WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Потерпілий та поняття злочину в науці кримінального права України та деяких зарубіжних держав: порівняльно-правовий аналіз - Реферат

Потерпілий та поняття злочину в науці кримінального права України та деяких зарубіжних держав: порівняльно-правовий аналіз - Реферат


Реферат на тему:
Потерпілий та поняття злочину в науці кримінального права України та деяких зарубіжних держав: порівняльно-правовий аналіз
Потерпілий та злочин - співвідносні поняття у кримінальному праві. Якщо немає злочину, то немає і потерпілого у кримінально-правовому розумінні.
Злочин та потерпілий взаємопов'язані поняття з різних боків. Так, говорити про потерпілого при заподіянні смерті неосудним або у результаті акту необхідної оборони чи у ситуації суб'єктивного випадку (казусу) - можна лише умовно. Так само, іноді діяння може бути визнано злочинним лише у випадку, якщо встановлені передбачені законом ознаки, які характеризують потерпілого. Наприклад, примушування до вступу у статевий зв'язок ( ст. 154 КК України ) буде злочинним, якщо потерпіла чи потерпілий знаходились від суб'єкта у матеріальній або службовій залежності. Тут наявність злочину залежить від наявності потерпілого, який володіє особистими властивостями, що лише підтверджує співвідносний характер цих двох понять.
На рівні даної статті ми не ставимо за мету дослідити всі аспекти співвідношення злочину та потерпілого. Враховуючи необхідність обмеження даного дослідження обсягом наукової статті, ми зупинимося лише на одному із таких аспектів співвідношення, а саме на зв'язку законодавчого визначення поняття злочину із кримінально-правовим розумінням потерпілого.
Не викликає сумніву той факт, що поняття злочину є наріжним, визначальним поняттям у науці кримінального права.
Визначення поняття злочину в кримінальному законодавстві різних країн неоднакове, оскільки воно зумовлене певною правовою системою, часом прийняття кримінального закону, панівною політичною та правовою ідеологією щодо засобів і методів боротьби зі злочинністю тощо. В окремих країнах поняття злочину взагалі відсутнє. Так, у КК Японії не міститься ні поняття, ні загальної характеристики злочину32.
Законодавець Республіки Сан-Марино утримався від прямого закріплення в тексті КК поняття "злочин". Разом з тим в розділі (VII) КК Республіки Сан-Марино дається тлумачення такого терміну як "публічно".
У деяких країнах, крім вказівки на формальну ознаку злочину - його передбаченість кримінальним законом (злочин - це те, що передбачене кримінальним законом або тягне застосування передбачених ним заходів кримінально-правового реагування), вказуються в його законодавчому визначенні й ознаки, які характеризують його соціальну сутність - властивість заподіювати шкоду об'єктам, взятим під охорону держави.
За часи чинності КК України 1960 р. поняття та ознаки злочину були сформульовані в ст. 7 КК, відповідно до якої : "Злочином визнається передбачене кримінальним законом суспільно-небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше передбачене кримінальним законом суспільно-небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок." Виходячи із змісту цієї статті вчені-юристи виділяли дві ознаки злочину: протиправність (протизаконність) і суспільну небезпечність.
Відповідно до ст. 11 чинного КК України злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.
У КК інших країн поняття злочину здебільшого зводиться до визначення як діяння, забороненого під загрозою покарання, передбаченого кримінальним законом, чи діяння, яке порушує кримінально-правову норму.
Так, в § 1 ст. 1 КК Польщі зазначено, що кримінальній відповідальності підлягає лише особа, яка вчинила діяння, заборонене під погрозою покарання законом, який діяв на час його вчинення33 .
У законодавстві Німеччини, Швейцарії і деяких інших держав відсутня вказівка законодавця на матеріальну ознаку злочину - його суспільну небезпечність.
Так, у КК Федеративної Республіки Німеччини у другій главі, яка має назву "Пояснення термінів" міститься § 12 "Злочини і проступки". Відповідно до частини 1 § 12 злочином являються протиправні діяння, за вчинення яких в якості мінімального покарання передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від одного року і більше.
Відповідно до частини 1 статті 9 КК Швейцарії злочином визнається злочинне діяння, яке карається каторжною тюрмою34.
Таким чином, стає очевидним, що законодавці певних країн при визначенні поняття злочину, відмовилися від його матеріальної ознаки. Відсутність в кримінальному законодавстві Німеччини і Швейцарії категорії "суспільна небезпечність діяння" часткою компенсується наявністю акценту на суспільну небезпеку особи, яка вчинила злочин.
