WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Проблеми судової реформи в Україні - Реферат

Проблеми судової реформи в Україні - Реферат

організаційними засадами судової системи, її окремимиланками та їх інстанційною компетенцією значення окремих процесуальних інститутів зводиться до рівня формальних церемоній. Усі ці фактори негативно позначились як на діяльності судової влади загалом, так і на повноваженнях Верховного Суду України зокрема.
При створенні судової системи, що базуватиметься на нових засадах, недоцільно орієнтуватися на нині існуючі органи, лише розподіливши між ними функції. Навпаки, слід ретельно проаналізувати передбачені законодавством функції судової системи і саме для їх виконання сформувати відповідні органи, тобто йти в напрямі від причини до наслідку.
Аналізуючи зміст п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції, згідно з яким однією із засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом, слід визнати необхідність побудови трьох ланок судової системи. Базовим є рішення суду першої інстанції, далі послідовно можуть відбуватись апеляційне та касаційне провадження. Трьом інстанційним функціям суду мають відповідати і три судові ланки, тобто необхідна наявність суду першої інстанції, апеляційний та касаційний суди.
Однак в межах спеціалізованих юрисдикцій нині маємо чотири ланки судових органів. Виникають закономірні питання: на рівні якої інстанції мають бути ці ланки; як їхні фактичні функції співвідносяться з Конституцією; чи вичерпно відображає їх сукупність зміст поняття "судова влада"?
Беззаперечним є віднесення місцевих судів до судів першої інстанції; не виникає особливих розбіжностей щодо визначення ролі та функцій існуючих апеляційних судів. Найбільш неврегульованим є питання щодо касаційної інстанції, тому що Законом від 7 лютого 2002 р. № 3018-ІІІ касаційними функціями наділені як Верховний Суд України, так і вищі спеціалізовані суди. У п. 1 ч. 1 ст. 39 зазначеного Закону передбачено, що вищий спеціалізований суд розглядає в касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції, а в ч. 2 ст. 47 визначено: Верховний Суд України розглядає в касаційному порядку рішення загальних судів у справах, віднесених до його підсудності процесуальним законом; переглядає в порядку повторної касації усі інші справи, розглянуті судами загальної юрисдикції. Таким чином, у цьому Законі введено поняття повторної касації, про яке немає жодної згадки в Конституції.
Якщо найвища інстанційна функція касаційна, то не може бути жодних заперечень щодо здійснення її найвищим судовим органом, тобто Верховним Судом України. Звідси виникає питання щодо наявності конституційних підстав для наділення касаційними повноваженнями вищих спеціалізованих судів.
Конституційний Суд України у рішенні від 11 грудня 2003 р. № 20-рп/2003 у справі про Касаційний Суд України частково дав правову відповідь на це питання: "Системний аналіз положень частин другої, третьої, четвертої статті 125 і пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції засвідчує, що побудова системи судів загальної юрисдикції узгоджується зі стадіями судочинства, відповідними формами провадження (зокрема, в апеляційній та касаційній інстанціях)".
Можна припустити, що Конституційний Суд України заперечив можливість існування у судовій системі органу, який би конкурував у повноваженнях з Верховним Судом України, але цей принциповий висновок випадає з поля зору дослідників повноважень вищих спеціалізованих судів і не враховується прибічниками ідеї створення вищих цивільного та кримінального судів.
З одного боку, таке становище зумовлене тим, що принцип спеціалізації на практиці реалізувався завдяки окремій системі господарських судів. Проте визнання існування окремої судової підсистеми головною необхідною ознакою для розкриття поняття "спеціалізація" є сумнівним через її похідний характер. Тим більше немає достатніх аргументів для твердження про те, що у зв'язку зі спеціалізацією має бути наявна окрема ієрархічна підсистема. З іншого боку, існування суперечливих політичних та економічних інтересів у суспільстві супроводжується правовими конфліктами, і відповідно, важливою є роль суду в їх розв'язанні.
Ідея децентралізації правозастосування дуже зручна для тих суб'єктів політичної боротьби, які плекають ілюзію щодо встановлення контролю над судом, але вона руйнівна для держави загалом. За таких обставин Вищий господарський суд України тлумачитиме закон по-своєму, Вищий адміністративний - на свій лад. Послуговуючися цією ідеєю, можна створювати інші спеціалізовані суди - цивільний, кримінальний. Зрештою, виділення спеціалізованих сфер правозастосування не обмежене нічим, але досягти його єдності при цьому вже буде неможливо.
З наданням вищим спеціалізованим судам більш широких повноважень, зокрема касаційних, виникають питання про доцільність існування Верховного Суду України або щонайменше про обмеження його юрисдикції. Це стало очевидним, оскільки крім повноважень Верховного Суду України, зумовлених його роллю як учасника процесу імпічменту Президента України та суб'єкта звернення до Конституційного Суду України, інші його повноваження майже такі ж, як і вищого спеціалізованого суду.
Верховний Суд України розглядає в касаційному порядку рішення загальних судів у справах, віднесених до його підсудності процесуальним законом (п. 1 ч. 2 ст. 47 Закону від 7 лютого 2002 р. № 3018-ІІІ); вищий спеціалізований суд розглядає справи в касаційному порядку відповідної судової юрисдикції (п. 1 ч. 1 ст. 39 цього ж Закону).
Верховний Суд України дає судам роз'яснення з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики (п. 2 ч. 2 ст. 47 Закону від 7 лютого 2002 р. № 3018-ІІІ); вищий спеціалізований суд дає спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз'яснення з питань застосування законодавства (п. 3 ч. 1 ст. 39 зазначеного Закону).
Верховний Суд України веде та аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику, знайомиться в судах з практикою застосування законодавства (п. 5 ч. 2 ст. 47 Закону від 7 лютого 2002 р. № 3018-ІІІ); вищий спеціалізований суд теж веде та аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику (п. 2 ч. 1 ст. 39 цього ж Закону).
Але ведення та аналіз судової статистики, узагальнення судової практики і надання роз'яснень з питань застосування законодавства не можна вважати функціями Верховного Суду України, це - лише засоби виконання покладених на нього завдань. Забезпечення Верховним Судом України однакового застосування законів судами віднесено до організаційних засад судової системи, але такі засоби, як роз'яснення чи узагальнення, є явно недостатніми для виконання цього завдання, вони мають допоміжний характер і не відображають основного значення рішень найвищого органу в системі судів загальної юрисдикції.
Апеляційне та касаційне оскарження є засобом процесуального контролю з боку учасника судового процесу за законністю судового рішення. Його
Loading...

 
 

Цікаве