WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Міжнародні договори як джерело міжнародного права - Дипломна робота

Міжнародні договори як джерело міжнародного права - Дипломна робота

боржника, незважаючи на застосування вказаних колізійних прив'язок, застосовується право держави запитуваного органу [16].
У разі виникнення аліментного зобов'язання між особами, які є родичами по бічній лінії чи свояками, боржник може оспорити клопотання кредитора на тій підставі, що такого зобов'язання не існує за нормами права держави їх спільного громадянства або, якщо немає спільного громадянства, за внутрішнім правом держави звичайного місця проживання боржника.
Законодавство, що застосовується до аліментних зобов'язань, визначає: 1) можливість кредитора вимагати виконання аліментних зобов'язань; особу, яка повинна виконувати ці зобов'язання; 2) осіб, які мають право порушувати справу про аліменти та строк позовної давності для порушення справи; 3) розмір зобов'язання боржника, який сплачує аліменти у випадку, якщо державний орган домагається відшкодування допомоги, виплаченої кредитору.
У Конвенції визначається можливість відмови у застосуванні права, якщо воно не сумісне з публічним порядком держави. Однак, якщо це право передбачає інше, необхідно брати до уваги потреби кредитора та стан боржника. Норми Конвенції не застосовуються до стягнення аліментів за період до набрання нею чинності у цій державі.
Конвенція обмежує право держав щодо застережень. Водночас, за державами залишене право робити застереження про те, що вона застосовується тільки до аліментних зобов'язань: 1) між подружжям та колишнім подружжям;
2) стосовно особи, яка не досягла 21 року та не перебуває у шлюбі. За державами залишено право обумовлювати незастосування Конвенції до аліментних зобов'язань: 1) між особами, які є родичами по бічній лінії; 2) між свояками;
3) між розлученим та таким, що роздільно проживає, подружжям, шлюб якого був оголошений недійсним чи анульований, якщо рішення про розлучення, роздільне проживання, недійсність чи анулювання шлюбу було винесено заочно у державі, в якій сторона по справі, що не з'явилася до суду, не мала свого звичайного місця проживання.
Учасниці вказаного міжнародного договору можуть робити застереження про застосування законодавства держави, якщо сторони по справі мають громадянство цієї держави, тобто спільне громадянство, і якщо боржник має у цій державі звичайне місце проживання.
У Конвенції врегульовано питання вибору законодавства до аліментних зобов'язань за наявності двох чи більше систем права. Серед колізійних прив'язок пропонується прив'язка до закону найбільш тісного зв'язку з певним правопорядком. Зазначена Конвенція майже повністю замінила Конвенцію про право, застосовуване до аліментних зобов'язань стосовно дітей, укладену в Гаазі 24 жовтня 1956 р.
У 1973 р. була прийнята Гаазька конвенція про визнання та виконання рішень щодо аліментних зобов'язань. З останніх Гаазьких конвенцій відомою є Конвенція про захист дітей та співробітництво стосовно іноземного усиновлення від 29 травня 1993 р. її норми ґрунтуються на принципах Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 р., Декларації ООН про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту та добробуту дітей, резолюції 41/85 Генеральної Асамблеї ООН від 3 грудня 1986 р. про передання дітей на виховання та їх усиновлення на національному й міжнародному рівнях.
Зазначену Конвенцію було прийнято з метою, по-перше, створення гарантій дотримання основних прав дитини при здійсненні усиновлення, по-друге, створення систем співробітництва між державами для відвернення викрадення, продажу дітей, торгівлі ними, по-третє, забезпечення визнання усиновлення у договірних державах.
Конвенція застосовується, якщо дитина, яка постійно проживає у одній договірній державі, що є державою її походження, переїхала, переїжджає чи повинна переїхати у іншу договірну державу (ту, що приймає) після її усиновлення у державі походження подружжям чи особою, що звичайно проживають у приймаючій державі, або проживають у такій державі з метою усиновлення у приймаючій державі або у державі походження. Конвенція поширюється тільки на таке усиновлення, яке створює постійний зв'язок між батьками та дітьми. Детально врегульовано діяльність центральних органів договірних держав та уповноважених організацій з питань усиновлення [13]. Регламентуються вимоги для іноземного усиновлення. Відповідно до змісту Конвенції усиновлення має місце тільки у випадку, якщо компетентна влада держави походження:
1) встановила, що дитина може бути усиновлена;
2) визначила, що після належного розгляду можливості влаштування дитини у державі походження іноземне усиновлення найкраще відповідає інтересам дитини;
3) переконалася, що: а) особи та органи, які беруть участь в усиновленні, належно поінформовані про наслідки їх згоди, зокрема про можливість припинення правового зв'язку між дитиною та сім'єю її походження в результаті усиновлення; б) ці особи та органи дали свою згоду добровільно, у належній формі або засвідчену письмово; в) згода давалася не за винагороду чи компенсацію й не була відізвана; г) згоду матері, якщо це вимагається законодавством держави, було надано тільки після народження дитини.
Компетентна влада повинна переконатися у тому, що:
а) з дитиною радилися та інформували її про наслідки усиновлення й необхідність її згоди на усиновлення, якщо така вимагається;
б) враховувалися бажання та думка дитини;
в) згоду дитини отримано добровільно у належній юридичній формі, вираженій чи засвідченій письмово;
г) така згода давалася не за винагороду чи певну компенсацію.
Компетентна влада держави, що приймає, повинна: 1) визначити, що можливі названі батьки мають право на усиновлення та відповідають вимогам для цього; 2) забезпечити необхідну консультацію можливих названих батьків; 3) вирішити питання про в'їзд дитини в іншу державу та постійне проживання у ній.
Конвенція детально регламентує процедуру усиновлення. Врегульовано питання визнання усиновлення та наслідки усиновлення. Усиновленняповинне визнаватися іншою договірною державою. Засвідчене свідоцтво уточнює, коли й ким було надано згоду на усиновлення. У визнанні усиновлення може бути відмовлено, якщо усиновлення явно про-тирічить порядку держави з огляду на найкращі інтереси дитини.
Визнати усиновлення означає визнати: 1) правові взаємовідносини між дитиною та її названими батьками; 2) відповідальність названих батьків за дитину; 3) припинення існуючих раніше правовідносин між дитиною та її матір'ю й батьком. Усиновлення повинне мати названі наслідки у тій договірній державі, де воно відбулося.
У Конвенції вирішено питання про обрання однієї системи права з кількох, які діють у державі стосовно усиновлення. Ніякі застереження до Конвенції не допускаються.
Такими є багатосторонні Гаазькі конвенції з сімейного права, а також ті, що укладені в рамках або під егідою ООН. Окрему групу договорів з питань сімейного права складають акти ЄС. Це, зокрема, конвенції Європейської Ради та її органів. Наприклад, Європейська конвенція про усиновлення дітей 1967 р., Європейська конвенція про репатріацію неповнолітніх 1970 р., Європейська конвенція про
Loading...

 
 

Цікаве