WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Об’єктивність обов’язку та єдність прав, свобод та обов’язків - Реферат

Об’єктивність обов’язку та єдність прав, свобод та обов’язків - Реферат

якконституційно-правова категорія - це спроможність людини діяти відповідно до своїх інтересів і мети; це можливість власного, незалежного вибору того чи іншого рішення. Тому громадянські свободи тлумачаться як встановлена і гарантована законом сфера автономії громадянина стосовно держави, державної влади та інших громадян. Це свобода певних дій, волевиявлень, передусім свобода вираження думок, вимог і міркувань політичного порядку або право громадянина на невтручання органів держави та інших громадян у сферу його особистих переконань.
Щодо конституційних обов'язків людини і громадянина, то згідно з постулатами загальної теорії права - це міра належної поведінки. Людина повинна підкорятися певним правилам, аби при використанні своїх прав і свобод не спричинити невиправданої шкоди. Конституція України акцентує увагу на правах і свободах, але фіксує й конституційні обов'язки.
Конституційний обов'язок громадянина і людини - це міра обов'язкової поведінки, якої кожний повинен дотримуватись для забезпечення нормального функціонування інших суб'єктів громадянського суспільства.
Система прав, свобод та обов'язків людини і громадянина, встановлена Конституцією України, визначає основний зміст правового статусу людини і громадянина України. Залежно від характеру діяльності, здійснюваної в основних сферах життя громадянського суспільства, Конституція фіксує основні права, свободи та обов'язки громадянина і людини. Вони належать усім громадянам як суб'єктивні права певного виду.
Формою реалізації основних прав можуть бути конкретні правовідносини. У той же час деякі конституційні права та обов'язки громадянина і людини можуть здійснюватися, крім останніх - таємниці листування, виконання законів тощо.
Уся система прав та обов'язків, їх співвідношення зумовлені об'єктивними потребами та інтересами суспільства, з одного боку, й інтересами громадянина і людини - з іншого.
Конституційні норми різних країн щодо прав і свобод людини і громадянина можна поділити на:
1) природні, громадянські та політичні права і свободи, проголошені буржуазними революціями;
2) соціально-економічні права, які ґрунтувалися на соціалістичному вченні;
3) колективні, або солідарні, права, проголошені, головним чином, країнами третього світу.
Права і свободи, які стосуються перших двох видів, належать кожному індивідові. Права третьої категорії можна назвати правами людини і народів (право на здорове довкілля, право на страйк, громадянську непокору, право політичної опозиції).
За іншою класифікацією можна виділити загальні та особливі права, свободи та обов'язки людини і громадянина. Критерієм класифікації тут слугує те, що в одних випадках вони стосуються всіх громадян (право на відпочинок), а в інших - тільки певних (окремих) груп громадян (жінок, дітей).
Основні права та обов'язки можна класифікувати також на основні (участь у керівництві громадськими справами) і додаткові (виборче право).
Класифікація може здійснюватися на різних підставах. У результаті одні й ті самі права і свободи одночасно належатимуть до двох, а то й більше класифікаційних груп, а підстави, за якими права і свободи об'єднуються у групи, будуть досить розмаїтими.
Так, виділяють: права і свободи індивіда (рівноправ'я), свободи груп індивідів (право об'єднань), свобода думки або висловлювань (свобода преси), реальні свободи (право на працю), нове покоління прав, пов'язаних з науково-технічною революцією, медична етика, наприклад.
Нарешті, права і свободи людини і громадянина можуть бути згруповані за сферами життєдіяльності індивіда. Такого роду класифікація уявляється особливо важливою, бо вона показує межі охорони прав людини і громадянина у різних сферах. Критерієм тут є однорідність матеріального змісту прав, свобод та обов'язків і однотипність норм, що її закріплюють. За цією класифікацією у Конституції України виділяють такі основні групи прав і свобод, а також групу обов'язків.
1. Природні (особисті) права і свободи людини, які надаються їй з народженням, а не державою, яка залежно від ступеня демократичності, може закріпити ці права в Основному законі або ні.
Конституція України у ст. З визнає і гарантує, перш за все, саме природні права людини.
Ця група прав відображена у таких статтях конституції: ст. 21, згідно з якою усі люди є вільними і рівними у своїй гідності і правах; ст. 23 - кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості; ст. 29 - кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність; ст. 32 - ніхто не може втручатися в особисте і сімейне життя; ст. 34 - кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх почуттів і переконань; ст. 35 - кожен має право на свободу світогляду і віросповідання.
Особливо важливою серед цих статей є ст. 27, згідно з якою кожна людина має невід'ємне право на життя.
Право на життя - універсальне, загальновизнане природне право людини і громадянина, яке закріплено в міжнародно-правових актах та у конституціях багатьох країн світу.
У Конституції України це право відповідно до ст. З Загальної декларації прав людини 1948 р. здобуло своє закріплення у статтях 3 і 27 Основного Закону. Згідно зі ст. З Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою цінністю. Тому саме держава відповідає перед людиною за забезпечення цього права, прийнявши на себе обов'язок захищати життя людини (ст. 27).
Відповідно до цієї статті кожна людина має невід'ємне право на життя (ч. 1 ст. 27). Гарантією цього є те, що ніхто не може бути свавільно позбавлений життя (ч. 2 ст. 27).
У свою чергу, крім держави, кожний має право захищати своє життя і здоров'я, а також життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань (ч. З ст. 27).
Особисті права людини як універсальні передбачають конституційний захист приватного життя, свободи людини від непомірного втручання держави у всі сфери цього життя.
Це пояснюється тим, що ліберальна (європейська) концепція прав і свобод людини, на підставі визнання якої Конституція України закріплює всю сукупність прав і свобод людини і громадянина, виходить з принципу належності їм природних, невід'ємних прав, які не надаються людині дер-жавою, а згідно з природно-правовою теорією, виникають як невід'ємні, або з розуму, або з божественної волі, або з природи самої людини.
При цьому держава відіграє щодо цих прав службову роль, яка виявляється в гарантуванні природних прав людини і в першу чергу основного права - права на життя.
Держава повинна також проводити цілеспрямовану боротьбу зі злочинністю. На особливу увагу в сучасний період заслуговують злочини проти життя. Серед них до категорії особливо небезпечних належать злочини проти життя, за вчинення яких глава III Особливої частини бувшого Кримі-нального кодексу України 1961 р. передбачала смертну кару. Проте, згідно з рішенням Конституційного Суду України від
Loading...

 
 

Цікаве