WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Суддівське самоврядування: становлення і перспективи - Реферат

Суддівське самоврядування: становлення і перспективи - Реферат


Реферат на тему:
Суддівське самоврядування: становлення і перспективи
Початок нормативного закріплення суддівського самоврядування було покладено на І з'їзді суддів України, який відбувся в 1991 р., незабаром після проголошення Верховною Радою України Декларації про державний суверенітет нашої держави. Судова система тоді діяла в рамках застарілого процесуального законодавства, в умовах адміністративного стилю управління судами і не відповідала демократичному вибору нашої країни.
Судді України, зокрема Миколаївської, Одеської, Київської, Івано-Франківської областей, ініціювали скликання Всеукраїнського зібрання суддів для вирішення назрілих питань реформування судової системи, оскільки тягар старих проблем гальмував подальше її вдосконалення та розвиток, демократизацію держави.
На з'їзді судді порушили питання щодо його статусу, повноважень і прав. На пропозицію представників Київської області було ухвалено Положення про з'їзд суддів України, у якому вперше висловлено ідею їх самоврядності.
Згідно зі ст. 25 прийнятого 15 грудня 1992 р. № 2862-XII Закону "Про статус суддів" (далі - Закон № 2862-XII) для вираження своїх інтересів судді утворюють органи суддівського самоврядування, яке реалізується через конференції суддів місцевих та апеляційних судів, збори і з'їзд.
2 лютого 1994 р. Верховна Рада України ухвалила Закон № 3909-XII "Про органи суддівського самоврядування" (нечинний з 1 червня 2002 р.), яким було закріплено організаційні форми самоврядування суддів та дещо розширено їхні повноваження. Хоча в Законі й немає визначень цієї інституції, а завдання та повноваження зведено в основному до права обговорювати питання застосування законодавства, матеріального й технічного забезпечення суддів, проте він мав, без перебільшення, доленосне значення для реформування судової системи України і закріплював самоврядні суддівські органи як одну з найважливіших гарантій незалежності судів і суддів від адміністративного впливу. Подальшими змінами в цьому Законі, які вносилися на вимогу наступних з'їздів суддів України, розширено повноваження органів суддівського самоврядування, чіткіше регламентовано їхні права.
У розд. V "Суддівське самоврядування" Закону від 7 лютого 2002 р. № 3018-III "Про судоустрій України" (далі - Закон № 3018-III) уже чітко визначено завдання, організаційні форми, правомочність та порядок здійснення самоврядування суддів. Однак тягар адміністративного стилю управління судами, успадкований від системи радянської влади, і нині перешкоджає становленню суддівського самоврядування. Так склалося, що ті, хто очолює суди (здебільшого судді зі значним практичним стажем), уже не можуть перелаштувати свій стиль керівництва на демократичні рейки. І це не вина, а біда як їх, так і суддів зокрема, які не звикли до участі в управлінні, колективному вирішенні питань внутрішньої діяльності.
Безперечно, чинним законодавством, нормативними актами Президента України, Кабінету Міністрів України керівникам судів надано певні управлінські важелі, зокрема встановлювати надбавки до посадових окладів суддів, ініціювати службове підвищення, заохочувати, направляти їх у закордонні відрядження тощо, тобто стимулювати суддів за сумлінне виконання роботи. Дехто використовує ці важелі неналежним чином, внаслідок чого фактично стимулюється не чесна і сумлінна праця, а угодництво та слухняність, що спричиняє нездорові стосунки в колективі і є ознакою впливу на них при здійсненні правосуддя. Виразно це виявилось у діяльності Апеляційного суду Донецької області.
Однією з причин виникнення конфліктів між керівниками судів і підлеглими є недостатня обізнаність суддів зі своїми (визначеними законом) правами, недовіра у сили громади, відсутність досвіду демократичного колективного управління.
Зупинимося на аналізі чинних правових норм і спробуємо переконатися, що суддівське самоврядування - це одна із форм справжнього захисту суддів від адміністративного впливу та шлях до реальної незалежності їх при здійснені правосуддя.
Без усвідомлення змісту поняття "самоврядування" та інших термінів, що його стосуються, нелегко визначитися щодо суті такої інституції, як суддівське самоврядування.
Нагадаємо, що самоврядування - це форма управління, за якого суспільство, певна організація, господарська чи адміністративна одиниця тощо мають право самостійно вирішувати питання внутрішнього керівництва *.
Суддівське самоврядування - це самостійне колективне вирішення питань внутрішньої діяльності професійними суддями (за ст. 130 Конституції України, статтями 17, 102 Закону № 3018-III).
Що таке внутрішня діяльність? Відповідно до п. 2 ст. 102 Закону № 3018-III ) до неї належать організаційне забезпечення роботи судів і суддів, соціальний захист суддів та їхніх сімей, а також інші питання, що безпосередньо не пов'язані зі здійсненням правосуддя.
Від рівня суддівського самоврядування залежить ступінь незалежності суддів, який забезпечується системою органів суддівського самоврядування (ст. 11 Закону № 2862-III).
У ст. 103 Закону № 3018-III визначено завдання органів суддівського самоврядування, зокрема те, що їхня діяльність має сприяти створенню належних організаційних та інших умов для нормальної діяльності судів і суддів, утверджувати незалежність суду.
Які ж тоді завдання і функції керівника суду, того, хто обіймає адміністративну посаду? Якщо проаналізувати статті 24, 28, 35, 50 Закону № 3018-III, то можна зробити висновок, що повноваження голови суду щодо суддів у деяких питаннях переплітаються з правомочністю органів суддівського самоврядування і, крім того, вони поширюються на працівників апарату, яких прийнято на роботу за трудовим договором. З іншого боку, якими законами чи нормативними актами регулюються стосунки між колективом суддів і керівником, особливо в питаннях щодо умов та оплати праці, роботи, навантаження, відпусток тощо?
Передусім звернімося до Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) і розд. V Закону № 3018-III, оскільки є різні точки зору на регламентацію ними діяльності суддів.
Трудове законодавство регулює відносини, які складаються між власником або уповноваженим ним органом, з одного боку, й особою чи трудовим колективом - з другого. Обов'язковою умовою для виникнення їх є укладення договору (колективного, індивідуального та ін.), яким обумовлюються всі питання щодо оплати праці, звільнення, переводу, робочого часу, відпочинку, вирішення трудових спорів тощо.
Зовсім інші трудові відносини між державним органом в особі суду, з одного боку, і суддею - з другого. Формування

 
 

Цікаве

Загрузка...