WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Конституційно-правові засади виборів в Україні - Курсова робота

Конституційно-правові засади виборів в Україні - Курсова робота

України), в окремих статтях розділу III Основного Закону "Вибори. Референдум" (статті 69, 70 та 71), у відповідних статтях, при-свячених виборам до вищих представницьких органівдержави (ст. 76), виборам Президента України (ст. 103), органів місцевого самоврядування (ст. 143). [3, статті 38, 69, 70, 71, 76, 103, 143].
Участь у виборах - це політичне право (ст. 38 Конституції), але у колишньому СРСР та УРСР це був обов'язок.
Законодавча регламентація виборів здійснюється або через органічний закон (ч. 20 ст. 92 Конституції України), або в деяких країнах через саму Конституцію (Киргизстан).
У ст. 71 Конституції України, а також у законах про вибори закріплено принципи виборчого права - керівні ідеї, які покладені в основу регламентації цього конституційно-правового інституту.
Загальність виборчого права - можливість брати участь у виборах усім громадянам, крім осіб, які не досягли виборчого віку та недієздатних.
Рівність - виборці мають однакову кількість голосів, тобто однакову питому вагу при розподілі мандатів.
Вільний характер виборів - відсутність будь-якого впливу на волевиявлення виборців, а також додержання таємниці голосування.
Конституція і закони про вибори визначають вимоги до суб'єктів виборчого процесу - виборців і кандидатів.
Що стосується виборців, які мають активне виборче право, то це вимоги до віку, громадянства, осудності, включених до списку виборців. Щодо віку, то виборці на день виборів повинні досягти вісімнадцяти років.
Право обирати мають лише громадяни України (активне виборче право).
Щодо пасивного права такими вимогами є: загальні вимоги - вік, громадянство, термін проживання в Україні, осудність, а також спеціальні вимоги, якщо їх пред'являють до кандидатів на виборні посади.
До загальних вимог до кандидатів у народні депутати України належать такі: відповідно до Конституції України народним депутатом може бути громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років (ст. 76 Конституції) [6, c.50].
Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п'яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою.
Депутатами місцевих рад, сільськими, селищними та місцевими головами можуть бути громадяни України, які на день виборів досягли вісімнадцяти років і мають право голосу.
Спеціальними вимогами до кандидатів у представницькі органи і на посаду Президента України є необранність та несумісність.
Необранність - це виключення або обмеження можливості балотуватися в якості кандидата. При цьому виділяють абсолютну необранність - неможливість балотуватися у всіх виборчих округах і відносну, коли не можна балотуватися у певних виборчих округах.
Принцип несумісності полягає у забороні особам, які обрані шляхом виборів, обіймати певні посади і працювати на постійній основі на інших посадах. Цей принцип випливає з необхідності здійснення принципу поділу влади та забезпечення рівних можливостей для участі кандидатів у виборчо-му процесі.
Як правило, виборчий процес, тобто сукупність певних стадій, пов'язаних з організацією і проведенням виборів, включає такі стадії:
I - прийняття відповідним органом або посадовою особою рішення про проведення виборів;
II - утворення виборчих округів. Згідно з законодавством України залежно від кількості осіб, які обираються, розрізняють одномандатні і багатомандатні округи.
Залежно від територіальних кордонів розрізняють загальнодержавні і територіальні округи. Кількість мандатів залежить від кількості виборців (Латвія), чисельності населення (Болгарія), кількості виборців, які взяли участь в останніх виборах (Чехія);
ІІІ - складання списків виборців - компетенція муніципальної влади;
IV - висування кандидатів;
V - реєстрація кандидатів;
VI - агітація і пропаганда за висунутих кандидатів;
VII - фінансове забезпечення виборчої кампанії;
VIII - головування;
IX - визначення результатів, яке залежить від виду виборчих систем [4, c.20-21].
1.3. Виборча система.
Закон України "Про вибори народних депутатів України", з наступними внесеннями змін до нього.
В сучасному світі існують три різновиди виборчих систем, які різняться порядком визначення результатів голосування:
- мажоритарна виборча система (французька модель, в основі якої лежить принцип абсолютної більшості, - 50% +; англійська модель відносної більшості - менш як 50% та кваліфікаційна більшість - 2/3 голосів виборців, поданих за кандидатів (Азербайджан);
- пропорційна система, згідно з якою обраними вважаються представники партії, які подолали так звану виборчу квоту (як правило, від 5 до 6%);
- змішана пропорційно-мажоритарна система, відповідно до якої мандати розподіляються за принципом 50 х 50 відносно депутатів, обраних в одномандатних виборчих округах за мажоритарною системою, і депутатів, обраних за списком партії, яка подолала виборчу квоту в єдиному загальнодержавному виборчому окрузі.
Протягом існування України як незалежної держави згадані виборчі системи, були застосовані при формуванні Верховної Ради України. Так, до 1997 р. існувала мажоритарна система виборів народних депутатів.
Згідно з Законом України "Про вибори народних депутатів України" від 24 вересня 1997 р. була запроваджена змішана пропорційно-мажоритарна виборча система [1].
Особливості цього Закону:
- з 450 депутатів, які обиралися до Верховної Ради України, 225 обиралися в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості, а 225 - за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва;
- участь громадян у виборах була визнана добровільною. При цьому вважалося, що виборці, які не брали участі у голосуванні на виборах, підтримують волевиявлення тих виборців, які взяли участь у голосуванні;
- право висування кандидатів у депутати належала громадянам України і реалізувалася політичними партіями, виборчими блоками партій та безпосередньо громадянами шляхом самовисування (необхідно було зібрати 900 підписів виборців), а також зборами громадян і трудовими колективами;
- одна і та сама особа могла бути включена лише до одного списку кандидатів у депутати від політичної партії, виборного блоку партій та одночасно висунута лише в одному одномандатному виборчому окрузі [1].
Багато з цих положень Закону було визнано Конституційним Судом України неконституційними.
Так, положення закону згідно з яким "виборці, які не брали участь у голосуванні на виборах підтримують результати волевиявлення
Loading...

 
 

Цікаве