WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Суддівське самоврядування: становлення і перспективи - Реферат

Суддівське самоврядування: становлення і перспективи - Реферат

суду як конституційного органу держави здійснюється в порядку обрання чи призначення суддів, а не шляхом укладення трудового договору. Вони зі свого колективу обирають суддю на керівну посаду і фактично делегують йому свої права. Які саме? Передусім адміністративні, що стосуються організації роботи, контролю виконання законів та інших нормативних актів щодо умов та оплати праці,матеріально-технічного забезпечення суду і суддів, витрачання бюджетних коштів тощо. Для цього обраний суддя наділений правом видавати накази та розпорядження.
Але слід мати на увазі, що законодавець і тут надав право колективу суддів в особі органу суддівського самоврядування, і зокрема зборів суддів, контролювати таку діяльність керівника. Відповідно до статей 105, 106 Закону № 3018-III це може відбуватись у формі заслуховування звітів суддів, які обіймають адміністративні посади, з питань внутрішньої діяльності, тобто тих, що не пов'язані зі здійсненням правосуддя.
А як діяти, наприклад, у разі виникнення спору між рядовим суддею і керівником щодо оплати праці чи завантаженості? Хто має його розглядати?
Є думка, що це індивідуальний трудовий спір і його повинен вирішувати суд. При цьому прихильники такої позиції посилаються на ст. 124 Конституції, в якій проголошено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі.
На нашу думку, це неправильно, оскільки КЗпП не містить положень про розгляд трудових спорів між суддями, прокурорами й деякими іншими працівниками. Його ст. 222 відсилає до інших законів і визначає, що особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюються законодавством.
Таким чином, загальні правила трудових спорів не поширюються на суддів, тому що з ними не укладається індивідуальний трудовий договір, вони не можуть бути членами профспілки, створювати комісії з трудових спорів (КТС) й т. ін. Це тісно пов'язано з незалежністю судді як носія судової влади.
Усі судді рівні, мають однаковий статус і самі визначають питання внутрішньої діяльності через суддівське самоврядування, яке включає й вибори з їх числа на адміністративні посади. В судовому порядку розглядаються трудові спори між суддями лише у випадку, коли один із них судиться з іншим як громадянин у справі, що не стосується його професійної діяльності (наприклад, щодо права власності, заподіяння шкоди тощо). В суді може розглядатися спір, пов'язаний зі звільненням, оскільки орган чи посадова особа цього провадження перебувають за межами колективу і судової системи.
Так, суддя може оскаржити до суду Указ Президента України чи Постанову Верховної Ради України про його звільнення або рішення Вищої ради юстиції, а от з приводу оплати праці, переводу з палати в палату, завантаженості (тобто умов праці) - ні. Оскільки й справді, навіщо тоді кодекс судової етики, збори суддів, конференції і, зрештою, суддівське самоврядування? Самоврядування - це "сам врядовуюсь", сам визначаюсь щодо вирішення, делегування повноважень, ухвалення рішень.
Слід чітко усвідомити, що загальні норми законів діють лише тоді, коли ті чи інші питання щодо суддів спеціально не врегульовано ними, зокрема законами № 3018-III та № 2862-XII і Конституцією як законом прямої дії.
За якою логікою колектив, у якому кожний є носієм судової влади, не може поставити крапки над "і" в спорі між суддями, що виник, скажімо, з оплати праці, й вони вимушені звертатися до місцевого суду? При цьому чи буде уникнуто упередженості у випадку, коли позов подано до голови вищестоящої інстанції? Яким чином колектив суддів може вплинути на рішення голови суду про ненадання надбавок до окладу, позбавлення премії тощо, якщо це є прерогативою і правом керівника? Все, що стосується соціального забезпечення суддів, оплати їхньої праці, тобто внутрішнього життя, підлягає розгляду органом суддівського самоврядування - зборами суддів, які ухвалюють рішення, що відповідно до п. 5 ст. 105 Закону № 3018-III є обов'язковим до виконання. Стверджувати, що судді можуть "наламати дров", неправильно, оскільки вони ухвалюють рішення відповідно до ст. 102 Закону № 3018-III.
Рішення зборів суддів є внутрішньою справою суду, як, наприклад, для Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України - їхні рішення. Тому всі внутрішні спори між суддями мають вирішуватися загалом суддів у повній відповідності з чинним законодавством.
Нормативними актами визначені повноваження керівників суду і суддівського самоврядування. Відповідно до статей 22, 26, 39, 47 Закону № 3018-III завданнями судів (якщо стисло) є здійснення правосуддя і забезпечення однакового застосування законодавства всіма судами загальної юрисдикції. Виконувати їх покликані керівники і президії судів. Законом чітко визначено їхні адміністративні повноваження з організації здійснення функції суду. Всі ж інші питання, не пов'язані зі здійсненням правосуддя, віднесено до компетенції органів суддівського самоврядування (розд. V Закону № 3018-III). На перший погляд, їх повноваження ніби переплітаються, коли йдеться про організацію роботи. Але це не зовсім так. Суддівське самоврядування діє тоді, коли питання внутрішньої діяльності не вирішуються в адміністративному порядку, а адміністративні функції тих, хто обіймає керівні посади, впливають на незалежність суддів.
Згідно зі ст. 103 Закону № 3018-III суддівське самоврядування є однією з найважливіших гарантій незалежності судів і суддів, діяльність його органів має сприяти створенню належних організаційних та інших умов для нормальної діяльності судів і суддів, забезпеченню захисту суддів від втручання в їхню діяльність, поліпшенню роботи з кадрами. Суддівське самоврядування - форма професійної незалежності, соціального захисту суддів, воно узаконене і не є громадською організацією, як дехто хотів би його бачити. Проти цього якраз і постає більшість тих суддів, хто обіймає адміністративні посади, а також ті високі посадовці, які прагнуть впливати на суд через одну особу, тобто через його керівника.
"Наркотик влади" дуже сильний, тому й чиняться всілякі перешкоди розвиткові суддівського самоврядування, покликаному стати реальною протидією авторитаризму як у системі судів, так і загалом у державі. Корпус суддів уцілому, нове покоління їх зокрема, сприймає ідеї самоврядності як одну з найважливіших гарантій своєї професійної незалежності, підвищення ролі суддів у зміцненні законності та правопорядку в нашій країні.
Loading...

 
 

Цікаве