WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Конституція зарубіжних країн - Контрольна робота

Конституція зарубіжних країн - Контрольна робота


КОНТРОЛЬНА РОБОТА
на тему:
"Конституція зарубіжних країн"
ПЛАН
Вступ
1. Властивості конституцій зарубіжних країн
2. Особливості еволюції і змісту конституцій
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Джерела конституційного права різноманітні й досить відмінні у різних країнах. Відмінності здебільшого пов'язані з різними підходами до розуміння права в цілому, з існуванням різних моделей правових систем. У країнах з так званою континентальною, або романо-германською моделлю правових систем головними джерелами права є законодавчі акти.
Головним джерелом конституційного права є конституція. Майже в усіх країнах світу це єдиний нормативний акт вищої юридичної сили (іноді кілька таких актів), що регламентує окремі сторони економічної і політичної організації суспільства, встановлює засади державного ладу і визначає основи правового статусу особи.
1. Властивості конституцій зарубіжних країн
Найбільш поширеними є два значення терміна "конституція". Перше значення - це юридична конституція як основний закон, наділений вищою силою щодо інших правових форм. Юридичні конституції відрізняються від звичайного законодавства не тільки за змістом своїх норм, а й за їх характером. Як правило, конституції здійснюють більш загальне ре-гулювання суспільних відносин. Однак іноді конституції містять положення, що не входять до типового обсягу їх регулювання і є конституційними лише за формою, а не за суттю. Вони включені до конституційних текстів з метою надання їм більшого авторитету і сталості. Штучний зв'язок таких положень з конституцією виявляється в тому, що у випадках відміни конституції вони зберігають своє значення, відбиваючись у звичайних законах або в інших ординарних правових формах.
Подібні положення містяться, наприклад, в Основному законі ФРН (розд. 10. "Фінанси"), в Конституції Греції (розд. 6. "Оподаткування і фінансове управління"). Відповідні норми конституцій не регулюють дер-жавно-політичні відносини владарювання, вони можуть бути сприйняті як такі, що закладають підвалини галузі фінансового права. У багатьох конституціях можна знайти норми, що утворюють певну змістовну основу для інших публічно-правових галузей, зокрема адміністративного і процесуального права.
Сказане не заперечує поняття юридичної конституції. Близьким до нього є поняття формальної конституції. Воно охоплює не тільки юридичні конституції як основні закони, а й так звані неписані конституції, які вищої сили не мають. Неписані конституції існують тільки у Великобританії і Новій Зеландії. Вони являють собою досить широку сукупність джерел, нерідко застарілих і навіть архаїчних, до яких належать закони, судові прецеденти, окремі акти глави держави, правові звичаї, конституційні угоди тощо. Зокрема, до складу неписаної конституції Великобританії входять такі акти, як Велика хартія вільностей 1215 p., Білль про права 1689 p., Акт про престолонаслідування 1701 p., акти (закони) про парламент 1911 р. та 1949 p., акти про членство в палаті лордів 1958 p. і 1963 p., Акт про громадянство 1981 р., Акт про народне представництво 1983 p. (виборчий закон) та багато інших. Найістотнішою особливістю неписаних конституцій є те, що норми законів, які входять до їхнього складу, є нормами звичайного характеру. У конституційній теорії і практиці відповідних країн не вживається поняття основного закону.
Неписані конституції не можуть розглядатися як суто юридичні кон-ституції. Причиною цього є не тільки відсутність єдиного акта вищої юри-дичної сили, а й відносно обмежена значущість правових норм у загальному обсязі конституційного регулювання. Не дуже визначений, проте узгоджений в цілому нормативний зміст неписаних конституцій містить компоненти не лише юридичного характеру. В них наявні норми, юридична природа яких викликає сумніви або навіть заперечення. До таких норм передусім мають бути віднесені норми так званих конституційних угод. Тому неписані конституції є своєрідними політико-правовими феноменами.
Саме визначення відповідних конституцій як неписаних слід визнати неточним, оскільки насправді вони складаються як з писаних компонентів (закони та судові прецеденти), так і з неписаних (звичаї, конституційні угоди). Конституція як основний закон за формою і за суттю є систематизованим актом. Конституції ж названих країн можна визначити як несистема-тизовані, що до того ж не мають юридичних якостей основного закону.
Другим поширеним значенням терміна "конституція" є фактична конституція. Фактична конституція - це реальний порядок організації і здійснення державної влади, фактичні стосунки між державою та особою. Юридична й фактична конституції можуть збігатися. Ті положення юридичної конституції, що узгоджуються з існуючими суспільними відносинами, є реальними, ті, що не узгоджуються, - фіктивними. При цьому питання про реальність або фіктивність тієї чи іншої конституції, включаючи її окремі положення, не слід ототожнювати з питанням про демократичність або реакційність.
Наука конституційного права не обмежується наведеними значеннями терміна "конституція". Найцікавішим серед інших є визначення конституції як системи обмежень державної влади шляхом проголошення і забезпечення прав та свобод громадян. Таке визначення має свої витоки в загальній ідеї конституціоналізму як державного правління, що обмежене і грунтується на законі основоположного характеру.
Найважливішою рисою конституції як основного закону є вища юри-дична сила. Поняття основного закону пов'язане з концепціями, сформу-льованими в XVII-XVIII ст.ст. Представники тогочасної школи природного права називали конституцію основним законом і розглядали її як первісний акт суверенної влади та як джерело будь-якої встановленої влади.
Поняття конституції як основного закону історично пов'язане і з теорією суспільного договору, яку сформулював відомий французький просвітитель Жан Жак Руссо. Він розглядав основний закон як засіб фіксації договору, на основі якого встановлюється державний лад. Прикладом такого суспільного договору вважалася, зокрема, Конституція Франції 1791 p., а учасниками договору - король і орган народного представництва. Договірний характер визнавався і за деякими конституціями XIX ст.
Поняття конституції як основного закону тісно пов'язане з теорією народного суверенітету, сформульованою у XVIII ст. Однією із засад цієї теорії була ідея установчої влади, за якою тільки народ є суб'єктом такої влади, і саме народові, безпосередньо або через обраних ним представників, належить право приймати рішення про умови свого політичного існування. Таким чином, визнавалася
Loading...

 
 

Цікаве