WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Право колективної власності на Україні - Дипломна робота

Право колективної власності на Україні - Дипломна робота

відання та на облік Народного комісаріату освіти і були перетворені на школи загальноосвітнього характеру. Підприємства, які належали церкві, були націоналізовані разом з іншими у державну власність.
Норми перелічених актів Радянської влади про націоналі'зацію культового майна кодифіковано в статтях 360-375 Адміністративного кодексу УРСР, затвердженого Постановою ЦВК УРСР 12 жовтня 1927 р. Згідно зі ст. 366 цього кодексу молитовні будівлі спеціального типу та культове майно, що перебуває на обліку органів Радянської влади, є державними (за винятком майна, що його приватні особи тимчасово передають релігійним громадам).
Культове майно Греко-католицької церкви націоналізуваліося у державну власність відповідно до рішення Собору Греко-католицької церкви, який відбувся у м. Львові 8-10 березня 1946 р.
Аналіз перелічених правових актів показує, що націоналізоване культове майно перейшло в загальнодержавну власність і було передано на облік місцевим органам державної влади районного і міського рівня і передавалося ними у безкоштовне користування на договірній основі релігійним громадам, відносини між якими регулювалися нормами статей 324-331 ЦК України та умовами договору.
Правовий режим деякого культового майна визначався .окремими ормативними актами. Зокрема, це постанови Ради Міністрів УРСР "Про перелік пам'яток архітектури, які підлягають передачі у постійне користування релігійним організаціям " від 5 квітня 1991 р. № 83 та Кабінету Міністрів України "Про виключення окремих об'єктів із переліку культових споруд - визначних пам'яток архітектури, які не підлягають передачі у постійне користування релігійним організаціям" від 8 червня 1992 р. № 311.
Відколи прийнято Постанову Кабінету Міністрів України "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" від 5 листопада 1991 р. № 311 державна власність, до якої належало і культове майно, була поділена на загальнодержавну та відповідні рівні залежно від адміністративно-територіального устрою України (обласна, Республіки Крим, міська, районна, районна в місті, сільська і селищна).
Зазначена постанова не містила конкретної норми щодо передбаченого нею
розмежування за рівнями власності культового майна. Але оскільки водночас із прийняттям цієї постанови набрав чинності Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації", то згідно з ним (ст. 17) культові будівлі і майно, що становили державну власність, мали передаватися організаціями, на балансі яких вони перебувають, у безоплатне користування або повертатися у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями виконавчих комітетів обласних, Київської і Севастопольської міських рад народних депутатів (згодом відповідних державних адміністрацій). Отже, можна вважати, що державне культове майно згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 311 було віднесено до того рівня власності, до якого належали організації, на балансі яких воно перебувало. Залежно від цього і слід визначати суб'єкта права такої власності, як це передбачено статтями ЗІ і 32 Закону України "Про власність".
Постанова Кабінету Міністрів України передбачала також можливість передачі відповідними виконкомами рад народних депутатів культового майна, що перейшло в обласну комунальну власність, у власність міст, районів, сіл і селищ у порядку, встановленому п.3 постанови .У цих випадках визначатимуться конкретні суб`єкти права такої власності, які мають право нею розпоряджатися, у т.ч. і передавати ( повертати ) у власність религійним організаціям.
Отже, за змістом норм зазначених нормативних актів облвиконкоми правомірно і в межах наданої їм Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації" компетенції приймали рішення про повернення у власність релігійних організацій культового майна в період від дня набуття чинності зазначеного закону (6 червня 1991 р.) і до дня набуття чинності Постанови Кабінету Міністрів України № 311 (5 листопада 1991 р.)- До прийняття цієї постанови об'єкти комунальної власності (ст. 35 Закону України "Про власність") конкретно не були визначені, а відповідно і визначені ст. 32 Закону України "Про власність" суб'єкти не могли реалізувати свої повноваження щодо управління комунальним майном.
Приймаючи рішення про повернення культового майна, виконкоми діяли у свій час як спеціально визначені суб'єкти права загальнодержавної власності, в якій перебувало державне майно до прийняття Постанови Кабінету Міністрів України №311. Отже, визначивши цією постановою рівень власності комунального майна (тобто об'єкти права власнослі) залежно від рівня власності майна організацій, на балансі яких воно перебувало, відповідно визначалися суб'єкти права власності. При цьому слід зазначити, що в такій ситуації облвиконком чи облдержадміністрація могли виступати об'єктами права комунальної власності за наявності двох умов: якщо .культове майно було віднесено до обласної комунальної власності і якщо обласні ради народних депутатів як суб'єкти права цієї власності делегували їм право розпоряджатися цим майном (статті 2, 82, 124 і 126 Конституції України 1978 p.; статті 7 і 35 Закону України "Про місцеві Ради народних депутатів І місцеве самоврядування"; п/п 3 п. 21, 26 Положення про місцеву державну адміністрацію від 14 квітня 1992 p.; ст. 7 Закону України "Про Представника Президента України"). Якщо культове майно віднесено до інших рівнів власності, то право розпоряджатися ним мають відповідно суб'єкти права власності загальнодержавної - Верховна Рада України, яка протягом 1991-1993 pp. делегувала це право Кабінету Міністрів України, Фондові держмайна України,ріалам державної виконавчої влади (міністерствам і відомІ); комунальної - ради відповідних адміністративно-територіальних одиниць.
Таким чином, виникла певна конкуренція норм у законодавстві щодо правового режиму культового майна, яку не усунуто й нині. Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 29 травня 1996 р. було затверджено Типове положення про управління майном області обласної, управління майном міста Київської та Севастопольської міської державної' адміністрації, згідно з яким управління здійснює облік майна, що перебуває у власності області, міста, і загальнодержавного майна, повноваження з управління яким делеговано державній адміністрації Президентом України, та здійснює за дорученням голови обласної, міської державної адміністрації у встановленому порядку повноваження з управління майном підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління обласної, міської державної адміністрації. З прийняттям у 1996 р. нової Конституції України ця проблема ще більше загострилася, адже в ній комунальна власність не розглядаєтьсяяк різновид державної. При цьому відповідно до Конституції України майном, що є у комунальній власності, управляють територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через
Loading...

 
 

Цікаве