WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Поняття дипломатичних імунітетів. Види дипломатичних імунітетів - Контрольна робота

Поняття дипломатичних імунітетів. Види дипломатичних імунітетів - Контрольна робота


КОНТРОЛЬНА РОБОТА
на тему:
Поняття дипломатичних імунітетів. Види дипломатичних імунітетів
ПЛАН
1. Поняття дипломатичних імунітетів.
2. Види дипломатичних імунітетів
1. Поняття дипломатичних імунітетів
Центральним інститутом дипломатичного права є інститут дипломатичних імунітетів і привілеїв. Його основою є концепція функціональної необхідності імунітетів і привілеїв, оскільки вони надаються не для вигод окремих осіб, а для забезпечення ефективного здійснення функцій дипломатичних представництв, що представляють держави. Про це, зокрема, говоритися в Преамбулі Віденської конвенції 1961 р. Теорія функціональної необхідності бере свій початок із класичної доктрини МП (Монтеск'є, Руссо, Е. де Ваттель).
Існують ще дві теорії походження дипломатичних імунітетів і привілеїв.
Перша - теорія екстериторіальності (позатериторіальності), зводиться до представлення, що посли, якщо і перебували фізично в іншій державі, у юридичному змісті розглядаються як такі, що продовжують знаходитися на території свого суверена і, отже, як би поза територією держави, де вони в дійсності виконували свої функції.
Друга - теорія представницького характеру - найбільше яскраво виражена в словах великого князя московського Івана III: "Посол носить в своїй особі государя свого".
Засновник міжнародного права Г.Гроцій сполучив дві ці теорії: "... Відповідно до міжнародного права, посол представляє особу свого монарха, він знаходиться як би поза територією тієї держави, у якій виконує свої функції".2
Дипломатичний імунітет - особливе право дипломатичних агентів іноземних держав на звільнення від місцевої юрисдикції, незастосовність до них примусових заходів, передбачених внутрішнім правом країни перебування за порушення її законів і правил.
Дипломатичні привілеї - додаткові пільги і переваги, спрямовані на полегшення роботи дипломатичних представництв і їхнього персоналу.
Якщо дипломатичні імунітети являють собою область правових гарантій для діяльності дипломатичних представництв і їх персоналу, то дипломатичні привілеї зв'язані з питаннями підтримки акредитуючої держави в справах церемоніального, протокольного характеру, що регулюються в більшості випадків не за допомогою юридично обов'язкових норм (як імунітети), а лише на основі норм міжнародної ввічливості чи існуючих на цей рахунок у міжнародному спілкуванні звичайних правил (звичаїв).
Основні дипломатичні імунітети і привілеї надаються відповідним видам офіційних представництв держав і їхньому персоналу автоматично, з моменту установи чи таких представництв із моменту прибуття самих дипломатичних агентів, незалежно від наявності чи відсутності спеціальних угод по цьому питанню між державами-контрагентами.
Ст. 32 Віденської конвенції 1961 р. передбачає можливість відмовлення від дипломатичного імунітету при дотриманні чотирьох основних вимог:
- від імунітету можуть відмовлятися не самі дипломатичні агенти, а тільки акредитуючі їх держави;
- відмовлення від імунітету повинно бути завжди виразно вираженим;
- у цивільному судочинстві особа, що безперечно користається імунітетом від юрисдикції країни перебування, але порушена справа за власною ініціативою, позбавляється права посилатися на імунітет у відношенні зустрічних позовів, безпосередньо зв'язаних з основним позовом;
- відмовлення від імунітету від юрисдикції у відношенні цивільної чи адміністративної справи не означає відмовлення від імунітету у відношенні виконання рішення, тому тут потрібно особливе відмовлення.
Відповідно до міжнародних угод і законів України іноземні громадяни, які користуються дипломатичним імунітетом, виключені з-під юрисдикції судових властей України.
Норми міжнародного права і прийнятого відповідно до них Положення від 10 червня 1993 р. про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні надають дипломатичного імунітету і виключають з-під кримінальної юрисдикції України дипломатичних представників іноземних держав і певне коло інших іноземних громадян, або частково, на засадах взаємності, обмежують кримінальну юрисдикцію щодо консульських працівників та інших осіб.
Повним дипломатичним імунітетом користуються: глава дипломатичного представництва (посол, посланник, повірений у справах), члени дипломатичного персоналу дипломатичного представництва, які мають дипломатичний ранг (радники, торгові представники, військові аташе, перші, другі і треті секретарі, заступники торгових представників, помічники військових аташе), а також члени сімей усіх зазначених осіб, якщо вони не є громадянами України.
Обмеженим дипломатичним імунітетом користуються консульські посадові особи і консульські службовці, члени адміністративно-технічного і обслуговуючого персоналу дипломатичних представництв, а також представники і службові особи міжнародних організацій, члени парламентських і урядових делегацій. Ці особи не підлягають кримінальній юрисдикції України лише щодо дій, вчинених ними при виконанні своїх службових обов'язків.
Питання про кримінальну відповідальність осіб, які мають дипломатичний імунітет і вчинили злочини на території України, вирішується дипломатичним шляхом (ч. 4 ст. 6 КК). На цих осіб кримінальна юрисдикція України відповідно до ст. 13 Положення від 10 червня 1993 р. поширюється лише у випадках ясно вираженої згоди на це акредитуючої держави, що виражається в позбавленні певної особи дипломатичного імунітету від кримінальної юрисдикції держави перебування.
Одним з актуальних і складних питань, зв'язаних з імунітетами і привілеями дипломатичних представництв і їх персоналу, є теоретичне обґрунтування необхідності їх надання. Через існування практичної необхідності подальшої кодификації норм дипломатичного права виникає потреба в теорії, що розкриває юридичну природу імунітетів і привілеїв.
Подібна теорія має також практичне значення для тлумачення діючих імунітетів і привілеїв, при дозволі спірних ситуацій, у випадку якщо відсутнє договірне врегулювання і стає необхідним установити наявність і конкретний обсяг того чи іншого імунітету. Теоретичне обґрунтування у великій мірі відображається на статусі дипломатичних представництв у тій чи іншій країні, оскільки воно істотно впливає на державно-правове регулювання цього статусу, на реалізацію імунітетів і привілеїв.
Власне кажучи, потреба в об'єднуючому початку, що служило би підставою всіх дипломатичних привілеїв, стала відчуватися давно. У древні і середні століття, коли дипломатичні привілеї зводилися, головним чином, до особистої недоторканності послів, цю потребу значною мірою задовольняли релігійні представлення про святість послів. Але поряд з ними складалися й інші - світські представлення. У древньому Римі вже існував принцип ne impediatur legatio - недоторканності легату. У середні століття ідея пріоритету папи й імператора над іншими государями була підставою не тільки особливих церемоніальних почестей, якінадавалися їх послам, але і всіх правил звертання з ними, що згодом поширилися на послів усіх "коронованих глав" і навіть "суверенних республік". Крім того, багато письменників стародавності (Катон, Тіт Лівий) і середніх століть (каноністи) обґрунтовували недоторканність послів і поважне звертання з ними їх важливим значенням для підтримки світу і дружніх відносин між государями і народами. Особливістю дипломатичної діяльності епохи феодалізму є так називаний привілей кварталу: міські квартали були вилучені з юрисдикції держави перебування на користь іноземних послів. Правда, це було головним чином у тих державах, де місцева влада була недостатня сильна і
Loading...

 
 

Цікаве