WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Актуальні питання формування української моделі відновного правосуддя - Реферат

Актуальні питання формування української моделі відновного правосуддя - Реферат


Реферат на тему:
Актуальні питання формування української моделі відновного правосуддя
Історія відновного правосуддя в Україні бере свій початок з 2003 року, якщо, звичайно, не брати до уваги традиційні форми розв'язання конфліктів у дорадянський період часу.
Саме в 2003 році вперше в Україні почала розвиватися практика реалізації програм відновного правосуддя: спочатку Українським Центром Порозуміння на базі Дарницького районного суду, а потім і іншими організаціями, які приєдналися до руху за відновне правосуддя, як у Києві, так і в регіонах України. Це такі організації, як Дитячий Християнський Фонд, "Віра в майбутнє", м. Івано-Франківськ, Агентство регіонального розвитку "Гармонія", Червоногвардійський район, АР Крим, Луганська обласна група медіації, м. Луганськ, Молодь за демократію, м. Харків, Львівська міська асоціація посередників у справах родини, Одеська обласна група медіації.
Під програмою відновного правосуддя ми маємо на увазі будь-яку програму, що використовує відновний процес або націлена на досягнення відновного результату, як це позначено в резолюції Економічної й Соціальної Ради ООН від 24 липня 2002 року про основні принципи застосування програм відновного правосуддя. "Відновний процес", у свою чергу, означає будь-який процес, при якому потерпілий, правопорушник і інші члени громади, на яких вплинув злочин, активно спільно беруть участь у вирішенні проблем, що виникли через злочин, за допомогою нейтральної й незацікавленої третьої сторони. Такий процес може включати медіацію, сімейні конференції, винесення рішення й кола правосуддя.
"Відновний результат" означає угоду, яка досягнута в результаті відновного процесу, що, як правило, включає відшкодування збитків, суспільні програми або інші програми, відповідні дії, призначені для відновлення потерпілого і громади та реінтеграції потерпілого і правопорушника.
На початковому етапі подібні програми в Україні ставили перед собою завдання формування довіри з боку системи правосуддя, встановлення партнерських відносин, розробки механізмів взаємодії та, в остаточному підсумку, відповіді на питання: чи реальні програми відновного правосуддя в Україні? Звичайно, ще дуже рано судити про те, якими можуть і повинні бути ті моделі програм ВП, які будуть рекомендовані до подальшого розвитку й впровадження в практику на Україні. Відповідь на це питання дасть детальна оцінка експериментальних моделей. Однак, як можна судити з виступів, що пролунали із цієї трибуни, відповідь на основне питання початкового етапу вже є: програми відновного правосуддя в Україні реальні, вони задовольняють потреби потерпілих і правопорушників і вимагають подальшого розвитку і впровадження.
Якщо ми приймаємо цю точку зору, то наступним етапом має бути пошук відповідей на питання, що дозволять представити остаточний вигляд української моделі відновного правосуддя. Як би не хотілося деяким громадським організаціям назавжди залишитися в експериментальному полі, що допускає розмаїття форм, механізмів і процедур, робота в правовому полі вимагає конкретного й чіткого їхнього закріплення в законодавстві. Без цього подальший розвиток відновного правосуддя буде суттєво обмежено експериментальними площадками та залежати переважно від особистої мужності суддів і прокурорів, ініціативи громадських організацій і донорських грошей.
Основне коло актуальних завдань, що потребують рішення, для подальшої інституціоналізації ВП в Україні обкреслено темами секційних засідань конференції: 1) зміст програм відновного правосуддя; 2) можливі форми їхньої реалізації і 3) необхідна нормативно-правова база.
Безумовно, кожна із трьох вищезгаданих тем гідна проведення окремої конференції і виділення достатньої кількості часу для обговорення. Ми сподіваємося, що наша конференція, як мінімум, ініціює цей процес і дасть поштовх подальшим обговоренням даної проблематики в наукових і професійних колах.
