WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Виконавча влада та конституційне право зарубіжних країн - Реферат

Виконавча влада та конституційне право зарубіжних країн - Реферат

презумпції довіри.
Ця презумпція знайшла своє відображення і в Конституції Іспанії. Тут король проводить консультації з парламентськими фракціями і за по-середництвом голови нижньої палати пропонує кандидатуру на посаду глави уряду. Рекомендована особа доповідає палаті політичну програму уряду, який вона має намір сформувати, і звертається за довірою. Якщо нижня палата абсолютною більшістю своїх членів висловить довіру кандидату, король призначає його главою уряду.
У президентських республіках застосовується суто позапарламентський спосіб формування уряду. Як зазначалося, суттєвою рисою організації виконавчої влади у відповідних країнах є те, що повноваження глави держави і глави кабінету поєднані в руках президента, а посада прем'єр-міністра відсутня. Парламент тут не бере безпосередньої участі в процесі формування уряду або його роль щодо цього значно обмежена. Прикладом можуть бути США. Конституція цієї держави передбачає призначення членів уряду (кабінету) президентом за одержанням "поради і згоди" верхньої палати конгресу - сенату. Процедура "поради і згоди" використовується і для призначення на інші посади у системі виконавчої влади.
2. Структура і організація урядів
У конституційній практиці використовуються дві основні моделі структури урядів.
У багатьох країнах до складу уряду входять усі політичні керівники міністерств і відомств із загальнонаціональною компетенцією. У сукупності вони і становлять уряд. Це зумовлює досить велику чисельність уряду, що іноді знижує ефективність його роботи. Тому в деяких країнах, де прийнято таку модель, у структурі уряду утворюють вужчу колегію. До неї звичайно входять глава уряду, його заступники, авторитетні міністри. Прикладом може бути Італія, у ст. 95 Конституції якої припускається утворення в межах уряду (ради міністрів) його президії.
В англомовних та в цілому ряді інших країн до складу кабінету входять не всі політичні керівники міністерств та відомств, а лише ті, хто очолює найважливіші з них. Уряду в широкому розумінні цього слова тут просто не існує. Тому поняття уряду і кабінету збігаються. Члени кабінету майже нічим не відрізняються від міністрів, які не мають такого статусу, проте реальні їхні повноваження у вирішенні питань урядової політики суттєво різняться. У США до складу кабінету входять усі особи, які очолюють міністерства. Це не означає, що він є осередком усієї відповідної діяльності. Значна частина функцій у сфері виконавчої влади реалізується іншими органами, керівники яких не входять до складу кабінету. Між кабінетом і такими органами не існує формальних зв'язків, і всі вони діють на основі повноважень, делегованих президентом.
Основною діючою особою уряду, формальним і неформальним центром є його глава - прем'єр-міністр (канцлер, голова). У президентських республіках, як зазначалося, систему виконавчої влади очолює президент, а посада прем'єр-міністра відсутня. У країнах із змішаною республіканською формою правління в силу дуалізму виконавчої влади роль центру урядової організації і діяльності розподіляється між главою уряду і президентом. Характер цього розподілу визначається конституційною нормою і державно-політичною практикою кожної конкретної країни. При цьому головні урядові повноваження можуть бути сконцентровані або у президента, або у прем'єр-міністра.
У Франції встановлена основним законом організація виконавчої влади і існуюча практика зумовили перетворення президента на реального главу уряду. Положення ст. 5 Конституції про те, що президент стежить за виконанням конституції і забезпечує своїм арбітражем нормальне функціонування державних органів, формально не визначає його керівної ролі в системі виконавчої влади. Навпаки, згідно зі ст. 21, цю роль виконує прем'єр-міністр. Але конституційне положення щодо надання главі держави права арбітражу дозволяє йому піднестися над всіма іншими державними органами і силою свого авторитету впливати на розподіл владних повноважень у державному механізмі.
До цього слід додати, що офіційні засідання уряду Франції звичайно проходять під головуванням президента. За його дорученням на них може головувати прем'єр-міністр. На засідання ради міністрів виносять найважливіші питання, ведеться спеціальний протокол, а по закінченні приймається комюніке, що вважається документом як уряду, так і президента. Інші урядові засідання практично мають неформальний характер, оскільки їх проведення не передбачене конституцією. На них розглядаються різноманітні поточні справи, готуються проекти рішень ради міністрів. На таких засіданнях головує прем'єр-міністр.
Разом з тим прем'єр-міністр у Франції зберігає досить широкі пов-новаження. Він керує діяльністю уряду, відповідає за національну оборону, забезпечує виконання законів, здійснює так звані регламентарні повноваження, призначає на військові і цивільні посади. Роль прем'єр-міністра в системі виконавчої влади посилюється у випадках, коли він і президент репрезентують різні партійно-політичні сили.
Подібне становище існує і в деяких інших країнах із змішаною рес-публіканською формою правління. В Росії за змістом ст. 110 Конституції виконавчу владу здійснює уряд, а в ст. 113 записано, що глава уряду "відповідно до Конституції Російської Федерації, федеральних законів і указів президента Російської Федерації визначає основні напрями діяльності уряду Російської Федерації та організовує його роботу". З іншого боку, саме президент, як встановлено у ст. 80, визначає основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики держави. До того ж у цій самій статті записано, що він "... забезпечує узгоджене функціонування і взаємодію органів державної влади". Тим самим на главу держави покладено роль своєрідного верховного координатора в державному механізмі.
Нарешті, згідно зі ст. 85, президент Росії може використовувати уз-годжувальні процедури для розв'язання розбіжностей між органами федерації та її суб'єктів, а також між органами самих суб'єктів. Іншими словами, йому надана роль політичного і юрисдикційного арбітра. Все це свідчить про те, що тут глава держави аж ніяк не усунутий від реалізації повноважень у сфері виконавчої влади. Саме до нього тяжіють у своїй організації і діяльності відповідні владні структури.
Про наявність дуалізму виконавчої влади свідчить зміст конституцій деяких інших держав, де прийнята відповідна форма державного правління. У Польщі глава уряду інформує президента з головних питань, які є предметом його роботи. З питань "особливого значення" президент може скликати засідання уряду і головувати на них. Водночас президент може призначати спеціальних, державних міністрів, щоб сприяти реалізації власних повноважень. У Румунії президент може брати участь узасіданнях уряду, на яких обговорюються проблеми національного значення, а також на пропозицію глави уряду в інших випадках. У Португалії президент головує на засіданнях уряду на прохання його глави, а в Хорватії - на тих урядових засіданнях, де він присутній.
Подібні положення можна знайти і в основних законах ряду держав, що утворилися на терені колишнього СРСР. Він же доповідає парламенту програму діяльності уряду. В Киргизстані президент здійснює контроль за роботою уряду. Він наділений правом головувати на його засіданнях. В Молдові
Loading...

 
 

Цікаве