WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Адміністративний договір: необхідність впровадження - Реферат

Адміністративний договір: необхідність впровадження - Реферат


Реферат на тему:
Адміністративний договір: необхідність впровадження
Зараз, коли в Україні йде незворотний процес становлення її як демократичної, соціальної, правової держави, а дія принципу верховенства права торкнулася сфер усіх правовідносин, неабияке значення набувають угоди (договори), що укладаються як фізичними, так і юридичними особами. Ці договори можуть бути як приватноправовими, так і публічно-правовими.
Так, частиною другою статті 143 Конституції України [1] до повноважень обласних та районних рад віднесено, зокрема, затвердження та контроль за виконанням районних і обласних бюджетів, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм.
Частина п'ята статті 35 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" передбачає, що "для здійснення спільних програм місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування можуть укладати договори, створювати спільні органи та організації" [2].
Що ж це за договори, які укладаються органами державної влади, державного управління, місцевого самоврядування між собою та фізичними і юридичними особами?
Відповідь на це питання міститься в пункті 7 статті 3 проекту Адміністративного процесуального кодексу України, який прийнято парламентом 20 червня 2003 р. в першому читанні, де зазначено: "Адміністративний договір - дво- або багатостороння угода, зміст якої складають права і обов'язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, який є однією із сторін угоди" [3]. Таким чином можна дійти висновку, що договір, який застосовується у публічно-правових відносинах, буде називатися адміністративним договором.
Адміністративні договори найчастіше мають нормативний характер, що пояснюється їх публічно-правовою природою і функціональним призначенням. Вони укладаються в публічних інтересах, а їхня цільова спрямованість - це досягнення загального блага. Ці договори містять правила поведінки не тільки і не стільки безпосередніх учасників угоди, скільки інших колективних і індивідуальних суб'єктів. Таким чином, адміністративний (нормативний) договір не обмежується дією у системі сторін, що домовляються, а має зовнішнє юридичне вираження. Він передбачає існування суворої формальної процедури укладання і спеціальний порядок вирішення спорів та конфліктів, пов'язаних з їх виконанням, а також неможливість в односторонньому порядку зміни або відмови від виконання договірних умов (форс-мажорні норми тут не застосовуються). Крім того, на відміну від індивідуальних договорів, зміст яких є комерційною таємницею, для нормативного договору характерне його офіційне оприлюднення.
Варто погодитися, що адміністративний договір - це нове і ще недостатньо осмислене явище тому, що сама природа державного управління припускає імперативність односторонніх юридично-владних волевиявлень, оскільки договірні зв'язки виходять з рівності їх учасників. А незаперечним стримуючим фактором його розвитку є відсутність у законодавстві України форм правового регулювання публічно-правового договору, фактична відсутність публікацій стосовно досвіду іноземних держав з цього питання.
Як приклад такої ситуації є виступи народних депутатів України під час обговорення проекту АПК України 20 червня 2003 р., що хоча і мали схвальний характер про сам проект, проте були висловлені сумніви щодо доцільності впровадження в життя українського суспільства адміністративного договору.
Так, народний депутат України Є.О. Гірник ставить питання щодо доцільності такого договору, тобто в плані: що він, власне, собою являє? [4]. Народний депутат України Ю.А. Кармазін взагалі відкидає таке поняття, як адміністративний договір, мотивуючи це тим, що "владні управлінські функції передбачають безальтернативність поведінки їх учасників" [5].
Але найприкріше те, що Міністерство юстиції України у своїй відповіді Комітету Верховної Ради України з питань правової політики від 30.08.2002 р. за № 24-9-5354 також відкидає таке поняття, як "адміністративний договір", мотивуючи тим, що він не визначений чинним законодавством і не розкритий в проекті АПК України, в чому по суті виявився стереотип мислення, страх перед новим, показано небажання розвивати юридичну науку.
В цьому ж напрямі вторить Міністерству і Головне науково-експертне управління апарату Верховної Ради України.
В той же час у народних депутатів України, які надали свої зауваження до проекту АПК України (В. Євдокимов, С. Соболєв, Т. Довгий), не виникло питань з цього приводу, що само за себе говорить про розуміння питання, необхідності його впровадження в наше повсякденне життя.
Не висловлено зауваження в частині впровадження адміністративного договору також у науковців Львівського національного університету імені Івана Франка, які надали експертний висновок проекту АПК України.
Перш за все мені хотілося б відзначити, що правовою базою адміністративних (нормативних) договорів є Конституція і чинне законодавство України. Ці договори виконують функцію заповнення прогалин у праві, доповнюючи і конкретизуючи чинне законодавство, де однією зі сторін виступає орган державної влади, при цьому чим більше місце в управлінській ієрархії посідає державний контрагент, тим вища юридична сила договору.
Разом з тим адміністративні договори на практиці усе більше входять до діяльності органів виконавчої влади і місцевої адміністрації, хоча адміністративний режим їхньої реалізації, відповідальність органів державного управління за порушення власних зобов'язань, порядок вирішення розбіжностей, що виникають, на жаль, дотепер не врегульовані законодавством.
В умовах ринкової економіки, як це не парадоксально, роль держави підвищується, хоча зовсім недавно переважала думка про те, що її вплив мусить бути зведений до нуля, оскільки ринок утвориться сам по собі. Однак досвід розвинутих країн свідчить про те, що держава продовжує відігравати активну роль, наприклад, у соціальній сфері.
В Україні питання про встановлення в соціальному праві інституту адміністративно-правового договору є першочерговим. На практиці мають місце формування адміністративно-договірних відносин щодо забезпечення соціального життя. На підтвердження цього 19 червня 2003 року був прийнятий Закон України "Про соціальні послуги", в частині другій статті 7 якого записано, що суб'єкти, що надають соціальні послуги, на договірних засадах можуть залучати для виконання цієї роботи інші підприємства, установи, організації, фізичних осіб, зокрема волонтерів [6]. Тобто має місце делегування певних повноважень іншим особам в інтересах третіх осіб.
У багатьох містах України робляться спроби запобігти випадкам, коли до старих і самотніх пенсіонерів приходять "доброзичливці" і в обмін за житлову площу обіцяютьпіклуватися про них до кінця життя, причому часом така "турбота" має жалюгідні наслідки. Щоб уберегти цю категорію людей від шахраїв, частиною четвертою статті 13 зазначеного Закону передбачено, що: "Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, що уклали договір щодо залучення бюджетних коштів до фінансування соціальних послуг з недержавними суб'єктами, які перемогли у конкурсі, здійснюють контроль за цільовим використанням бюджетних коштів та якістю надання послуг" [7].
Крім того, суб'єктам, що будуть надавати соціальні послуги, необхідно укладати відповідний договір з особами, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, згідно з яким суб'єкт надання допомоги братиме на себе визначені зобов'язання. Наприклад, його працівники щоденно зобов'язані відвідувати пенсіонера, купувати йому продукти, готувати їжу, вносити квартплату й оплачувати комунальні послуги, а у випадку його смерті зобов'язуються нести усі витрати, пов'язані з похованням.
Установи соціального обслуговування, які надаватимуть свої послуги, зобов'язані укладати з громадянами літнього віку та інвалідами, прийнятими на платне
Loading...

 
 

Цікаве