагалі, а лише громадяни України можуть визначати ці параметри діяльності держави.
Проте механізм здійснення прав громадян щодо визначення змісту спрямованості держави не сконкретизований. Це право може бути реалізовано завдяки таким основним формам безпосередньої демократії, як вибори і референдум (статті 69-74 Конституції). Якщо шляхом виборів формуються органи державної влади, то питання визначення змісту і спрямованості діяльності держави, на жаль, свого вирішення не знайшли. На наш погляд, вони могли б реалізуватися через таку форму, як референдум, який, як зазначалося, застосовується поки що недостатньо.
З прийняттям Конституції України виникла колізія між її відповідними нормами і Законом України "Про всеукраїнський і місцевий референдум" від 3 липня 1991 р. У разі приведення цього Закону у відповідність з Конституцією на референдум могли б виноситися питання, які безпосередньо стосуються змісту і спрямованості діяльності держави, зокрема: обговорення проекту Єдиної державної програми, питань, пов'язаних з реформами, які проводяться в Україні, тощо.
Метою діяльності зі здійснення державної влади в Україні державними органами згідно з Преамбулою Конституції України є забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя. Розв'язання цього питання безпосередньо пов'язано з проблемою справедливості в державі і суспільстві. Державна влада завжди повинна додержуватися принципу справедливого розподілу, але має право відступати від нього тоді, коли цього вимагає об'єктивна необхідність. Справа у тому, що держава як ціле має певні самостійні завдання, розв'язати які іноді можливо лише за умови відмови від справедливого обліку і врахування інтересів усіх верств населення.
Встановлення справедливості у суспільному житті людей є, безперечно, одним з основних завдань державної влади: це випливає вже з самої природи права і держави. Проте реальні умови у державі бувають такими, що висування цього завдання на перший план порівняно з іншими завданнями держави може призвести до загибелі держави. Державна влада не всемогутня: вона скута політичною нездійсненністю і повинна узгоджуватися з нею. Політично нездійсненним є передусім те, що руйнує саму державу, - в її організації, особовому складі тощо, тобто все те, що перевищує сили народної правосвідомості та народної організованості.
Влада не повинна і не спроможна проводити реформи, які руйнують саме буття держави. Підтримка держави як житла і як обрію національної духовної культури становить ту грань, яка має бути непорушною для державної влади і яку повинен поважати будь-який громадянин.
Це стає особливо наочним, якщо тлумачити справедливість у значенні формального зрівняння всіх громадян у всіх відносинах. Узаконення такого принципу, як підтверджує історія, є згубним і політично нездійсненним для держави. Життя державно організованого народу - процес глибоко диференційований, який пояснюється відмінністю у здібностях, роді занять тощо і який створює у свою чергу цю різницю. Формальне зрівняння може лише руйнувати цю живу та узгоджену єдність різнодіючих сил.
Держава заінтересована не в тому, щоб усунути ці відмінності між людьми (що зовсім неможливо), а щоб забезпечити носіям цих відмінностей повноту буття та життєве співіснування. Згадане завдання і формальне зрівняння завжди будуть протиприродними, та й сама сутність держави виключає їх у розумінні політичноїприйнятності.
Сутність конституційно-правового інституту державної влади в Україні полягає в її легітимності, яка знаходить своє законодавче закріплення у Конституції завдяки волі народу, як єдиного джерела влади, і здійснюється згідно з основоположними принципами суверенітету, розподілу влади та верховенства права законодавчим, виконавчими і судовими органами на основі загальнодержавних програм, спрямованих на забезпечення прав і свобод людини як найвищої соціальної цінності, з метою досягнення гідних умов її життя.
3. Засади конституційного ладу
як загальний конституційно-правовий інститут
Розділ І Конституції України має назву "Загальні засади". Тільки конституції України та Казахстану застосовують цей термін. Інші держави колишнього СРСР назву згаданого розділу визначають відповідно до його змісту.
Основи конституційного ладу України - це основоположні принципи організації та діяльності держави, які визначають форму і засоби організації Української держави, забезпечують людині та громадянину права і свободи та характеризують її як конституційну державу [3, c.48].
Виходячи з цього, визначальним критерієм з'ясування змісту поняття "конституційний лад" є людина з її невід'ємними правами і свободами.
Загальні засади закріплюють окремі права громадянського суспільства у статтях 13, 15 та 19 розділу І Конституції, а також у розділі II "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина", на підставі яких і визначаються основні прин-ципи конституційного ладу України.
Зокрема, такими принципами є: право визначати і змінювати конституційний лад в Україні виключно народом, яке не може бути узурповане державою чи її органами або посадовими особами (ч. 3 ст. 5), принцип розподілу державної влади (ст. 6), принцип верховенства права (ст. 8) та ін. [1]
У свою чергу на основі цих принципів конституційного ладу України з'ясовується сутність державного ладу (устрою) України.
Згідно з ч. 2 ст. 3 Конституції України "права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави" [1, ч.2, ст.3].
Крім того, державний лад включає також певну систему соціальних, економічних і політико-правових відносин, яка встановлюється і закріплюється нормами конституційного права. Зокрема, до них відносять норми, які характеризують Українську державу в цілому (ст. 1), форму держави (форми територіального устрою України (ст. 2); правління (ст. 5), державний режим (ст. 1) тощо. [1, ч.2]
Проте, державний лад може відрізнятися від конституційного ладу, якщо вплив держави на суспільство виявляється у неправовій формі, в обхід Конституції та інших легітимних джерел права, з порушенням обов'язків держави щодо людини і громадянина. Саме тому Конституція України є засобом обмеження державної влади.
Обмеження державної влади має на меті створення певних умов для створення і функціонування громадянського суспільства, яке є необхідним атрибутом конституційної держави.
Громадянське суспільство являє собою систему самостійних і незалежних від держави суспільних відносин, які забезпечують умови для реалізації приватних інтересів
Loading...

 
 

Цікаве