WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Конституційні гарантії і правове регулювання свободи совісті в Україні - Реферат

Конституційні гарантії і правове регулювання свободи совісті в Україні - Реферат

ставлення до релігії, тобто сповідати будь-яку релігію чи бути вільно-мислячим. Свобода совісті оберігається цивільним, кримінальним, адміністративним та сімейним правом; питання, що стосується забезпечення свободи совісті, вміщено в законах про працю, народну освіту, інших законодавчих актах.
Зазначимо, що як поняття, котре виражає специфічне стосовно релігії та вільнодумства явище соціально-політичного життя, свобода совісті має різні форми вияву. По-перше, ідеологічно-концептуальна свобода совісті - це судження, сформульоване ідеологами того чи іншого класу, антиклерикального руху, окремих вільнодумців чи організації атеїстів, а та-кож теологів і служителів церкви. По-друге, програмно-політична свобода совісті - це складовий елемент програм політичних партій, їхнє гасло у бо-ротьбі за владу. По-третє, конституційно-правовий принцип свободи совісті - положення і норми, що зафіксовані у Конституції. Ці форми поняття "сво-бода совісті", його елементи, структури за конкретних умов наповнюються різним, іноді навіть протилежним змістом.
Реалізація права віруючих на відправлення релігійних культів забезпечується спеціальними законами та контролем за неухильним додержанням їх з боку держави та її органів, зокрема Державного Комітету України з питань релігій, його уповноважених при місцевих радах народних депутатів.
В нашій країні діє Закон "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 квітня 1991 р. з наступними доповненнями й внесеннями. Цей закон та інші законодавчі акти, видані відповідно до нього, складають законодавство України про свободу совісті та релігійні організації.
Для правильного розуміння справжнього прогресу у справі удосконалення законодавства про свободу совісті доцільно спочатку зафіксувати ряд істотних суспільних моментів, що мали значний вплив на цей процес. Насамперед звернемо увагу на ту обставину, що перші радянські декрети та конституції декларували, проголошували демократичний характер гарантій свободи совісті. Однак на практиці вона гальмувалась так званим законодавством про релігійні культи. Якщо позитивні сторони забезпечення свободи совісті схвалювалися віруючими і невіруючими, то сталінські та інші державно-партійні - адміні-стративно-репресивні закони та інструкції викликали критику, глибоке обурення і протест світової гро-мадськості.
Тому радянське керівництво під час перебудови змушене було заявити людству, що буде створено нове законодавство, яке гарантуватиме повну свободу совісті. Взяте зобов'язання виконали. Проблеми свободи совісті широко всенародне обговорювалися в дусі гласності, нового політичного мислення і філософії миру, що вимагали орієнтуватися на загальнолюдські пріоритети.
В Україні цей процес продовжився, що потребувало копіткої і глибокої науково-дослідної обробки всіх раціональних пропозицій, які відповідали б сучасному процесу демократизації і формуванню громадянського суспільства, правової держави.
Громадська й наукова думка, позиція політичних і релігійних кіл здебільшого сходилися на тому, щоб новий закон став загальнодержавним актом і відобразив ряд актуальних суспільно-значимих вимог: найповніше використання наукових принципів у сфері нових підходів для налагодження державно-церковних, суспільно-релігійних та міжособистних відносин; регламентування насамперед нерелігійних функцій церковних організацій та їх активу; досконалішу правову оцінку життєдіяльності нових типів сучасних віруючих і невіруючих, а також чітке визначення суспільного статусу їх організацій; створення нової форми контролю за дотриманням законодавства про свободу совісті та повна відкритість і доступність цього законодавства; врахування підвищеної цікавості широких кіл громадськості до співіснуючих в суспільстві двох природних процесів духовної культури - сакра-лізації і секуляризації.
Ґрунтовне обговорення і досить тривала підготовка дозволили прийняти Закон "Про свободу совісті та релігійні організації". На конкретне втілення закону в життя подіяв також Акт проголошення незалежності України.
У постанові про порядок введення в дію закону про свободу совісті український парламент звернувся до всіх партій, рухів, громадських об'єднань, рекомендуючи їм привести свої статути (положення) і програмні документи у відповідність до закону.
Політика партій, масових рухів, громадських організацій повинна базуватися на нових принципах ставлення до юридичного, майнового, фінансового становища релігійних організацій, соціальної, культурно-освіт-ньої активності церкви та її взаємин з усіма ступенями державної влади і громадсько-політичними колами. Адже оновлення громадянських прав і свобод віруючих і невіруючих, зміцнення юридичних і матеріальних гарантій свободи совісті позитивно позначаються на активізації людського фактора у демократизації і гуманізації українського суспільства.
Крім того, складається сприятлива атмосфера для налагодження суспільного діалогу з церквою і віруючими в ім'я союзу, єдності різносвітоглядних груп трудящих; установлення міжрелігійного миру - плюралізму рівноправних віросповідань; толерантних взаємин між протилежними, але співіснуючими, сакральними і се-кулярними видами духовної культури, між солідарними і співпрацюючими віруючими і невіруючими.
Тепер перейдемо до характеристики тексту нового закону, що має 32 статті, вміщених у шести розділах, виділяючи найбільш помітні положення за їх новизною та змістом.
До першого розділу "Загальні положення" увійшло шість статей, що стосуються права громадян на свободу вибору релігії і на свободу від релігії, визначено завдання закону, наголошено на суверенності законодавства України, обгрунтовано право на свободу совісті, рівноправність громадян, окреслені принципи відокремлення церкви від держави і школи від церкви. Перший розділ можна вважати осново-положним. Навколо його правових норм, принципів ще точитиметься полеміка теоретиків і практиків, особливо серед законотворців, які застосовуватимуть їх до національних або регіональних умов життя певних груп населення.
Центральною є ст. 3, в якій визначається поняття гарантованої для кожного громадянина свободи совісті: "Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання". Таке розширене розуміння паритетності релігії і атеїзму, сакрального ісекулярного спричинило до внесення змін і доповнень до ст. 50 попередньої Конституції країни. Парламентарі у червні 1991 р. замість однобічного "або вести атеїстичну пропаганду" записали більш прийнятну тезу - "висловлювати релігійні або атеїстичні погляди". Наближаються до міжнародних правових стандартів і відповідні положення "Декларації прав і свобод людини" про забезпечення ідеологічної, релігійної і культурної свободи.
Священнослужителі нарівні з іншими працівниками науки, культури, інших сфер життя суспільства за рішенням ради навчально-виховного закладу можуть брати участь у навчально-виховному процесі, керівництві учнівськими, студентськими об'єднаннями за інтересами, сприяти
Loading...

 
 

Цікаве