WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Про судові доручення в кримінальній справі - Реферат

Про судові доручення в кримінальній справі - Реферат

доручень суди діють кожний на власний розсуд. Застосування ст. 3151 КПК в судовому слідстві призводить до істотного затягування судового процесу, оскільки, як видно із судової практики, суди відкладають розгляд справи до отримання відповіді на судове доручення. Мабуть, без відкладення судового розгляду і обійтись не можна, тому що постановлення остаточного судового рішення неможливе без дослідження результатів судового доручення.
Для того щоб збагнути цілі й мету запровадження права суду на давання відповідних доручень, необхідно звернути увагу на те, що відповідно до ч. 2 ст. 66 та статей 263, 264, 266, 267 КПК підсудний, захисник, обвинувач та потерпілий мають право подавати суду відповідні докази, а за певних обставин - порушувати перед судом клопотання про витребування і долучення до справи нових доказів. Десятиліттями сторони мали змогу в такий спосіб надолужувати прогалини досудового слідства, і потреби в тому, щоб суд давав доручення перевіряти й уточнювати фактичні дані, які можуть бути доказами у кримінальній справі, не було. Але введення в КПК неконкретного змісту ст. 3151 та ч. 3 ст. 66 КПК змінило ситуацію і призвело до того, щопрокурор і захисник не бажають самі подавати додаткові докази, перекладаючи своє право як обов'язок на плечі суду. На жаль, суди не реагують на ці обставини. Слід також мати на увазі, що згідно з ч. 1 ст. 66 КПК суд у справах, які перебувають в його провадженні, має право без жодних посередників безпосередньо викликати в порядку, встановленому положеннями КПК, будь-яких осіб як свідків і як потерпілих для допиту або як експертів для давання висновків; вимагати від підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян пред'явлення предметів і документів, за допомогою яких можна встановити необхідні у справі фактичні дані; проведення ревізій; вимагати від банків інформацію, яка містить банківську таємницю, тощо. Відповідно до вимог статей 303, 304, 307, 308 КПК суд має право допитати будь-яку особу як свідка чи потерпілого (за винятком осіб, зазначених у ст. 69 КПК). Згідно зі ст. 309 КПК в суді може бути проведене впізнання особи чи предмету. Законом (статті 310, 312, 315 КПК) передбачена можливість проведення судом експертиз та огляду місця події. В жодній статті цього Кодексу немає застережень щодо того, що в окремих випадках суд може доручити допит свідків чи потерпілих іншим особам. Якщо ці свідки чи потерпілі ухиляються від явки в суд, то в Кодексі передбачений механізм, який забезпечує можливість їх явки. Звичайно, не кожного свідка можна доставити в суд примусово (тяжко хворі, престарілі тощо). Але коли явка свідка в суд неможлива, законом передбачена можливість оголошення його показань (ст. 306 КПК). Якщо певна особа не була допитана під час досудового слідства й виникла потреба її допитати в судовому засіданні, але це неможливо, то з урахуванням передбаченого ст. 257 КПК принципу безпосередності дослідження доказів у судовому засіданні, а також вимог ст. 306 КПК про те, що можна оголосити показання лише того свідка, який дав показання під час дізнання, досудового слідства або в суді, давати судове доручення слідчому про допит свідка безглуздо, оскільки такі показання не можна в суді оголошувати, тобто вони завідомо не можуть мати правового значення. Простіше сказати, такий доказ не може бути визнаний допустимим. Не може суд давати доручення й слідчому, щоб той призначив і провів будь-яку експертизу, оглянув місце події, речові докази та документи; не можна шляхом судового доручення витребувати будь-яку інформацію.
Отже, у суду достатньо прав і повноважень, щоб у більшості випадків не вдаватися до судових доручень. Але суди не завжди використовують ці права і повноваження.
Разом з тим, на жаль, не можна однозначно сказати, що суд в усіх випадках може обійтися без судових доручень. Сьогодні все частіше підсудні заявляють про те, що в ході досудового слідства до них застосовувалися недозволені методи слідства. Так, в Апеляційному суді Донецької області у 2004 р. із 37 судових доручень 17 стосувалися перевірки заяв підсудних про те, що вони оговорили себе на досудовому слідстві внаслідок насильства. У 2005 р. цей суд направив 8 судових доручень, і всі вони стосувалися перевірки аналогічних заяв підсудних. Звичайно, такі заяви можуть бути як правдивими, так і неправдивими. Але як суд має визначитися із цим? У таких випадках потрібні оперативно-розшукові заходи, які суд провадити не в змозі, як і слідчі дії. Заява підсудного про насильство щодо нього - це заява про вчинений злочин, який можна розслідувати лише після порушення кримінальної справи, а відмовити у порушенні кримінальної справи - лише після проведення відповідного дослідження обставин справи. Водночас від правдивості чи неправдивості заяви підсудного залежить оцінка доказів у справі. Тому суд не може "відмахнутися" від цієї заяви. Він зобов'язаний дати доручення перевірити її й відкласти розгляд справи до отримання даних про результати цієї перевірки.
Звичайно, такі заяви підсудних свідчать про те, що органи прокуратури є надзвичайно слабкою структурою і прокурори не здійснюють належно нагляд за дізнанням та досудовим слідством у кожній справі, не контролюють кожну слідчу дію, яку провадить слідчий. Інакше такі заяви підсудних були б майже неможливі.
Оскільки абсолютна більшість таких заяв підсудних, як свідчить судова практика, є необгрунтованими, їх наявність свідчить також про невисоку моральність підсудних. Але "що маємо, те й маємо", як сказав відомий політик, і зміни того, "що маємо", відбудуться не скоро. А тому без судового доручення на предмет перевірки таких заяв не обійтись.
Останнім часом судді все частіше стикаються з тим, що свідки у кримінальних справах перед самим їх розглядом у суді зникають. Хтось повинен вести їх пошук і з'ясовувати, чому вони зникають, за чиєю командою чи впливом. Тут також не обійтися без судового доручення.
Інколи суд стає перед необхідністю проведення обшуку чи виїмки, тобто тих слідчих дій, які він провести не в змозі. Природно, що в такому випадку він має вдатися до судового доручення. Отже, судові доручення можливі, але в надзвичайно рідкісних, виняткових випадках, коли іншим чином неможливо отримати відповідні дані. Саме на це повинен орієнтувати закон. На жаль, поки що закон у цій частині недосконалий, не узгоджений з іншими статтями КПК і дає можливість для свавілля в кримінальному процесі.
З гіркотою сприймається і те, що в новому проекті КПК слово в слово перенесені зміст ст. 3151 та ч. 3 ст. 66 КПК, тобто ті ж проблеми закладаються і на майбутнє.
Loading...

 
 

Цікаве