WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Міжнародні договори як джерело міжнародного права - Дипломна робота

Міжнародні договори як джерело міжнародного права - Дипломна робота

правовий статус позашлюбних дітей 1975 р., Європейська конвенція про визнання та виконання рішень про тюремне ув'язнення дітей та відновлення тюрем для дітей 1980 р.
Комітет міністрів ЄС прийняв резолюції: про громадянство подружжя з різним громадянством 1977 р., про громадянство дітей, які народилися у шлюбі, 1977 р., про рівність подружжя у цивільному праві 1978 р. Цей же орган прийняв рекомендації: стосовно дітей проти жорстокого поводження 1979 р., про права подружжя стосовно ведення сімейного господарства та використання сімейного будинку 1981 р., про аліменти, які належать внаслідок розлучення 1989 р., про сім'ї, котрі виховують дітей, 1987 р., про невідкладні заходи у сімейних правах 1991 р.
3.2. Міжнародні договори у сфері спадкових відносин
Серед міжнародних багатосторонніх конвенцій, які містять матеріально-правові чи колізійні норми, застосовувані у сфері спадкового права, є Конвенція про колізію законів, що стосуються форми заповідальних розпоряджень, вчинена в Гаазі 5 жовтня 1961 р. (далі - Гаазька конвенція 1961 р.).
Її норми мають декілька колізійних прив'язок, застосовуваних до визначення дійсності заповідального розпорядження чи такого, що відміняє попереднє заповідальне розпорядження. Заповідальне розпорядження є дійсним, якщо його форма відповідає внутрішньому законодавству:
- місця його вчинення;
- громадянства заповідача під час вчинення розпорядження чи під час його смерті;
- місця, у якому заповідач мав свій доміцилій під час вчинення розпо-рядження чи під час його смерті;
- місця, у якому заповідач мав своє звичайне місцепроживання або під час вчинення розпорядження, або під час його смерті;
- місця знаходження нерухомої речі. Якщо національне право становить неуніфіковану систему, закон, який підлягає застосуванню, визначається правилами, діючими у цій системі.
За відсутності таких правил застосовуваний закон визначається найбільш реальним зв'язком заповідача з якоюсь однією правовою системою держави. Питання про доміцилій регулює право цієї ж правової системи (ст. 1).
Конвенція встановлює пріоритет дії правових норм договірних держав (чинних або прийнятих у майбутньому), які визнають заповідальні розпорядження, вчинені відповідно до формальних вимог іншого законодавства, ніж вказаного у її ст. 1. Норми Конвенції застосовуються також до форми заповідальних розпоряджень, вчинених двома чи більшою кількістю осіб в одному документі.
Питання про форму заповідального розпорядження охоплюють вимоги стосовно віку, громадянства та інших особистих якостей заповідача. Ці ж правила застосовують до якостей, що повинні бути притаманні свідкам, у разі визначення дійсності заповідального розпорядження [1].
Застосування конвенційних колізійних норм не залежить від вимог взаємності. Конвенцію використовують й тоді, якщо громадянство заінтересованих осіб чи право, яке підлягає застосуванню, не є громадянством чи правом договірної держави. У застосуванні законів, до яких відсилає Конвенція, може бути відмовлено тільки, якщо вони явно суперечать публічному порядку. Конвенція застосовується в усіх випадках, коли заповідач помирає після набрання нею чинності.
У статтях 9-13 Конвенції договірним державам пропонується зробити застереження до її норм. Наприклад, у разі наявності застереження договірні держави можуть не визнавати, крім виняткових обставин, заповідальні розпорядження, вчинені в усній формі одним з її громадян, який не має іншого громадянства (ст. 10). Кожна договірна держава може обумовлювати за собою право не застосовувати Конвенцію до таких питань про заповіти, які відповідно до його законодавства не належать до питань спадкування (ст. 12).
Процес правозастосування у спадкових відносинах регулює Конвенція про право, яке підлягає застосуванню до спадкування нерухомого майна, вчинена в Гаазі 1 серпня 1989 р. (далі - Гаазька конвенція 1989 р.). Якщо Гаазька конвенція 1961 р. тільки констатує право особи на вибір певного правопорядку для врегулювання спадкових право-відносин, то Гаазька конвенція 1989 р. вимагає ще й юридичного оформлення такого вибору шляхом складення відповідної заяви. Форма заповіту, його зміст та інші вимоги визначаються колізійними прив'язками, викладеними в статтях 3-5 Конвенції. Нею дозволено застосовувати право тієї держави, з якою у особи є найтісніший зв'язок (ст. 5). Застосування законів держави, з якою особа-учасник правовідносин по Конвенції, підтримує реальний зв'язок, є можливим тільки тоді, коли право цієї держави не передбачає, якими саме нормативними актами слід користуватися.
Колізійні принципи, передбачені у Конвенції 1989 р., скликані встановлювати й дійсність угоди по спадкуванню складається учасниками спадкових правовідносин, визначає момент виникнення права на спадок та зміну чи припинення цього права (ст. 9-12). Конвенція не допускає виникнення взаємних вимог по спадкуванню осіб, які є під юрисдикцією різних держав, якщо не зрозуміла черговість до спадкування (ст. 13). Норма вказаної статті дозволяє уникнути виникнення проблем із спадкуванням майна, якщо у правопорядку тієї чи іншої держави немає юрм про офіційне визнання факту смерті особи. Конвенція оголошує очевидний взаємозв'язок між правом держави, якій особа бажає підпорядкувати режим спадкування свого нерухомого майна, та обсягом цього майна.
Гаазька конвенція 1989 р. прагне уникнути негативних наслідків ситуацій, коли держава, в якій знаходиться спадкове майно, встановлює особливі правила його спадкування, керуючись економічними, соціальними чи політичними мотивами. Тому Конвенція не допускає будь-якого несприятливого впливу на норми національних правових систем.
Гаазька конвенція про право, застосовуване до майна, розпорядження яким здійснюється на засадах довірчої власності та його визнання від 1 липня 1985 р. побудована на іншихзасадах, ніж аналізовані Конвенції 1961 р. та 1989 р. Наприклад, особі, яка передає спадкове майно, рекомендується самій обрати право. Тому Конвенція 1985 р. уникає колізійних прив'язок, як то закон громадянства, закон місця постійного проживання та інших. Особа зобов'язана мотивувати свій вибір у спеціально підготовленому акті (ст. 6). Якщо вона не вибрала право, то застосовуються приписи тієї правової системи, з якою спадкування довірчої власності має найтісніший зв'язок. Для її встановлення пропонується використовувати одну з двох колізійних прив'язок. Однією з них є прив'язка до законодавства держави, на території якої діє довіритель-власник успадкованого майна чи група таких власників, об'єд-наних у корпоративне утворення, яке може набути навіть статусу юридичної особи. Іншою є прив'язка до законодавства держави - місця знаходження центру управління трастом, фондом (ст. 7). Ці ж колізійні принципи визначають правом якої держави слід керуватися у правовідно-синах між собою особам, які беруть участь у спадкуванні довірчої власності.
Серед універсальних міжнародних договорів, норми яких регулюють відносини у сфері спадкування, є Конвенція стосовно міжнародного управління майном померлих осіб від 2 жовтня 1973 р.
Loading...

 
 

Цікаве