WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Дипломатичне право. Oсновні функції дипломатичних представництв - Курсова робота

Дипломатичне право. Oсновні функції дипломатичних представництв - Курсова робота


КУРСОВА РОБОТА
НА ТЕМУ:
ДИПЛОМАТИЧНЕ ПРАВО.
ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ ДИПЛОМАТИЧНИХ ПРЕДСТАВНИЦТВ
ВСТУП
Сучасні міжнародні відносини і міжнародне право характеризуються великою розмаїтістю.
Наявність у світі системи держав - об'єктивний факт. Держави не можуть існувати, не взаємодіючи так чи інакше один з одним. Те чи інша держава вступає в різного роду зв'язку з іншими країнами за посередництвом своєї зовнішньої політики, через нее ж реагує на всілякі явища міжнародного життя. Проводячи зовнішню політику виходячи зі своїх інтересів, держава встановлює ті чи інші відносини з іншими країнами. Вичленовування всіх цих зв'язків дозволяє представити визначену систему міжнародних відносин, що охоплює складний комплекс процесів і регулюється різними галузями міжнародного права.
У широкому розумінні система міжнародних відносин може бути представлена як свого роду світова макросистема, що має власну структуру. У нее входять різні зв'язки держав: політичні, економічні (у тому числі торгові, фінансові), науково-технічні, культурні і т.д. Дипломатичні і консульські відносини покликані сприяти співробітництву в названих і інших областях.
Дана робота ґрунтується на ознайомленні з особливостями консульських і дипломатичних відносин, а також консульського і дипломатичного права, основними поняттями і категоріями. Вона припускає одержання навичок роботи з консульськими конвенціями, Віденською конвенцією й іншими міжнародними договорами.
1. ДИПЛОМАТИЧНЕ ПРАВО
1.1. Поняття, система і джерела дипломатичного права
Дипломатичне право- галузь міжнародного права, що представляє собою сукупність норм, що регламентують статус і функції державних органів зовнішніх зносин, Система дипломатичного права відповідає основним формам дипломатії: двосторонньої дипломатії, здійснюваної через дипломатичні чи представництва через так називані спеціальні місії, багатобічної дипломатії, здійснюваної делегаціями на міжнародних конференціях і сесіях органів міжнародних організацій, а також постійними представництвами держав при міжнародних організаціях.
Дипломатичне право протягом довгого часу ґрунтувалося на звичаях. Часткова офіційна кодификація дипломатичного права була вперше почата в регіональному масштабі в Латинській Америці (20 лютого 1928 р. була прийнята Гаванська конвенція про дипломатичних чиновників)- У даний час дипломатичне право в основному кодифіковане.
Основним, договірним актом у даній області є Віденська конвенція про дипломатичні зносина 1961 року. У 1969, року Генеральною Асамблеєю ООН була також прийнята Конвенція про спеціальні місії, а в 1975 році на дипломатичній конференції у Відні - Конвенція про представництво держав у їхніх відносинах з міжнародними організаціями універсального, характеру. Російська Федерація є учасницею Віденських конвенцій 1961 і 1975 років.
1.2. Органи зовнішніх зносин
Існує розподіл органів зовнішніх зносин на внутрішньодержавні і закордонні.
До внутрішньодержавного відносяться: вищі державні органи, а саме вищий представницький орган, що звичайно визначає основи зовнішньої політики даної держави: глава держави (колегіальний чи одноособовий), що здійснює вище представництво даної держави на міжнародній арені; уряд, що здійснює загальне керівництво зовнішньою політикою держави; відомство іноземних справ, що є органом уряду по здійсненню зовнішньої політики.
Закордонні органи зовнішніх зносин прийнято підрозділяти на постійні і тимчасові.
До постійних органів відносяться дипломатичні представництва (посольства, місії), постійні представництва при міжнародних організаціях, консульські установи.
До тимчасових органів відносяться спеціальні місії і делегації на міжнародних чи конференціях у міжнародних органах.
До внутрішньодержавного відносяться: вищі державні органи, а саме вищий представницький орган, що звичайно визначає основи зовнішньої політики даної держави: глава держави (колегіальний чи одноособовий), що здійснює вище представництво даної держави на міжнародній арені; уряд, що здійснює загальне керівництво зовнішньою політикою держави; відомство іноземних справ, що є органом уряду по здійсненню зовнішньої політики.
Закордонні органи зовнішніх зносин прийнято підрозділяти на постійні і тимчасові.
До постійних органів відносяться дипломатичні представництва (посольства, місії), постійні представництва при міжнародних організаціях, консульські установи.
До тимчасових органів відносяться спеціальні місії і делегації на міжнародних чи конференціях у міжнародних органах.
1.3. Склад і функції дипломатичного представництва
Установлення між державами дипломатичних відносин спричиняє, як правило, обмін дипломатичними представництвами. Для такого обміну, однак, необхідна спеціальна домовленість. Сучасне міжнародне право передбачає можливість зазначеного обміну на одному з трьох рівнів, що не відображаються в принципі на обсязі чи функцій иммунитетов і привілеїв дипломатичних представництв і їхнього персоналу. Кожному рівню відповідає визначений клас глави представництва. Найбільш високий рівень - посольство, на чолі якого коштує дипломатичний представник, що має, як правило, клас посла. Далі випливають місія, очолювана посланником, і потім місія, очолювана повірником у справах.
Внутрішня структура дипломатичного представництва, установлення відповідних посад і т.д. визначаються законодавством аккредитующего держави.
У більшості держав існують також дипломатичні ранги, тобто службові звання, що привласнюються дипломатичним працівникам. Вони, як і дипломатичні посади, установлюються внутрішнім законодавством відповідного держави.
Персонал дипломатичного представництва підрозділяється на три категорії: дипломатичний, адміністративно-технічний і обслуговуючий.
Чисельність персоналу дипломатичного представництва в принципі є компетенцією аккредитующего держави. Віденська конвенція 1961 року, щоправда, допускає можливість пропозицій з боку приймаючого держави щодо скорочення персоналу іноземних представництв. На практиці такі випадки відомі, але вони, як правило, спричиняли погіршення відносин між відповідними державами.
До функцій дипломатичного представництва відносяться:
представницька функція (виступ від імені аккредитующего держави); захист інтересів аккредитующего держави і його громадян; ведення переговорів з урядом держави перебування; розвиток дружніх відносин між аккредитующим державою і державою перебування; консульська функція; функція інформування свого уряду про країну перебування.
Перелік функцій дипломатичного представництва, приведений у Віденській конвенції, не можна вважати вичерпним.
1.4. Початок і припинення дипломатичної місії
Відразу ж по досягненні домовленості про обмін дипломатичними представництвами і про їхній рівень виникає необхідність у практичному формуванні дипломатичного представництва.
Призначення глави дипломатичного представництва проходить чотири стадії: а)запит
Loading...

 
 

Цікаве