Проаналізувавши поняття "злочину " за кримінальними кодексами різних країн ми відмітили наявність певних розбіжностей. Зокрема, у законодавчому визначенні поняття злочину за КК України містяться принаймні три ознаки злочину: протиправність, суспільна небезпечність та винність. У КК деяких держав немає посилання на суспільну небезпечність як ознаку злочину. Яскравими представниками є КК Федеративної Республіки Німеччини і КК Швейцарії.
На нашу думку, ознака суспільної небезпечності тісно пов'язана із кримінально-правовим розумінням потерпілого, оскільки вона є матеріальною ознакою злочину і прямо вказує на те, що злочином завдається шкода певним об'єктам кримінально-правової охорони. Від того як законодавець сформулює поняття "злочину" буде залежати і поняття потерпілого, його місце в науці кримінального права.
Так, проаналізувавши КК Швейцарії Говард Зер сформулював свою теорію, яка застосовується деякими зарубіжними державами в практиці примирного правосуддя.
Сутність підходу Говарда Зера полягає в тому, що противоправне і каране діяння треба розглядати не з позиції суспільної небезпечності, а з точки зору шкоди, спричиненої конкретній особі (потерпілому). Правникам пропонується зняти каральні лінзи і глянути на злочин через відновлюючі лінзи35.
Таким чином, Говард Зер вважає, що злочином є діяння, яке заподіює шкоду індивіду, а не суспільству в цілому. Відповідно і питання про покарання повинно ставитися в залежності від побажань потерпілого. Використовуючи процедуру примирення, злочинець і жертва (а також їх адвокати і представники правоохоронних органів) домовляються про відшкодування шкоди. У випадку виплати обумовленої суми потерпілий відмовляється від кримінального переслідування і справа закривається на будь-якій стадії. Кримінально-процесуальне законодавство деяких держав (наприклад, США) це допускає.
Оскільки згідно даної концепції від злочину страждає лише конкретна особа, більшість справ пропонується розглядати як справи приватного обвинувачення. Ознака суспільної небезпечності, таким чином, майже повністю втрачається.
Говард Зер вважає, що вчинення навіть серйозних злочинів не являється підставою для притягнення злочинця до кримінальної відповідальності, якщо він повністю відшкодував заподіяну злочином шкоду і компенсувавзбитки.
Говард Зер вважає збереження суспільної небезпеки як ознаки злочину як "застарілу" теорію.
У науці кримінального права є критичні зауваження щодо цієї теорії. Так, О.О. Маліновський вважає, що з даною позицією навряд чи можна погодитись, оскільки виходить, що кримінально-правові відносини переходять у сферу цивільного права. На думку вченого, такий підхід може привести до того, що матеріально забезпечена людина може відчути безкарність своєї поведінки, оскільки вона може відкупитися від відповідальності за вчинення будь-якого злочину. На думку О.О. Маліновського недооцінка ролі та значення суспільної небезпечності як ознаки злочину може привести до заперечення публічно-правового характеру кримінального права, перебільшення приватно-правових аспектів.
На відміну від О.О. Маліновського, ми у позиції Говарда Зера відмічаємо і позитивні риси. На наш погляд, у науці кримінального права недостатньо уваги приділяється проблемі потерпілого, а Говард Зер пропонує помітити реальний, об'єктивно існуючий факт, що злочином шкода заподіюється перш за все, як правило, не суспільству, а конкретній особі - потерпілому.
Звісно, ми не пропонуємо перейти із однієї крайності в іншу, а лише наголошуємо на необхідності вивести фігуру потерпілого у кримінальному праві із тіні на світло, зробити її помітною. На жаль, протягом радянських часів відбувалося перебільшення категорії "публічного" на противагу "приватному". Це призвело до того, що у науці кримінального права проблема потерпілого є мало дослідженою.
32Уголовный кодекс Японии/ Науч. Редактирование и предисловие докт. юрид. наук, проф. А.И. Коробеева. - СП.: Издательство "Юридиеский центр Пресе", 2002. - 226 с.
33Уголовный кодекс Республики Польша // Науч. ред. канд. юрид. наук, доц. А.И. Лукашов, докт. юрид. наук, проф. Н.Ф. Кузнецова; вступительная статья ка
Саркисовой; перевод с польского Д.А. Барилович - СПб.: Издательство "Юридический центр Пресе", 2001. - 234.нд. юрид. наук,доц. А.И. Лукашова, канд. юрид. наук, проф. З.А.
34 Уголовньїй кодекс Швейцарии // Науч. ред., предисловие й перевод с нем. канд. юрид. наук,доц. А.В. Серебренниковой - СПб.: Издательство "Юридический центр Пресе", 2002. - 234 с.
35 Зер X. Восстановительное правосудне: новый взгляд на преступление и наказание/ Пер. с англ. - М., 1998.
Loading...

 
 

Цікаве