WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Міжнародні договори як джерело міжнародного права - Дипломна робота

Міжнародні договори як джерело міжнародного права - Дипломна робота

й прилади, призначені для проведення монтажних, пусконалагоджувальних та інших видів робіт, що підлягають подальшому вивезенню;
6) предмети й матеріали, призначені для забезпечення робіт, у т. ч. й такі, що є частинами створюваних об'єктів;
7) майно та засоби, що ввозяться як частина статутного фонду СП;
8) марковану тару, яка імпортується для наступного її наповнення.
Договірні держави можуть погодитися надати одна одній режим найбільшого сприяння з усіх питань, пов'язаних з морським і повітряним сполученням. Зокрема, судна під час виходу, входу та перебування в портах можуть користуватися найбільш сприятливими умовами, що їх обидві держави нададуть суднам під прапором третіх держав. В угодах можуть зазначатися сфери чи регіони торговельно-економічної діяльності, що на них держави не поширюватимуть режим найбільшого сприяння, як-от: на пільги та переваги, що надаються з метою полегшення прикордонної торгівлі або випливають із митних союзів, інших форм економічної інтеграції тощо.
Договори можуть установлювати дискримінаційний режим для юридичних осіб та організацій. При цьому характер їхнього капіталу - приватний, державний чи змішаний - значення не має. Це потверджується й нормами національного законодавства. Так, у ч. 2 ст. 38 Закону України "Про інформаційні агентства" зазначено, що міжнародними договорами, ратифікованими Україною, може передбачатися пільговий порядок розповсюдження продукції інформаційних агентств.
Держави-учасниці договорів можуть надавати одна одній необхідні пільгові умови для оформлення, запису або перенесення у відповідний реєстр(и) промислової власності патентів, марок, торгових найменувань, позначень місця походження, які охороняють товари, відповідно до своїх законодавств із дотриманням міжнародних угод.
Розділ 3. Міжнародні договори з питань сімейного, спадкового, трудового права та делікту
3.1. Міжнародні договори з питань сімейного права
Оскільки матеріально-правові норми держав стосовно укладення шлюбу, його розірвання, призначення аліментів (наслідок розлучення та роздільного проживання подружжя, стосовно опіки і піклування, усиновлення, аліментних зобов'язань на користь дітей та інших питань є дуже різноманітними, то виникають колізії, які вирішуються з допомогою уніфікованих норм міжнародних договорів. Для шлюбно-сімейного права характерною є уніфікація не матеріально-правових норм, а колізійних. Це засвідчують, зокрема, перші Гаазькі конвенції: про врегулювання колізій законів у сфері укладення шлюбу 1902 р., про врегулювання колізій законів і про юрисдикцію стосовно розірвання шлюбів та судового розлучення подружжя 1902 р., про колізії законів стосовно особистих та майнових відносин подружжя 1905 р., про врегулювання опіки над неповнолітніми 1902 р., про обмеження дієздатності повнолітніх та піклування над ними 1905 р. Учасниками цих конвенцій були, зокрема, Угорщина, Польща, Румунія [30].
Із середини століття кількість міжнародних договорів збільшується. Одним з перших документів цього періоду є Конвенція про стягнення за кордоном аліментів від 31 грудня 1956 р. Цей універсальний договір, відкритий для підписання як державами-учасницями ООН, так і іншими державами, був прийнятий для полегшення провадження судових справ та стягнення за кордоном аліментів. Конвенція врегулювала механізм передання прохання про стягнення аліментів з відповідача, передання рішень та інших судових постанов у договірну державу, від якої залежить виконанім цих документів. Конвенція встановила національний режим щодо сплати витрат і мит, запроваджених для резидентів чи громадян держави, у якій відбувається провадження по справі. Учасницями цієї Конвенції є деякі держави Східної Європи.
З метою дотримання прав людини та її основних свобод, ООН запропоновано багатосторонню Конвенцію про згоду на взяття шлюбу, шлюбний вік та реєстрацію шлюбів від 7 листопада 1962 р. (набрала чинності 9 грудня 1964 р.). Учасницями цієї Конвенції є майже 40 держав - Австрія, ФРН, Великобританія, Канада, Мексика та ін. Україна участі в цій Конвенції не бере. Норми Конвенції ґрунтуються на правилах Загальної декларації прав людини, що проголошують право чоловіків та жінок, які досягли повноліття, брати шлюб та засновувати сім'ю без усяких обмежень за ознакою раси, національності чи релігії (ст. 16). Вони базуються також і на положенні Загальної декларації прав людини про те, що шлюб повинен бути зареєстрований тільки за вільної та повної згоди обох сторін, які одружуються (ст. 16). У Конвенції йдеться про недопустимість реєстрації шлюбу без повної та вільної згоди обох сторін, про яку вони повинні заявити особисто. Шлюб має бути оформленим: відповідно до закону; після належного оголошення; у присутності представника влади, який має право на оформлення шлюбу; в присутності свідків. Конвенція допускає відсутність однієї сторони, якщо відповідний компетентний представник влади впевниться у явній винятковості обставин, які зумовили відсутність особи, у її бажанні взяти шлюб і в тому, що відсутня особа не заперечила цього бажання перед компетентним представником влади.
Конвенція також декларує правила, перейняті більшістю національних правових систем: встановлення державою мінімального шлюбного віку; заборону реєстрації шлюбу з особою, яка не досягла встановленого шлюбного віку, крім випадків, коли компетентний орган влади в інтересах сторін та з урахуванням вагомих причин дозволяє зробити з цього винятки. Зазначений міжнародний договір не регламентує детально питання форми шлюбу, але вказує, що всі шлюби реєструються компетентним органом влади в офіційному реєстрі. Загалом норми Конвенції спрямовані на усунення застарілих законів та звичаїв щодо оформлення шлюбів, зокрема на повну ліквідацію шлюбів між дітьми та угод між батьками дітей про їх одруження ще до досягнення ними шлюбного віку.
Багатосторонньою угодою, що запропонована ООН і яка стосується питань, пов'язаних з оформленням шлюбу, є Конвенція про громадянство одруженої жінки від 20 лютого 1957р. (набрала чинності для України 16 грудня 1958 р.) . У Конвенції беруть участь понад 60 держав, серед яких Австрія, Албанія, Аргентина,Білорусь, Мексика, Польща, Румунія, Франція, ФРН та ін. Конвенція містить правило, відповідно до якого реєстрація шлюбів між громадянами певної держави та іноземцями не буде автоматично змінювати громадянство дружини (це стосується й розірвання шлюбу між громадянином певної держави та іноземною особою, а також зміни громадянства чоловіком під час існування шлюбу). Вказане правило відображено в законодавстві України з питань громадянства.
Із семидесятих років прийнято декілька Гаазьких конвенцій стосовно укладення й розірвання шлюбу та режиму майна подружжя. Зокрема, відомою є Конвенція про визнання розлучень та рішень про роздільне проживання подружжя від 7 червня 1970р. Вона застосовується тільки до законних рішень, прийнятих у результаті судового та інших проваджень, стосовно розлучення й роздільного проживання подружжя. Конвенція не застосовується до встановлення вини чи додаткових припнеш, які оголошену при
Loading...

 
 

Цікаве