WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Право інтелектуальної власності - Курсова робота

Право інтелектуальної власності - Курсова робота

скажемо, у певні годинни і дні.
ПРАВОМОЧНІСТЬ РОЗПОРЯДЖЕННЯ - це юридично забезпечена можливість визначити долю речі шляхом вчинення юридичних актів по відношенню до цієї речі. Не викликає сумнівів, що в тих випадках, коли власник продає свою річ, здає її у найм, в заставу, передає у вигляді внеску в господарське товариство або спілку або якпожертвування в доброчинний фонд, він здійснює розпорядження річчю. Значно складніше юридично кваліфікувати дії власника у відношенні речі, коли він знищує річ, що стала йому непотрібна, або викидає її коли річ за своїми властивостями розрахована на використання лише в однім акті виробництва або споживання. Якщо власник знищує річ або викидає її, то він розпоряджається річчю шляхом вчинення односторонньої угоди, оскільки воля власника спрямована на відмову від права власності. Але якщо право власності припиняється в результаті однократного використання речі (наприклад, Ви з'їдаєте яблуко або спалюєте дрова в каміні), то воля власника спрямована зовсім не на те, щоб припинити право власності, а на те, щоб використати корисні властивості речі. Тому в зазначеному випадку має місце здійснення тільки права користування річчю, але не права розпорядження нею.
Нині чинне цивільне законодавство, як і те, що
йому передувало, обмежується перерахуванням приналежних власнику правомочностей (іноді засобів їх здійснення), не визначаючи жодне з них. А це негативно позначається не тільки на розкритті змісту права власності, але і на практику застосування законодавства. Важко, зокрема, відповісти на запитання, який зміст вкладає законодавство в поняття права володіння і кого можна вважати власником речі. У цьому питанні можна було б піти шляхом або римського права і розмежувати поняття володіння і уримання, або шляхом законодавств германської групи і закріпити інститут подвійного володіння з виділенням фігури слуги, що володіє. На жаль, жодного з цих варіантів законодавець не обрав. Важко тому відповісти на запитання чи продовжує власник залишатися власником речі при здачі її у найм або власником речі на період наймання визнається тільки наймач.
Розкриття змісту права власності ще не завершується визначенням приналежних власнику правомочностей. Справа в тому, що однойменні правомочності можуть належати не тільки власнику, але й іншій особі, у тому числі носію права господарського ведення або права довічного (що успадковується) володіння. Необхідно тому виявити специфічну ознаку, що притаманна зазначеним правомочностям саме як правомочностям власника. Він полягає в тому, що власник приналежні йому правомочності здійснює за своїм розсудом. Відносно права власності, здійснення права за розсудом, у тому числі і розпорядження їм означає, що влада (воля) власника спирається безпосередньо на закон і існує незалежно від влади всіх інших осіб у відношенні до тієї ж речі. Влада ж всіх інших осіб не тільки спирається на закон, але і залежить від влади власника, обумовлена нею.
Правда, у новітньому цивільному законодавстві ця ознака у певній мірі размита, оскільки особи, яким належать цивільні права, всі ці права (а не тільки право власності) здійснюють за своїм розсудом (див. п. 2 і п. 1 ст.9 ЦК). Вважаємо, проте, що оскільки зазначена ознака у відношенні права власності закріплена спеціально, завдання полягає в тому,щоб виявити властивий їй зміст відносно права власності, що і було зроблено. Власник вправі за своїм розсудом чинити у відношенні приналежного йому майна будь-які дії, що не суперечать закону й іншим правовим актам і не порушують права і інтереси інших осіб, що охороняються законом у тому числі відчужувати своє майно у власність іншим особам, передавати їм, залишаючись власником права володіння, користування і розпорядження майном, віддавати майно в заставу й обтяжувати його іншими засобами, розпоряджатися ним іншим способом.
Право власності гнучке та еластичне. Це значить, що йому властива здатність відновлятися в колишньому обсязі, як тільки його обмеження, що зв'язують, відпадуть.
Право власності відноситься до числа виключних прав. Це значить, що власник наділений правом виключати вплив усіх третіх осіб на закріплену за ним у відношенні приналежного йому майна сферу господарського панування, у тому числі і за допомогою засобів самозахисту.
Сказане, проте, не означає,що влада власника у відношенні приналежної йому речі безмежна. Відповідно до дозволительної спрямованості цивільно-правового регулювання, власник дійсно може чинити у відношенні свого майна будь-які дії, що не суперечать законам і іншим правовим актам. Власник зобов'язаний вживати заходів, що підтверджують шкоду здоров'ю громадян і навколишньому середовищу, що може бути нанесений при здійсненні його праві. Він повинний утримуватися від дій, що приносить занепокоєння його сусідам і іншим особам, і тим більше від дій, що чиняться винятково з наміром заподіяти комусь шкоду. Крім того, власник не повинний виходити за загальні межі здійснення цивільних прав, встановлених ст.5 ЦК. На власника також покладається обов'язок у випадках, на умовах і в межах, передбачених законом і іншими правовими актами, допускати обмежене користування його майном іншими особами. Зазначені обставини підлягають врахуванню при формулюванні загального визначення права власності. Нарешті, даючи визначення права власності, варто спиратися на загальне визначення суб'єктивного цивільного права, що поширюється і на право власності. Щодо права власності, це загальне визначення повинно бути конкретизоване з урахуванням властивому праву власності специфічних ознак.
Виходячи з раніше викладених положень, дамо визначення суб'єктивного права власності.
СУБ'ЄКТИВНЕ ПРАВО ВЛАСНОСТІ - це система правових норм, що регулюють відносини по володінню, користуванню і розпорядженню власником приналежною йому річчю за розсудом власника й у його інтересах, а також по усуненню втручання всіх третіх осіб у сферу його господарської діяльності.
У тих випадках, коли власник сам володіє і користується річчю, йому для здійснення свого права звичайно достатньо того, щоб треті особи утримувалися від зазіхань на цю річ. Але так буває далеко не завжди. Щоб розпорядитися річчю (продати її, здати внайми, закласти і т.д.), власник, як правило, повинний вступити у відношсини з якоюсь конкретною особою (наприклад, із тим, хто хоче купити річ, одержати її в найм або в заставу).
Хоча шляхом встановлення відносин з
Loading...

 
 

Цікаве