WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Міжнародні договори як джерело міжнародного права - Дипломна робота

Міжнародні договори як джерело міжнародного права - Дипломна робота

26).
Апелювання, зміна чи призупинення сертифіката у зазначених випадках не впливає на дії, вчинювані його володільцем на території договірної держави до прийняття рішення органом влади держави, яка здійснює анулювання, зміну чи призупинення (ст. 27). Юридична дійсність угод будь-якої особи з володільцем сертифікату не може оспорюватися тільки на тій підставі, що сертифікат було анульовано, змінено або його дію було призупинено, якщо тільки не буде доведено недобросовісність цієї особи (ст. 28).
Визнання сертифіката також може бути відмінено та відкликано. Наслідки настають ті ж самі, що й у разі аналювання, зміни чи призупинення його дії. Тобто до правовідносин застосовують статті 27 і 28 Гаазької конвенції 1973 р.
Якщо міжнародний сертифікат стосується нерухомого майна, то в ньому зазначаються повноваження щодо такого майна органу, який видає сертифікат. Інші договірні держави можуть визнавати ці повноваження повністю або частково, а також вказувати обсяг визнання таких повноважень відповідно до норм Конвенції.
У разі існування в договірній державі двох чи більше правових систем, що застосовуються до різних категорій осіб, будь-яке відсилання до права цієї держави тлумачиться як відсилання до правової системи, передбаченої правом цієї держави, що застосовується до конкретної категорії осіб. Це не єдина норма стосовно вибору правової системи у державі. Зокрема, у ст. 35 Конвенції вказано, що договірна держава, у якій є дві чи більше територіальні одиниці з різними правовими системами щодо питань управління майном, може заявити про поширення Конвенції на усі її територіальні одиниці або на одну чи декілька з них і змінити свою заяву іншою у будь-який час. У цих заявах чітко вказують територіальні одиниці, до яких застосовується Конвенція. Інші договірні держави можуть відмовити у визнанні сертифіката, якщо у день запиту його визнання Конвенція не застосовується до тієї територіальної одиниці, в якій було видано сертифікат [1].
До Гаазької конвенції 1973 р. держави можуть робити застереження, її норми превалюють над нормами будь-якого міжнародного двостороннього договору, укладеного державами-учасницями цієї Конвенції, якщо вони не конкурують і не конкуруватимуть з нормами міжнародних багатосторонніх договорів стосовно одного й того ж пред-мета регулювання. Конвенція застосовується навіть у тих випадках, коли особа померла до набрання нею чинності.
Отже, метою Гаазької конвенції 1973 р. є запровадження в державах уніфікованого документа, який дозволяє визначати коло осіб та їх повноваження стосовно управління майном (рухомим, нерухомим, майновими правами) померлого.
Інша - Вашингтонська конвенція про єдиний закон стосовно форми міжнародного заповіту від 26 жовтня 1973 р. - зобов'язує договірні держави не пізніше шести місяців з моменту набрання нею чинності запровадити у своєму законодавстві правила складання міжнародного заповіту. В їх основі держави можуть використовувати текст єдиного за-кону стосовно форми міжнародного заповіту (Додаток 1 до Конвенції) або його переклад офіційною мовою держави запровадження. Зазначена Конвенція допускає внесення змін до нормативних актів держави-учасниці з метою забезпечення набрання чинності Додатку до Конвенції.
Договірні держави зобов'язані створити інститут уповноважених осіб, компетентних оформляти міжнародні заповіти. За межами держави ці функції виконують консульські й дипломатичні представники (статті 1, 2 Конвенції). Спадкодавець власноручно вчиняє та підписує заповіт. Він заявляє про це в присутності двох свідків та уповноваженої особи, які не зобов'язані знати зміст заповіту. Якщо спадкодавець не може підписати заповіт, він повідомляє про це повноважену особу, про що зазначається у заповіті, та вказує особу, яка підпише заповіт від його імені. У цьому н використовується право тієї держави, на території якої це ця уповноважена особа (статті 3-5 Конвенції).
3.3. Міжнародні договори з питань трудової діяльності
Прагнучи до всебічного розвитку співробітництва у сфері трудової діяльності та соціального захисту громадян України, інших держав, які працюють за межами своєї країни, наша держава укладає різноманітні міжнародні угоди. Наприклад, відповідно до схваленої 24 жовтня 1994 р. канадської програми співробітництва у сфері праці 30 липня 1998 р. було прийнято Меморандум про співробітництво між Міністерством праці та соціальної політики України та Міністерством розвитку людських ресурсів Канади у сфері праці та соціального захисту. У ньому визначено, зокрема, галузі та форми співробітництва щодо зайнятості громадян договірних держав.
Україна уклала Угоди про працевлаштування і соціальний захист громадян із Молдовою 1993 р., Росією 1993 р., Білоруссю 1995 р., Вірменією 1995 р., Латвією 1997 р., про взаємне працевлаштування працівників з Польщею 1994 р., Протокол із Чехією 1996 р., угода з Литвою 1997 р. Ці угоди поширюються на осіб (далі - працівники) та чле-нів їхніх сімей, які є громадянами або постійно проживають на території однієї з договірних держав та здійснюють свою трудову діяльність на умовах наймання на підприємствах, в організаціях, установах усіх форм власності (далі - працедавці) іншої держави.
Реалізації зазначених угод сприяють центральні органи з питань праці договірних держав. Вони, зокрема, обмінюються інформацією про національне законодавство та інші нормативні акти в галузі праці, зайнятості, еміграції та імміграції, в т. ч. про умови життя працівників; стан національних ринків праці та зміну ситуації на них; причини обмежень прийняття на роботу працівників іншої держави.
Кожна особа, яка проживає на території однієї держави, можезвернутися безпосередньо або через компетентний орган за місцем проживання до компетентного органу іншої держави по допомогу у вирішенні питань, які виникають із трудових правовідносин. Компетентні органи однієї договірної держави надають компетентним органам іншої держави за їх запитом документи та архівні матеріали, необхідні для призначення та виплати допомог [25].
Відповідно до зазначених угод працівники можуть здійснювати трудову діяльність на території іноземної держави на підставі: а) трудового договору (контракту), укладеного між працедавцем і працівником на визначений термін; б) договору, укладеного між суб'єктами господарської діяльності обох держав, метою якого є виконання визначеного обсягу робіт або послуг на території держави працевлаштування.
За загальним правилом для одержання роботи особі необхідний дозвіл на працевлаштування, виданий компетентним органом держави працевлаштування, у порядку та на умовах, установлених законодавством цієї держави. Дозвіл видається на час виконання роботи у визначеного працедавця. Працівник не повинен виконувати ніякої іншої оплачуваної роботи, крім тієї, на яку видано дозвіл. Якщо ж буде встановлено, що працівник виконував іншу оплачувану роботу або самовільно змінив працедавця, дозвіл анулюється. Для продовження трудових відносин із працівником працедавцеві необхідно вирішити питання про продовження дозволу на працевлаштування не пізніше
Loading...

 
 

Цікаве