WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Адміністративне правопорушення - Курсова робота

Адміністративне правопорушення - Курсова робота

При цьому проступком вважається вчинення як однієї з описаних дій, так і кількох (або навіть усіх). Наприклад, ст. 189 КпАП установлює відповідальність за порушення правил відкриття поліграфічних і штемпельних підприємств, придбання, збут, використання, облік, зберігання розмножувальної техніки, шрифтів та матриць особами,відповідальними за дотриманням цих правил.
Таким чином, якщо однозначний склад називає ті єдині ознаки, сукупність яких його утворює, то в альтернативному перелічується кілька варіантів ознак.
4. Описові та бланкетні (відсильні). Описові склади цілком розкривають зміст і суть діяння, що визнається адміністративним правопорушенням. Наприклад, дрібне хуліганство (ст. 173), розпиття спиртних напоїв на виробництві (ст. 179) та ін..
Бланкетні склади вказують на те, що ознаки проступку містяться в окремо встановлених нормах і правилах. Наприклад, порушення правил адміністративного нагляду (ст. 187).
5. По особливостях конструкції складу адміністративного правопорушення розрізняються матеріальні і формальні склади. Матеріальними називаються склади в який міститься така ознака, як настання шкідливих матеріальних наслідків - діяння, чи описується дія саме по собі обов'язково манливий шкідливий наслідок.
Формальними складами називаються ті в який немає обов'язкової ознаки настання шкідливих матеріальних наслідків ( порушення паспортного режиму). Ознаки складу правопорушення охоплюють його правління як в об'єктивної, так і в суб'єктивної сферах і підрозділяються
на 4 елементи:
1. Об'єкт;
2. Об'єктивна сторона;
3. Суб'єкт;
4. Суб'єктивна сторона.
Суб'єкт адміністративного делікту - не абстрактне поняття, що знаходиться поза часом і простором, а особа, котра фізично існує і заподіює своїми протиправними діями шкоду об'єкту посягання. Проте сам суб'єкт, як реально існуюча особа, до складу правопорушення не входить. Склад адміністративного делікту містить лише ознаки, якими ця особа характеризується. У теорії адміністративного права такими є: вік, осудність та спеціальні ознаки.
При розгляді даного елемента складу адміністративного правопорушення слід мати на увазі, що головною передумовою настання адміністративної відповідальності особи, яка скоїла шкідливе діяння, є досягнення нею певного віку. Тому при адміністративно-правовій кваліфікації спочатку належить встановлювати, чи досягла особа передбаченого законом віку, з якого настає адміністративна відповідальність, а вже потім констатувати її осудність. Останнім кроком при встановленні ознак суб'єкта адміністративного делікту є виявлення наявності ознак спеціального суб'єкта посягання.
Чинне адміністративне законодавство не надає узагальненого визначення поняття суб'єкта адміністративного правопорушення. Аналіз окремих статей КпАП України вказує, що особа може бути суб'єктом адміністративного делікту лише по досягненні нею певного віку, з якого вона, на думку законодавця, на момент скоєння проступку повинна володіти таким рівнем свідомості, фізичного та психічного розвитку, що дозволяє їй правильно оцінити суспільну значимість і сенс вчиненого правопорушення. Згідно зі ст. 12 КпАП адміністративній відповідальності підлягають особи, яким на момент вчинення протиправного діяння виповнилося 16 років. Слід зазначити, що, не зважаючи на закріплення вказаного віку як своєрідної "відправної точки" притягнення до адміністративної відповідальності, іноді з вимог закону логічно випливає, що суб'єктом адміністративного делікту може бути лише повнолітня особа, тобто та, якій виповнилося 18 років[1]. Тільки досягнення особою повнолітнього віку обумовлює її здатність вчинювати деякі адміністративні делікти, як-то: втрата військового квитка - ст. 211 КпАП, неповернення капітаном іноземного судна перепусток на право сходження на берег - ст. 207, порушення керівниками банків банківського законодавства - ст. 1665 КпАП та інші.
Наступною ознакою суб'єкта, яка підлягає встановленню у процесі адміністративно-правової кваліфікації, є його осудність. У адміністративному законодавстві спеціальне визначення поняття осудності відсутнє. Відповідний термін у теорії адміністративного права виводиться з протилежного поняття "неосудність", закріпленого у ст. 20 КпАП. Аналогічна ситуація протягом багатьох років складалася і у кримінально-правовій науці. Лише з прийняттям нового КК України дана обставина врахована законодавцем і відображена у п. 1 ст. 19 КК у вигляді чіткої дефініції осудності. Остання визначається як можливість особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та керувати ними. Така точка зору законодавця щодо визначення осудності у кримінальному праві практично повністю відповідає науково-теоретичним розробкам вчених-адміністративістів, котрі займаються вивченням питань, пов'язаних із суб'єктом делікту[2].
Отже, аналізуючи споріднені терміни, вживані законодавцем у чинному КпАП, та враховуючи досвід суміжних галузевих наук, під осудністю в адміністративному праві слід розуміти здатність особи під час вчинення адміністративного делікту усвідомлювати свої дії та керувати ними. Поняття осудності характеризується обов'язковою наявністю двох основних аспектів, що притаманні об'єктивно існуючим психічним властивостям особи -інтелектуальній та вольовій ознакам. Інтелектуальна ознака осудності визначає можливість суб'єкта критично (аналітично) сприймати оточуючу дійсність. До обсягу критичного сприйняття дійсності у правовій науці відносять усвідомлення особою як фактичної сторони своєї поведінки: діяння, наслідків та причинного зв'язку між ними, так і суспільне шкідливого характеру вчинюваного діяння. Вольова ознака полягає у здатності особи свідомо контролювати свої вчинки, активно керувати ними, долати перепони на шляху до поставленої мети. У вольових діях (бездіяльності) особи знаходить відображення її ставлення до зовнішнього середовища, виявляє себе активна роль свідомості. Відсутність на момент вчинення протиправного діяння хоча б однієї з наведених ознак, якими характеризується суб'єкт, автоматично свідчить про його неосудність.
Неосудність визначається законодавцем (ст. 20 КпАП) як нездатність особи під час вчинення протиправної дії чи бездіяльності усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану. Дана редакція ст. 20 КпАП, в цілому вірно передаючи зміст суттєвих ознак стану неосудності, однак викликає певні зауваження стосовно форми їх викладення.
Зокрема, вказівка на стан неосудності особи, як на її нездатність усвідомлювати або контролювати свою поведінку під час вчинення протиправної дії чи бездіяльності, з моєї точки зору, містить деяке протиріччя. Якщо розуміти визначення стану неосудності, запропоноване законодавцем, буквально - тобто як неспроможність усвідомлювати суто дії (керувати ними), то з цього цілком
Loading...

 
 

Цікаве