WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Форми державного правління - Реферат

Форми державного правління - Реферат

американської моделі, відмінний від британського парламентаризму, полягає в жорсткому розподілі виконавчої (президентської) і законодавчої влад, які формуються незалежно одне від одного. Достатньо самостійно діє і судова влада.
Американську систему характеризує верховенство конституції, яка стоїть вище навіть від конгресу. Верховний суд США успішно закріпив за собою право і обов'язок спростувати будь-який прийнятий конгресом закон, що визнаний антиконституційним. Хоча повноваження конгресу обмежується конституцією, все ж американські законодавці мають набагато більшу свободу порівняно з британськими. Парламент номінально двопалатний, але справжня законодавча влада зосереджена в палаті громад. Прем'єр-міністр і його кабінет, звичайно, не проводять політики, попередньо не порадившись із впливовими парламентарями, а домінуючий вплив кабінету на парламент підтримується суворою партійною дисципліною.
Конституція США розподіляє поміж гілками уряду більш-менш специфічні завдання, наприклад, наділяє конгрес так званою владою гаманця. Президент може запропонувати бюджет, проте останнє слово щодо витрат уряду завжди залишається за конгресом.5
Франція
Президентська і парламентська системи становлять основні альтернативи в демократичному урядуванні. Одначе можливі відхилення від цих альтернатив, про що свідчить урядова структура сучасної Франції. Нині у Франції діє форма уряду, що поєднує елементи і президентської і парламентарної систем. Йдеться про п'яту республіку. Така система урядування визначається Конституцією 1958 р. Її основні положення були керовані політичною філософією де Голля, який вважав, що виконавча влада не повинна залежати від парламенту, що єдність, згуртованість і внутрішня дисципліна уряду Франції повинні бути священними, інакше керівництво держави швидко стане неспроможним і нечинним.
Саме глава держави, наголошував де Голль, повинен брати до уваги загальний інтерес у своєму виборі урядових осіб, враховуючи орієнтацію парламенту. Саме він повинен призначати міністрів, і насамперед прем'єр-міністра, який спрямовує політику і діяльність уряду. Його завданням є видавати закони і декрети, обов'язкові для громадян усієї держави, очолювати кабінет і обстоювати там державну цілісність. Він повинен бути третейським суддею, що стоїть над політичними обставинами буденності, і виконувати цю функцію звичайним порядком у кабінеті або в особливо складні періоди доручити нації прийняти своє суверенне рішення шляхом виборів. А якщо станеться так, що нація опиниться у небезпеці, його обов'язком є гарантування державної незалежності й угод, укладених Францією.
Виконавча влада у Франції поділена: прем'єр є главою уряду, а президент - главою держави. Але на відміну від британського монарха французький президент наділений рядом важливих повноважень. Як і в США, французький президент незалежний від законодавчої влади, перебуває на посту протягом встановленого строку повноважень (7 років) і має сильну владу.
Франція суттєво відрізняється від розглянутих вище моделей не тільки організацією центральної влади. Вона, не зважаючи на політику регіоналізаціїї, що впроваджується зараз, є типовим прикладом країни з централізовано-бюрократичної системи управління. Місцеве самоврядування ніколи не мало тут такого значення, як в Англії та США.8
Італія
Історично склалось так, що вже розроблену правову систему Італії довелось запозичити в іншої держави. В епоху Середньовіччя Італія, як і уся Європа, переживала період політичної роздробленості, коли Апеннінський півострів став розколотим на цілий ряд невеликих держав, які відрізнялися одне від одного і формою правління, і принципами державного устрою. Серед них були республіки (Венеція), монархії (Королівство обох Сицилій), теократія (Папська держава). Але якщо на більшій частині території Європи в Новий час сформувалися національні держави, то Італія залишалась роздробленою аж до другої половини ХІХ ст. Ця обставина негативно впливала на політичному розвитку країни. Тому, якби бажаючи наздогнати втрачене, при розбудові власної національної держави італійці взяли в якості еталону французький досвід.
Державне право Італії відрізняється наявністю конституційних законів, що діють на рівні з конституцією, тому юридична конституція країни включає як тексти конституції так і тексти цих законів. Конституційними законами вносяться поправки в конституцію, затверджуються статути автономних областей і вносяться зміни у них, приймається рішення створення комісії з перегляду конституції.
Значну роль в політичному розвитку країни та прийнятті політичних рішень відіграють таємні організації та організована злочинність.5
?
Висновки
Підсумовуючи, треба зазначити наступні важливі моменти.
Усі держави мають найголовніші компоненти, проте значно відрізняються за формою окремих владних структур і за характером їх відносин із суспільством та між собою. Для узагальненої характеристики відмінностей між державами існує поняття форми держави, що охоплює форму державного правління, політичний режим та державно-територіальний устрій. Форма державного правління, зокрема, вказує на спосіб організації верховної ради, правовий статус і принципи взаємовідносин вищих органів державної влади, співвідношення повноважень центральної влади та адміністративно-територіальних одиниць, методи здійснення влади, характер її стосунків із суспільством.
?
Список джерел використаної літератури
2. Правознавство. Навчальний посібник. За ред. Академіка наук АпрН України, доктора юридичних наук, професора В.В. Копейчикова. Київ, Юрінком Інтер - 1999. с.42-43
3. Основи права. Учебник. Под ред. Академіка РАЕН В.В. Лазарева. Юристъ, Москва - 1996. с.37
4. Основи правознавства. Підручник. За ред. І.В.Усенка. Київ-Ірпінь Перун - 1997. с.17-20; с.116-117.
5. Основы правовых знаний. Учебное пособие. Под ред. Профессора В.И.Шкатуллы. Москва academia - 1999. с.28-29.
6. Государственное управление зарубежных стран. С.В.Пронкин, О.Е.Петруненко. Аспект пресс Москва - 2001. с.7-10; с.99-101; с.197-198; с.287-289; с.359-360.
7. Державне управління. Глен Райт. Київ "Основи" - 1994. с.4-17.
8. Політологія. За ред. А.Колодій. Львів - 2000. с.385-387.
9. Політологія. За ред. О.І.Семківа. Львів - 1996. с.290-309.
Loading...

 
 

Цікаве