WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Міжнародні договори як джерело міжнародного права - Дипломна робота

Міжнародні договори як джерело міжнародного права - Дипломна робота

обмежується за позовами, що пред'являються до перевізника, якщо перевезення здійснювалися ав-томобільним і залізничним транспортом, про відшкодування шкоди, заподіяної смертю особи чи тілесними ушкодженнями. Верхня межа цієї відповідальності становить 18 млн розрахункових одиниць. Стосовно інших позовів ця сума може досягати 12 млн розрахункових одиниць. Відповідальність перевізника у разі здійснення перевезення внутрішнім водним транспортом зменшена відповідно до 8 та 7 млн розрахункових одиниць. Розрахунковою одиницею вважають одиницю спеціальних прав запозичення, яку визначає МВФ.
Норми Женевської конвенції 1990 р. регулюють питання обов'язкового страхування чи надання фінансових гарантій для забезпечення відповідальності перевізника. Конвенцією визначено строк позовної давності - 3 роки. Він може бути продовжений за рішенням сторін інциденту, що став причиною шкоди. Але вимога не може бути пред'явлена після спливу 10 років з моменту настання інциденту. Якщо інцидент, внаслідок якого заподіяно шкоду, складався з кількох подій, строк позовної давності починається з моменту настання останньої події.
Конвенція передбачає декілька колізійних прив'язок з приводу вибору компетентного суду. Компетентним визнається суд держави-учасниці Конвенції на території якої: а) заподіяно шкоду; б) мав місце інцидент, внаслідок якого заподіяно шкоду; в) мали місце запобіжні заходи для відвернення чи зменшення шкоди; г) має звичайне місце проживання перевізник.
Приєднуючись до Конвенції, держави можуть заявити про застосування більш високої межі відповідальності за заподіяну шкоду, ніж та, що передбачена у ній, або взагалі не застосовувати ніяких меж, якщо інцидент мав місце на території держави, де режим відповідальності, який регулює питання компенсації за шкоду, має такий же характер, що й режим, передбачений зазначеною Конвенцією. Законодавство держав може передбачати й дещо відмінні від конвенційних підстави звільнення перевізника від відповідальності.
Невизначеність правового статусу вантажів при здійсненні міжнародних перевезень у випадках, коли такі вантажі перебувають не у володінні перевізника чи їх володільця, а у володінні іншої особи, так званого "оператора транспортного терміналу", викликала укладення у Відні 19 квітня 1991 р. Конвенції ООН про відповідальність операторів транспортних терміналів у міжнародній торгівлі (далі - Віденська конвенція про відповідальність 1991 р.). Нею створено уніфіковані норми, спрямовані на регулювання відповідальності за втрату, пошкодження чи затримання вантажів, що є у володінні операторів транспортних терміналів. Цим заповнюються прогалини, утворені законами про перевезення, прийнятими на підставі конвенцій щодо різних видів транспортування.
Віденська конвенція про відповідальність 1991 р. регламентує правовий статус оператора транспортного терміналу[12]. Ним вважається особа, яка, виконуючи свою роботу, зобов'язується прийняти вантаж та забезпечити транспортні послуги стосовно нього в тому районі, який вона контролює-чи має право відвідувати або використовувати.
Норми Конвенції застосовують до транспортних послуг, що мають місце при перевезеннях (зберігання, складування, навантаження, розвантаження, розміщення вантажу тощо). Оператор відповідає за вантаж з моменту його прийняття до моменту його передання чи надання у розпорядження особі, правомочній прийняти його. Конвенція передбачає підстави відповідальності оператора за шкоду, що стала результатом втрати чи пошкодження вантажу, а також затримання його видачі. Як у інших, так і в зазначеному міжнародному договорі встановлено межі відповідальності оператора. За загальним правилом відповідальність оператора за шкоду" що є результатом втрати чи пошкодження вантажу, обмежується сумою, яка не перевищує 8,33 розрахункової одиниці за 1 кг ваги брутто втраченого чи пошкодженого вантажу. Проте можливими є ситуації, за яких втрата чи пошкодження вантажу змінюють вартість іншої його частини, або ж наявні такі обставини, що впливають на умови відповідальності оператора. У цих випадках межі відповідальності є іншими.
Норми Віденської конвенції про відповідальність 1991 р. . регламентують також позадоговірні вимоги до оператора; втрату права на обмеження відповідальності; характеристику небезпечного вантажу та дії оператора, який прийняв такий вантаж; забезпечувальні права стосовно вантажів. Конвенцією встановлено дворічний строк позовної давності.
3.5. Зобов'язання з делікту в міжнародних договорах України
Норми стосовно деліктних зобов'язань були передбачені тільки в останніх за часом підписання двосторонніх угодах про надання правової допомоги між СРСР та Польщею, В'єтнамом, Кубою, тодішніми Чехословаччиною та НДР. Тепер вони є майже у всіх міжнародних договорах, хоча, скажімо, Договір між Україною та Китайською Народною Республікою про правову допомогу у цивільних та кримі-нальних справах 1992 р. таких норм не передбачає. Договірний досвід інших держав, наприклад Болгарії, також свідчить, що правила регламентації деліктних зобов'язань, зокрема колізійні, містяться не в усіх двосторонніх договорах, на відміну від вказівок щодо застосування законодавства стосовно нерухомого майна, особистих і майнових прав подружжя, батьків і дітей [24].
Основною колізійною прив'язкоюв договорах про правову допомогу за участю України є закон місця заподіяння шкоди. Цей принцип може мати різне формулювання. Ось приклади: "місце дії чи іншої обставини, що послужила підставою для вимоги про відшкодування шкоди" (п. 1 ст. 39 Договору з Кубою, п. 1 ст. 33 - з Грузією, п. 1 ст. 33 -з Естонією, п. 1 ст. 42 Мінської конвенції про правову допомогу 1993 р.); "законодавством... Сторони, на території якої мала місце подія, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди" (ч. 1 ст. 43 Договору з Македонією); "законодавство держави, на території якої мав місце випадок, що є джерелом зобов'язання" (п. 1 ст. 35 Договору з Молдовою, п. 1 ст. 35 - з Польщею); "вчинок або інші обставини, що стали підставою для вимоги про відшкодування збитків"- (п. 1 ст. ЗЗ-з Литвою).
У всіх договорах передбачається прив'язка до закону громадянства, якщо потерпілий та делінквент є громадянами однієї договірної держави. Ця прив'язка є зручною, оскільки полегшується збирання доказів, ведення переписки, обчислення судових витрат, процесуальних строків тощо.
У договорах зазначається, що у справах про відшкодування шкоди, заподіяної деліктом, компетентними визнаються суди держави-учасниці угоди, на території якої було заподіяно шкоду чи мали місце інші обставини, які стали підставою для вимоги про відшкодування збитків. Компетентним визнається також суд договірної держави: 1) на території якої проживає відповідач (п. З ст. 33 Договору з В'єтнамом, п. З ст. 33-з Грузією, п. З ст. 33-з Естонією, п. З ст. 33-з Литвою, п. З ст. 42 Мінської конвенції про правову допомогу 1993 р.); 2) на території якої має І місце проживання або юридичну адресу позивач, якщо на І цій території знаходиться майно відповідача (п. 2 ст. 35 Договору з Молдовою, п. 2 ст. 35 - з Польщею);
Loading...

 
 

Цікаве