WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Конституційно-правові інститути та норми - Курсова робота

Конституційно-правові інститути та норми - Курсова робота

розрізняються постійні і тимчасові норми.
За спрямованістю дії є загальні, або неперсоніфіковані, і конкретно звернені норми.
За структурою норми конституційного права бувають одноелементні та двоелементні. Здебільшого ці норми мають лише диспозицію, є норми, що складаються з гіпотези і диспозиції або з гіпотези і санкції.
За способом дії розрізняються норми прямої і безпосередньої дії. Характер вираження у нормах конституційного права приписів дає змогу говорити про установчі норми, уповноважуючі, регулятивні, охоронні та конституційно-пра-вові норми.
Норми конституційного права поділяються на загальні, загальнодержавні, які діють на всій території України, місцеві (локальні)., які діють на певній її території та за її межами.
Залежно від органів, що приймають норми даної галузі права, останні поділяються на норми, прийняті всеукраїнським референдумом, парламентом, Конституційним Судом, Президентом.
За ступенем визначеності змісту розрізняються абсолютно визначені та відносно визначені конституційно-правові норми.
Норми цієї галузі, залежно від їх ролі та призначення у правотворчості, поділяються на первинні та похідні (доповнюючі, конкретизуючі).
За дією на коло суб'єктів конституційно-правові норми поділяють на загальні (їх дія поширюється на всіх суб'єктів), спеціальні (діють на певну групу однойменних суб'єктів, наприклад, державних службовців) та виняткові (у передбачених законом випадках, усувають дію норм щодо певних суб'єктів).
За порядком вступу в дію виділяються конституційно-правові норми, які набирають сили з моменту прийняття конституційно-правових актів (укази Президента України у разі введення воєнного чи надзвичайного стану відповідно до ст. 83 Конституції України), через 10 днів з дня його офіційного опублікування, якщо інакше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. За цим критерієм можна ще говорити про нормативно-правові акти, що санкціонуються Президентом України і не потребують такої процедури, можна також розрізняти постійні (норми, не визначені у часі дії) та тимчасові (норми, визначені у часі дії) норми.
Аналіз конституційного законодавства, свідчить, що норми конституційного права приймаються законодавчою владою, а в окремих випадках - Президентом України.
Не безспірним є питання щодо актів Конституційного Суду України. Одні вчені (зокрема, Є. А. Тихонова) вважають, що вони належать до норм конституційного права, інші (П. Євграфов) виходять з того, що Конституційний Суд не створює нових норм права, в тому числі конституційного, а лише визначає відповідність Конституції України (конституційність) зазначених у Конституції чинних правових актів, дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України тощо. Саме у здійсненні нормотворчих функцій і полягає специфіка діяльності Конституційного Суду України.
Отже, норма конституційного права - це прийняте законодавчою, а іноді Президентом України формально-обов'язкове правило фізичної поведінки особи, що має загальний характер, встановлюється і санкціонується державою з метою регулювання політико-правових суспільних відносин у процесі організації, здійснення та взаємовідносин публічної влади з людиною-громадянином, яке забезпечується владною, організаційною, виховною і примусовою діяльністю цієї влади [9, c.124].
Уся сукупність конституційно-правових норм залежно від предмета і методу правового регулювання становить галузь конституційного права, яка у свою чергу поділяється на підгалузі, що регулюють особливу сукупність однорідних відносин у певній сфері (наприклад, у сфері взаємовідносин держави і особи).
Підгалузі конституційного права у свою чергу поділяються на конституційно-правові інститути, які являють собою певну групу конституційно-правових норм, що регулюють відповідний вид родинних політико-правових суспільних відносин, які пройняті певною єдністю і виділені в особливий комплекс. Ядром цих інститутів є конституційні інститути, які являють собою органічно цілісний підрозділ нормативно-правового змісту не всіх норм конституційного права, а лише Конституції. У ці інститути включаються групи конституційних норм, які мають єдиний предмет правового регулювання.
Виділяють три різновиди конституційних інститутів. Перш за все це загальні конституційні інститути, які відповідають системі Конституції України (основні засади конституційного ладу, основні права і свободи людини і громадянина, державний і територіальний устрій України тощо). У них концентруються всі інші інститути.
Загальні інститути можуть об'єднувати менш складні інститути (наприклад, інститут єдиного законодавчого органу України включає в себе інститут законодавчого процесу). Складні інститути, як правило, охоплюють і невеличкі групи норм, що характеризують, наприклад, певні види прав і обов'язків громадян (особисті, соціальні, політичні тощо).
Виділяють і одноелементні інститути, які включають конституційні норми, що відзначаються стійкістю і взаємозв'язком і не мають інших підрозділів. Такі інститути досить індивідуальні, найбільш рухомі, частіше змінюються (на-приклад, інститут громадянства).
Конституційні інститути можуть різнитися також за змістом, структурою, методами та завданнями правового регулювання. Вони у своїй сукупності утворюють систему, закладену в Конституції України. До цієї системи входять інститути: загальних засад, прав і свобод людини і громадянина, народного волевиявлення; інститути органів державної влади, територіального устрою, місцевого самоврядування; інститут, що визначає порядок змін і доповнень до Конституції України. Порушення конституційно-правових норм тягне за собою конституційно-правову відповідальність [8, c.14-15].
2. Конституційно-правові інститути, їх характеристика
2.1. Статус людини і громадянина як інститут конституційного права
У звичаєвому праві різних країн проблема правового статусу людини і громадянина вирішується неоднаково. Можна виділити чотири усталені підходи, що визначають вирішення цієї проблеми.
Ліберальнаконцепція виходить з того, що кожна людина від моменту народження природою наділена невід'ємними правами. Обмеження прав людини і громадянина можливе лише у зв'язку із забезпеченням охорони суспільного ладу, правопорядку, прав і свобод громадян, запобіганням насильству та ін.
У руслі цієї моделі конституційні обов'язки громадян визначаються в обмеженому вигляді, а то й взагалі не згадуються у конституції.
Колективістський підхід до вирішення проблеми прав людини надає пріоритет не особистості, а колективу (суспільству, класам, об'єднанням). За такого підходу головними є соціально-економічні права, розрізняють права громадян (людини) і права трудящих, у конституціях наводиться широкий перелік обов'язків громадян (у Конституції УРСР 1978р. їх було 11).
Третій підхід до правового статусу особи пов'язаний з класичним мусульманським правом. Тут статус особи визначається за шаріатом. Вселенський суверенітет належить лише Аллаху: людина не має права розпоряджатися собою на свій розсуд, її дії мають бути підпорядковані вказівкам Аллаха. Акцент переноситься не на права, а на обов'язки перед Аллахом, перед спільнотою правомірних мусульман.
Особливий підхід до правового статусу особи склався у звичаєвому праві деяких країн Тропічної Африки, Океанії та Латинської Америки. Людина тут розглядається як невід'ємна клітинка племені, її права не можуть реалізовуватися
Loading...

 
 

Цікаве