WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Право колективної власності на Україні - Дипломна робота

Право колективної власності на Україні - Дипломна робота

утворені ними органи місцевого самоврядування.
Проте у Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р.1 не врегульовано відносини з приводу культового майна. Певну визначеність у врегулювання цих відносин має внести Закон України "Про місцеві державні адміністрації". Так чи інакше нині склалася ситуація, за якої одна частина культового майна перебуває у державній, а інша - у комунальній власності.
Враховуючи все викладене, можна дійти висновку, що на виконання ст. 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" для повернення (передачі) культового майна релігійній організації обов'язково має бути рішення відповідної державної адміністрації незалежно від того, на балансі якої державної (комунальної) організації воно перебуває. Однак у будь-якому разі правове регулювання цих відносин вимагає вдосконалення.
Перебуваючи у державній власності та на обліку певної організації, культове майно могло бути:
а) передано у безоплатне користування релігійної громади і цим самим використовуватися за цільовим призначенням (статті 324-331 ЦК);
б) використано цими організаціями не за призначенням.
Зокрема, культові будівлі використовувалися під складські приміщення, заклади культури (клуби, бібліотеки, музеї, органні зали тощо);
в) на обліку як визначна історична пам'ятка без права передачі у користування чи власність.
Залежно від цих обставин орган, уповноважений розпоряджатися цим майном, може прийняти рішення передати майно у власність певної релігійної організації або повернути його тій організації, яка була його власником на момент переходу цього майна у державну власність (тобто тій, у якої воно було націоналізовано). Слід зазначити, що в даному випадку культове майно може вертатися, передава-
тися у власність виключно релігійним організаціям з метою його цільового використання. Це означає, що право власника щодо розпорядження культовим майном суворо обмежено і конкретизовано. Згідно зі ст. 17 Закону України "Про свободу ховісті та релігійні організації" та Указу Президента України "Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна" від 4 березня 1992 р. № 125 припускається не лише повернення, а й передача культового майна у власність.
Передача цього майна у власність релігійних організацій, які не були його власниками, можлива за умови, якщо в населеному пункті немає законного власника цього майна або він на нього не претендує, тобто релігійні громади (організації) тієї конфесійної належності, що була власником майна на момент його переходу (націоналізації, реквізиції) у державну власність.
Нині поки що невизначений статус окремих релігійних організацій, які діють в Україні. Триває процес відновлення діяльності заборонених раніше церковних організацій шляхом їх легалізації. Оскільки якихось державних актів про цю легалізацію не приймалося, судовим органам складно визначатися при вирішенні конкретних спорів про повернення (передачу) у власність культового майна з участю релігійних громад цих конфесій у тому, чи є вони власниками належного їм майна до заборони (припинення) їхньої діяльності, яке у зв'язку з цим фактами перейшло у державну власність.
Приймаючи рішення (розпорядження) щодо повернення (передачі) релігійним організаціям культового майна, слід враховувати вимоги Постанови Верховної Ради України "Про внесення змін до Постанови Верховної Ради Української РСР "Про порядок введення в дію Закону Української РСІР "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 грудня 1993 p.,а саме: права релігійних громад, яким належало культове майно на момент їх переходу у власність держави, а також права тих релігійних громад, які користуються цим майном у встановленому законом порядку; вкладення коштів релігійними громадами у спорудження, переобладнання культової будівлі та тривалість користування нею; наявність у даному населеному пункті (місцевості) інших культових будівель та використання їх релігійними громадами відповідних віросподівань; кількісний склад релігійних громад у населеному пункті; незгода однієї з громад на почергове користування культовим майном; історичного власника культового майна, а не лише власника на момент переходу його у державну власність та інші обставини у їх сукупності. Згідно зі ст. 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" державна адміністрація має право приймати рішення про передачу у безоплатне користування або повернення у власність релігійних організацій лише тих культових будівель і майна, які становлять державну власність. Культові будівлі та майно, які є власністю громадських або інших недержавних організацій, можуть бути передані тільки цими організаціями у користування (власність) релігійних виключно на договірних засадах.
Спори щодо користування культовим майном, набуття на нього права власності та здійснення цього права можуть мати різні предмет і підстави та бути різними за суб'єктним складом учасників. Залежно від складу учасників ці спори підвідомчі і судам загальної юрисдикції, і арбітражним судам України. За загальним правилом, розмежування підвідомчості спорів цим судам здійснюється за суб'єктним складом учасників. Спір, у якому сторонами виступають тільки юридичні особи, підвідомчий арбітражним судам, а якщо в ньому, крім юридичних осіб, є фізична особа або їх група чи лише фізичні особи, то такий спір підвідомчий загальним судам. Проте з цього загального правила для спорів, що виникають за участю релігійних організацій стосовно користування, володіння і розпорядження культовими будівлями та іншим культовим майном, чинним законодавством встановлено виняток. Він стосується порядку оскарження рішень державних органів, прийнятих стосовно релігійних організацій щодо володіння і користування культовими будівлями та майном. Відповідно до статей 248-1 і 248-12 ЦПК України, якщо рішення облдерж адміністрації про передачу культового майна у користування релігійної організації оскаржується цією або іншою релігійною організацією, то незалежно від того, що учасниками спору є лише юридичні особи, такий спір підвідомчий загальним судам. Якщо зазначене рішення оскаржуватиме інша юридична особа, крім релігійних організацій, що претендують на культове майно, то спір розглядатиметься за правилами Арбітражного процесуального кодексу України в порядку позовного провадження арбітражними судами України.
У зв'язку з прийняттям Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" факти наявності культової будівлі, її невикористання або використання не за призначенням, передачі (повернення) у власність (користування) релігійній організації можуть породжувати різні спірні правовідносини із самостійними предметами спорів і суб'єктним складом їх учасників. Так, релігійна організація має правозвернутися з позовом до облдержадміністрації про передачу їй у власність чи користування або повернення у власність такої культової будівлі, якщо орган державної влади не
Loading...

 
 

Цікаве