WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Відповідальність в Конституційному праві України - Курсова робота

Відповідальність в Конституційному праві України - Курсова робота

посади та звільнення з цих посад можливі лише у порядку підпорядкованості нижчестоящих вищестоящим. Тобто, фактично судова влада в цілому та судді її системи фактичнопідпорядковані Президенту України, незважаючи на те, що вона (судова влада) є окремою, відносно незалежною від інших, самостійною гілкою єдиної державної влади, що підтверджує ст. 126 Конституції України, яка закріплює визнаний у всьому світі принцип незалежності суддів.
Якщо поряд з призначенням і звільненням суддів Конституція України [1, п. 27 ст. 85] передбачає, що Верховна Рада України обирає суддів безстрокове, то незрозуміле, по-перше, з якого часу судді набувають свої повноваження - при їх призначенні чи після обрання; по-друге, як бути у тому разі, якщо Президент звільнив з посади суддю, але він залишається у цьому статусі, оскільки його обрав парламент?
Відповіді на це питання Конституція України не дає, а тому й не передбачає конституційно-правової відповідальності за фактичне порушення згаданих статей.
Отже народ практично не може контролювати роботу урядовців та суддів, а також відкликати народних депутатів, оскільки вони внаслідок виборів дістають вільний мандат. Тобто щодо них неможливо застосувати санкції конституційно-правової відповідальності.
Таким чином, конституційно-правова відповідальність стосовно згаданих органів та осіб обмежена, а деякі санкції щодо них може застосовувати лише Президент України.
Між тим цей державний орган, яким є глава держави, до жодної гілки влади не належить. Звідси виникає закономірне питання щодо застосування ним відповідних санкцій до згаданих органів державної влади.
Уявляється, що названі проблеми випливають з не досить чіткого уявлення щодо підстав та форм (санкцій) конституційно-правової відповідальності. Це пояснюється тим, що в багатьох випадках її детально не регламентовано.
Відомо, що цей вид відповідальності буває двох видів: ретроспективною, коли відповідальність настає у разі, якщо для цього існує нормативна основа внаслідок якої підставою конституційно-правової відповідальності є вчинення відповідним органом, посадовою особою або депутатом правопорушення; і позитивною, яка полягає у відповідальному ставленні органу або особи до своїх обов'язків, виконання ними своїх обов'язків [16, ст.39].
Саме такими і є підстави для цього виду конституційно-правової відповідальності, що безпосередньо випливають з правового статусу органу, посадової особи, депутата.
Проте, оцінити їх поведінку іноді неможливо, оскільки у відповідному нормативно-правовому акті такі підстави не визначено. Це пояснюється тим, що виконання приписів таких актів забезпечуються у конституційному праві як безпосередньо, так і у поєднанні з іншими видами юридичної відпо-відальності інших галузей права.
Тому конституційно-правова відповідальність в цілому - це, безумовно, юридична відповідальність у широкому розумінні слова.
Проте, виділяють і конституційну відповідальність у вузькому (власному) розумінні слова, яка стосується лише певного кола суб'єктів і санкцій.
Підтвердженням цьому є положення ч. 4 ст. 81 Конституції України, згідно з яким у разі невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності повноваження народного депутата України припиняються достроково на підставі закону за рішенням суду [7, c.128].
1.2. Конституційна відповідальність
як самостійний вид юридичної відповідальності
Проблема конституційної відповідальності є однією з найскладніших в сучасній науці конституційного права. Це пов'язано з тим, що вітчизняна юридична наука робить лише перші кроки у вивченні проблеми конституційної відповідальності.
Більшість положень сучасних досліджень пов'язують конституційну відповідальність з правовою охороною Конституції.
В юридичній літературі 70-90-х років минулого століття конституційну відповідальність розглядали як відповідальність влади за стан законності у правотворчій і правозастосовчій діяльності державного апарату і його представників, як охоронне правове відношення, яке має відображення у застосуванні певних, встановлених державою санкцій.
Конституційна відповідальність є гарантією самостійності функціонування органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також демократичної організації влади, прогресивного розвитку суспільства в цілому, важливим фактором утвердження і забезпечення законності публічної влади. Конституційна відповідальність держави, органів державної і самоврядної влади, посадових осіб перед громадянином і суспільством є чинником, що закріплює у правосвідомості громадянина, уявлення про справедливість, легітимність влади.
Тривалий час в науці конституційного (державного) права України переважала думка, що більшість конституційно-правових норм не містять санкцій і у разі їх порушення наступає юридична відповідальність, передбачена нормами інших галузей права [9, ст.74].
Сьогодні ряд вчених-конституціоналістів зауважують, що такий підхід був помилковий хоч би тому, що кожна галузь права повинна забезпечувати реалізацію своїх норм власними засобами і в тому числі, якщо це необхідно, санкціями.
Більше того, такий традиційний підхід є неповний, оскільки не врегульовує політико-правових реалій, зв'язаних з підвищенням відповідальності держави, її органів, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб щодо забезпечення в суспільстві належного правопорядку виконання своїх обов'язків, утвердження і забезпечення прав і свобод людини.
Кризові явища, які охопили всі сторони суспільного життя України не обійшли стороною і конституційно-правову сферу. Особливою небезпечною є безвідповідальність органів державної влади, в тому числі органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування та їх посадових і службових осіб за порушення Конституції України і законів України, які регулюють конституційно-правові відносини, зокрема в умовах подолання політичної кризи, що виникла у зв'язку з проведенням виборів Президента України 21 листопада 2004 року.
Україна як демократична правова держава знаходиться на шляху формування нового правопорядку, від оптимальної організації якого в значній мірі залежить його існування. Суспільству необхідний більш високий рівень управління соціальними процесами, відповідальність перед людиною за свою діяльність.
У підвищенні рівня організації суспільної системи, ступеню її керованості, у вирішенні проблем і протиріч, які загрожують правопорядку зростає роль права, зокрема конституційного права України. Тенденція зростання ролі права і значення права в житті суспільства, в забезпеченні його стабільності і функціонування є головною в ряді основних напрямків розвитку цього соціального феномена [6, c.83].
Останнім часом в літературі стали
Loading...

 
 

Цікаве