I. Яке ж коло питань постає для обговорення теми "зміст програм відновного правосуддя"?
У різних країнах програми відновного правосуддя по-різному враховують інтереси потерпілих і правопорушників. Це дає можливість говорити про те на кого в першу чергу орієнтована програма відновного правосуддя. У деяких випадках (як, наприклад, в Австрії й Данії) програми більше орієнтовані на захист інтересів потерпілої сторони, в інших випадках (особливо, якщо мова йде про неповнолітніх) на правопорушника. Є такі програми, які прагнуть зберегти баланс і дотримати, на скільки це можливо, принцип рівноваги, з огляду на інтереси всіх учасників процесу. Якщо прогнозувати перспективи в Україні, то в єдиній статті кримінального кодексу, де мова йде про примирення між потерпілим і правопорушником (№46, КК) зазначені наслідки для правопорушника, але не для потерпілого. Ось досить показова думка одного із суддів, з ким нам довелося обговорювати цю тему:
"Судова система [України] сьогодні більше захищає державу, ніж потерпілого, займаючись відновленням порушених прав чи звичаєвих норм суспільства. Органи дізнання й слідства, прокуратура, суди, адвокати - усі займаються правопорушником. І часто здається, що правопорушник найбільше постраждав, його починають жаліти. У той же час усі забувають про потерпілого, він часто не відчуває, що його захищають, хоча він дійсно потребує підтримки".
На наш погляд було б доцільно спробувати відновити порушений баланс, обговоривши перспективи офіційного закріплення програм ВП у нормативно-правовій базі України.
Наступне, не менш важливе питання: статус програми ВП у системі правосуддя. Чи є програма ВП альтернативою, доповненням або частиною офіційної системи?
Багато в чому відповідь на це питання залежить від того, наскільки кардинальним є зміна парадигми, висловлюючись мовою Говарда Зера, - тобто наскільки серйозно ми готові змінити наш погляд на завдання правосуддя і відповідно змінити характер цього правосуддя: з карального на відновний. У тих країнах, де відбулися досить серйозні зміни уявлень про завдання й підходи системи правосуддя до злочину, ми можемо спостерігати такі приклади, як Форуми Громадського правосуддя (Community Justice Forums) у Канаді або сімейні конференції в Новій Зеландії. Основною ознакою таких програм є факт передачі повноважень по винесенню рішення про наслідки злочину самим учасникам злочину, а також родині і громаді. Прийняте ними рішення потім затверджується суддею. Правда, у Канаді судді нам розповідали, що іноді вони трохи зм'якшують рішення, винесені громадою, які, на їхній погляд, мають тенденцію до зайвої суворості. Хоча в багатьох випадках, особливо в сімейних конференціях, результат програми залишається без змін і втілюється в життя без змін. Також важливо відзначити, що варіант, коли ВП є частиною системи, що реагує на злочини, також передбачає й можливість поновлення слухання справи в суді у випадку невиконання домовленостей. Це ж стосується й тих випадків, коли програма ВП починає діяти з ініціативи поліції або прокурора йсправа може бути закрита після примирення сторін (потерпілого, правопорушника, членів громади).
Є, однак, приклади й протилежної ситуації, коли програми відновного правосуддя співіснують паралельно з офіційним кримінальним покаранням. Нерідко трапляються ситуації, коли досягнувши угоди з потерпілою стороною, покаявшись і відшкодувавши збитки, правопорушник на довершення одержує вирок, що нічим не відрізняється від того, який би він одержав і не взявши на себе реальну відповідальність за скоєне, як відзначав у своїй доповіді "Відновне правосуддя - гігантський стрибок чи лише ще один інструмент системи карного правосуддя?" дослідник з Норвегії Стурла Фалк (Sturla Falk). Доповідь пролунала на третій міжнародній конференції Європейського Форуму Медіації Жертв і Кривдників і Відновного Правосуддя, що проходила у Будапешті 14 - 16 жовтня 2004 р.
Loading...

 
 

Цікаве