WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Проблеми судової реформи в Україні - Реферат

Проблеми судової реформи в Україні - Реферат

використання цілком залежить від усвідомлення особою законності рішення і психологічної необхідностівикористання названих процедур. Через це забезпечення законності у судовій діяльності насправді більшою мірою залежить від зовнішніх факторів, а тому роль вищих судових інстанцій у зв'язку з цим є пасивною та не відповідає положенню ч. 2 ст. 3 Конституції про те, що утвердження та забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Таким чином, у Законі від 7 лютого 2002 р. № 3018-ІІІ не було послідовно і точно відображено положень Конституції, що стосувалися побудови та функцій судової системи.
Основним для розуміння ролі Верховного Суду України, сенсу його діяльності є визначення його в Конституції як "найвищий", оскільки саме найвищий орган може і повинен забезпечувати інтеграцію всіх судових органів у цілісну систему. Він є центром правозастосування, а обсяг його повноважень, що випливає з положень статей 6, 8, 124 Конституції, не може звужуватись іншими законами. Навпаки, визначення функцій Верховного Суду України в Законі від 7 лютого 2002 р. № 3018-ІІІ має підпорядковуватися вимогам Конституції. Поняття "верховності" без системної обов'язковості рішень Верховного Суду України втрачає реальний зміст.
Вищі спеціалізовані суди не можуть виконувати таку ж функцію, оскільки мають іншу природу (саме тому, що вони спеціалізовані) та внаслідок їх множинності. Проте жодним чином не йдеться про обмеження їхніх повноважень. У структурі, що визначена конституційно, вищі спеціалізовані суди перебувають на проміжному рівні, й цим зумовлена їх інстанційна вищість серед спеціалізованих судів, але їхні касаційні повноваження не можуть збігатися з такими ж повноваженнями Верховного Суду України.
Автономізація спеціалізованих судових підсистем є нічим іншим як способом виведення з-під юрисдикції Верховного Суду України окремих правовідносин, що межує з порушенням вимог статей 124, 125 Конституції і, власне кажучи, є спробою в принципі змінити конституційно визначену структуру судової системи.
Ідея незалежності Верховного Суду України видається загрозою для деяких політичних сил та органів державної влади, тим більше на фоні постійної боротьби за обсяг повноважень. Проте це явище характерне для кожної держави. Але слід мати на увазі, що роздроблена судова система є кроком до встановлення "ручної законності".
Існує загальне правило про неможливість досягнення в межах системи позитивного результату без структурної та функціональної єдності її складових. Тим часом судова система України являє собою виняток, оскільки при недотриманні законності на рівні першої інстанції в апеляційній і касаційній вона забезпечується в порядку її суб'єктивного витребування, а не системно. Діяльність вищих інстанцій має обмежений компенсаційний характер, а їх контрольні та організаційно-спрямовуючі функції ампутовані "реформою" 2001 р. Тому рівність усіх перед законом є поки що правовою фікцією, оскільки кожен суддя дає своє тлумачення одного й того ж закону, що призводить до хаосу в правозастосуванні. Верховний Суд України не отримав достатніх повноважень як найвищий судовий орган, а тому не може забезпечити єдності у правозастосуванні за допомогою нинішніх процесуального та організаційного механізмів.
За наявного судоустрою і судового процесу держава переклала свої обов'язки щодо здійснення публічної функції контролю за виконанням законів у судовій сфері на громадян. Звісно, наслідком цього є звуження контролю через застосування спеціальних механізмів апеляції та касації. Адже ці механізми є правовими засобами у змаганні сторін, а суд, образно кажучи, повинен непорушно стояти на сторожі закону і тільки за цієї умови може сприяти пошуку балансу інтересів у правовому конфлікті. Активна роль держави має полягати у забезпеченні умов для такої принципової позиції суду через застосування відповідних владних повноважень у сфері організації судочинства. Внаслідок поділу влади носіями таких повноважень можуть бути тільки суди та їх посадові особи з централізацією на рівні Верховного Суду України.
За такої ситуації вважаємо за необхідне на законодавчому рівні вдосконалити структуру судових органів та їхніх функцій, підпорядкувати суди завданню законного вирішення справ на основі змагальності та правової визначеності шляхом забезпечення однакового застосування норм права, поєднання незалежності суддів у вирішенні справ з фактичною відповідальністю за незаконні рішення і дії.
Апеляційне та касаційне провадження (при збереженні за ними функції компенсації) за умови порушення закону судом мають набути контрольно-запобіжного значення.
Необхідно добиватися того, щоб повноваження усіх судів, у тому числі й вищих спеціалізованих, відповідали визначеному Конституцією місцю у судовій системі та її ієрархії. Конкуренція з повноваженнями Верховного Суду України має відійти у минуле.
Діяльність Верховного Суду України слід зорієнтувати на вироблення обов'язкових для судів правових позицій і контроль за їх дотриманням не тільки процесуальними, а й організаційними засобами. Запобігти помилці, створити правові умови для законного вирішення справи, спрямувати судову діяльність у законне русло - це завдання найвищого судового органу, й саме цьому має бути підпорядкована касаційна функція, саме для цього надані відповідні організаційні повноваження щодо забезпечення єдності застосування законів.
У порядку щодо однакового застосування законів потрібно передбачити звернення до нього судів за наявності наміру відступити від рішень Верховного Суду України, принципової складності питання та його важливості для судової практики, значних труднощів у застосуванні нового закону.
Такі рішення, звичайно, не матимуть регулятивної функції, оскільки для них властивий правозастосовний характер, проте їх обов'язковість для судів дала б можливість установити чіткі правові орієнтири у вирішенні судових справ, що слугувало б як повній стабілізації судової практики, створенню умов для правової визначеності, так і забезпечило б можливість здійснювати суспільний контроль за діяльністю судової системи. За такого порядку можна досягти помітного зменшення кількості справ в усіх інстанціях та істотно підвищити правову якість судових рішень.
У нинішній ситуації, коли кожен громадянин залишається сам на сам із судовою машиною, а кожен суддя перебуває в аналогічному становищі щодо вкрай суперечливого законодавства, реальних, гарантованих державою шансів на законне рішення суду мало. Уже при розгляді справи в першій інстанції людина має право спиратися на силу та авторитет Верховного Суду України, зважаючи на попереднє рішення про право, а діяльність судді завдяки застосуванню такого порядку буде позбавлена елементів невмотивованого професійного ризику при здійсненні владних повноважень. За таких умов суддя спрямовує розгляд справи в напрямі дотримання законності, від нього залежать додержання процедури та
Loading...

 
 

Цікаве