WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Міжнародні договори як джерело міжнародного права - Дипломна робота

Міжнародні договори як джерело міжнародного права - Дипломна робота

служба Росії надсилає інформацію про видані російським працедавцям дозволи на залучення іноземної робочої сили. Ці дозволи є підставою отримання візи для в'їзду в Російську Федерацію з правом влаштування на роботу.
У дозволі встановлюється квота на залучення певного числа іноземних громадян загалом або за групами професій. його імені та за його дорученням, співробітники виконують свої функції згідно з чинним законодавством України. Для здійснення ними представницьких функцій управління зарубіжних установ Міністерства економіки та з питань євро-пейської інтеграції України видає іноземцям спеціальні службові картки на певний термін, які діють на всій території нашої держави та повертаються до Міністерства після припинення повноважень їх володільців.
Враховуючи необхідність врегулювати питання соціального захисту в разі отримання ушкоджень у зв'язку з виконанням трудових обов'язків у відносинах з "іноземним елементом", Україна стала учасницею Угоди про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди, заподіяної працівникам каліцтвом, професійним захворюванням або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаними з виконанням ними трудових обов'язків 1994 р. (далі - багатостороння Угода про визнання прав на відшкодування шкоди). Цю Угоду, крім України, підписали Республіки Вірменія, Білорусь, Грузія, Казахстан, Молдова, Таджикистан, Узбекистан, Азер-байджанська та Киргизька Республіки, Російська Федерація,
Туркменістан. Вона має систему колізійних норм, які поширюють свою дію на підприємства, установи, організації зазначених держав незалежно від форм власності.
Норми, які регулюють відшкодування збитків, заподіяних здоров'ю працівника, передбачені й статтями 14, 15 Угоди між Урядом Республіки Білорусь та Урядом України про трудову діяльність і соціальний захист громадян Республіки Білорусь та України, які працюють за межами своїх держав 1995 р.; ст. 9 однойменної Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації 1993 р., ст. 8 Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Польща про взаємне працевлаштування працівників 1994 р.; статтями 12, 13 Угоди між Урядом України та Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам про взаємне працевлаштування громадян та їх соціальний захист 1996 р.; статтями 14, 15 Угоди між Урядом України та Урядом Словацької Республіки про взаємне працевлаштування громадян 1997 р. До того ж, ст. 14 Угоди з Республікою Білорусь, де зосереджено колізійні та більшість матеріально-правових норм щодо відшкодування шкоди, заподіяної працівникові, мають зворотну дію. В Угоді між Урядом України та Урядом Чеської Республіки про взаємне працевлаштування громадян України та громадян Чеської Республіки від 1996 р. норм, які б регулювали саме питання про відшкодування збитків, заподіяних здоров'ю працівника, немає [8].
Норми багатосторонньої Угоди про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди поширюються на осіб, які раніше працювали на підприємствах, а в разі їх смерті.- на осіб, що мають право на таке відшкодування. Ці особи повинні бути громадянами й мати постійне місце проживання на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, її правила не поширюються на випадки відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок радіаційних катастроф, у т. ч. на ЧАЕС.
Відшкодування шкоди здійснюється за законодавством, яке поширюється на працівника в момент отримання ушкодження, професійного захворювання чи смерті. При цьому не має значення переїзд потерпілого на територію іншої договірної держави чи виявлення професійного захворювання на території іншої держави-учасниці Угоди. Роботодавець, який відповідає за заподіяну шкоду, відшкодовує за нормами свого національного законодавства.
Якщо особа, яка отримала професійне захворювання, працювала на території кількох держав і це могло викликати одній з договірних держав. Водночас вантажовідправник має право укладати договори з перевізниками, що здійснюють перевезення різними видами транспорту. За цих обставин застосування норм Конвенції 1980 р. не є обов'язковим. Тобто її використання залежить від угоди сторін. Вказана Конвенція не торкається застосування міжнародних договорів та національного законодавства, норми яких регулюють здійснення контролю за транспортними організаціями. Конвенція 1980 р. не поширюється на взаємовідносини оператора з перевізниками.
Оператор змішаного перевезення відповідає за шкоду, заподіяну втратою, нестачею, пошкодженням вантажу або затриманням доставки, якщо подія, яка стала причиною цього, мала місце у період знаходження вантажу в його віданні та якщо не доведе, що він, його службовці, агенти або будь-які особи, послуги яких використовувалися для виконання договору, вжили всіх розумних заходів, щоб уникнути шкоди. Вантаж вважається втраченим, якщо його не було доставлено протягом 90 днів, зважаючи на закінчення строку, встановленого договором, а якщо строк у договорі не встановлено - зважаючи на закінчення строку, який можна було розумно чекати.
3.4. Міжнародні договори пов'язані з особливостями сучасних міжнародних перевезень
Постійне зростання обсягу небезпечних вантажів, що перевозяться різними видами транспорту, призвело до прийняття розробленої в рамках ООН Конвенції про цивільну відповідальність за шкоду, заподіяну при перевезенні небезпечних вантажів автомобільним, залізничним та внутрі-шнім водним транспортом (Женева). Вона відкрита для підписання з /лютого 1990 р. (далі - Женевська конвенція 1990 р.).
Конвенція поширює свої норми на перевезення небезпечних вантажів, якими є будь-яка речовина чи предмет, що, зокрема, зазначені у Європейській угоді про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів. Норми Женевської конвенції 1990 р. застосовують для відшкодування шкоди, заподіяної на території держави-учасниці, яка ви-никла у результаті певної події, а також до заходів, вжитих для відвернення чи зменшення такої шкоди.
Конвенцію не застосовують, по-перше, якщо транспортний засіб з небезпечним вантажем перевозиться морськими самохідними чи несамохідними суднами, повітряним транспортом. По-друге, якщо шкода заподіяна при перевезенні, яке здійснюється винятково у місці, недоступному для сторонніх осіб та за умови, що таке перевезення є складовою частиною іншого виду діяльності. По-третє, якщо шкода заподіяна радіоактивною речовиною за умови застосування до оператора ядерного устаткування: а) Паризької конвенції про відповідальність перед третіми особами у сфері ядерної енергії від 29 липня 1960 р. та додаткового Протоколу від 28 січня 1964р.; або б) Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду від 21 травня 1963 р.; чи поправок до цих конвенцій, або в) національного закону. Але цей закон повинен бути не менш сприятливий для осіб, яким може заподіюватися шкода, ніж правила зазначених Паризької чи Віденської конвенцій. Женевську конвенцію 1990 р. не застосовують і в інших випадках, передбачених у ній [4].
У Женевській конвенції 1990 р. детально регламентовано умови відповідальності перевізника, підстави обмеження цієї відповідальності та звільнення від неї. Наприклад, відповідальність
Loading...

 
 

Цікаве