WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Еволюція відносин власності - Реферат

Еволюція відносин власності - Реферат

специфіці обміну і розподілу, а також управління економічними процесами і багато що інше.
Не була належним чином врахована і відсутність глибиннихтрадицій легітимної приватної власності, той факт, що більш як 70 років економічні цінності громадян змінилися на протилежні тим, що формуються на основі приватної власності. А це означає, що, за винятком західних областей, в Україні практично не було і не могло бути людей, що знали "інше" життя (як це було, наприклад, в Польщі, Угорщині, Чехії та інших постсоціалістичних країнах Центральної і Східної Європи).
Особлива гострота цієї проблеми стає очевидною, якщо торкнутися приватної власності на землю (насправді це основа всієї системи відносин власності, її головний стрижень). Мається на увазі суто російський феномен системи "громадського" землеволодіння, що протягом декількох століть насаджувалася і українському народу. Саме ця обставина докорінним чином відрізняла Російську імперію, а отже, й Україну, від європейської цивілізації, обумовила її відставання. Це повною мірою стосується і широкого кола питань, що характеризують психологічно-культурний зріз попереднього розвитку суспільства, сформовану ментальність людей, яка не тільки за своїм змістом, але й за глибинним значенням могла бути лише діаметральною протилежністю всьому тому, що Макс Вебер називав "духом капіталізму". Немає потреби нагадувати, що на Заході система приватних відносин будувалася на основі передусім саме цього феномена суспільної свідомості. Добре розуміючи російську ментальність, нобелівський лауреат В.Леонтьєв заявив, що Росії знадобиться як мінімум ще 70 років, щоб відтворити повноцінну систему інститутів приватної власності.
Інша стратегічна помилка полягала в тому, що не враховувалися глибокі зміни, які відбулися в системі відносин власності в горбачовський період, зокрема у 1985-1991 роках. Мова йде про ще одну важливу складову, яка суттєво відрізняє пострадянські країни, у т.ч. й Україну, від тієї ж Польщі та інших країн Центральної і Східної Європи, хоч при визначенні ідеології приватизації треба було обов'язково це врахувати. Суть питання полягає в тому, що де-факто процес роздержавлення і приватизації в Україні почався не з прийняття відповідного законодавства (в 1992 році), а в горбачовську епоху. Інша справа, що це була не офіційна, а тіньова, неформальна, номенклатурно-бюрократична приватизація. Головним стало прийняття ще у 1987-1988 рр. законів "Про трудові колективи" і "Про державне підприємство", відповідно до яких майно державних підприємств було передане в управління трудовим колективам, від імені яких виступала адміністрація фабрик і заводів, а фактично - їх керівники. Аналогічні процеси відбувалися і в зв'язку з утворенням на базі великих державних підприємств малих підприємств і кооперативів, в більшості своїй механізмів, виконували роль переведення фінансових ресурсів, в невиробничу сферу, а точніше в приватне користування.
Неформальна, тіньова приватизація здійснювалася й іншими каналами. Особливе місце в цьому процесі посідають швидка номенклатурна приватизація (1989-1991 рр.) системних банків України, так званий партійний і комсомольський бізнес, оренда, функціонування спільних підприємств тощо. Апогеєм став в останні роки горбачовского періоду повний занепад державної влади, яка раніше трималася виключно на диктатурі партії. Коли влада розпалася, контроль партійно-господарської номенклатури і державної бюрократії над ключовими позиціями державної власності набув остаточних контурів: приватно-номенклатурна власність, що зросла на тіньових зв'язках, стала, по суті, панівною.
Все це не могло не вплинути радикальним чином на специфіку приватизаційного процесу в постгорбачовський період, що виявився за своїм змістом не первинним роздержавленням, а перерозподілом власності, якою фактично вже володіли приватні особи. Ухвалені у 1992 році закони України з питань приватизації цього не враховували. І тому є своє пояснення. На початковому етапі трансформаційного періоду (1992-1994 рр) не тільки юридична логіка, але й офіційна політика роздержавлення і приватизації визначалася в основному людьми, прямо і безпосередньо причетними до тіньового перерозподілу власності в горбачовський період. Природно, ці особи не прагнули до офіційної легалізації напрацьованих у попередні роки тіньових зв'язків, через які і утверджувала себе приватно-номенклатурна власність, що стала на той час пануючою. Пояснень тому було багато, в тому числі і політичних. Однак головним був економічний інтерес - нелегальна власність створювала можливість швидкого особистого збагачення без адекватної відповідальності за її ефективне використання. Власність без відповідального власника - це якісно нова, маловідома у світовій практиці система економічних відносин. У той же час це ще і ніким не описана нова ментальність, новий економічний світогляд і новий спосіб життя відповідних суб'єктів господарювання. Що, власне, і сформувало те нове, яке було отримане на "виході" нового етапу приватизаційного процесу.
ВИСНОВКИ
Отже, власність визначає характер функціонування всієї системи виробничих відносин.
Власність визначає цілі й мотиви розвитку виробництва.
Будь-які докорінні зміни в економічних відносинах повинні починатися з відповідних перетворень у відносинах власності.
Тобто, можна констатувати, що власність - це ядро системи ви-робничих відносин, серцевина кожного суспільного способу виробництва, чим визначається її місце в системі виробничих відносин.
Приватизація в Україні дала неоднозначні результати. З одного боку, вона стимулювала приватну ініціативу і була одним з важливих чинників виходу країни з глибокої системної кризи 1990-х років. З іншого - приватизація не виправдала очікувань, у багатьох випадках її результатом не стала поява ефективного власника, а часом вона створила серйозний дисбаланс приватних і суспільних інтересів, зумовлений невиконанням інвесторами взятих на себе зобов'язань, концентрацією майна в руках олігархічних структур. Серйозною проблемою залишається недостатня легітимність створеного приватного капіталу, що формувався в умовах численних порушень чинного законодавства.
Література:
1. Г.І.Башнянин, П.Ю.Лазур, В.С.Медведев. Політична економія. Частина 1. Загальна економічна теорія. - Київ, 2000
2. Гальчинський А.С. Україна: Поступ у майбутнє. - Київ: Наукова думка, 2000. - 220 с.
3. Украинская приватизация: плюсы и минусы / Под. ред. А.И. Пасхавера. - К.: Центр экономического развития, 2001.
4. Алимов А., Емченко В. Приватизация: стратегия завершающего этапа // Экономист. № 202. - 2003. - С. 28-32.
5. Лоскутов В.И. Организация, управление, собственность. - Мурманск, 1994. - С. 50 - 51.
6. Дементьев В.В. Мотивація домінуючих власників і система економічної влади в перехідній економіці - 10 серпня 2004 р.
7. Газета "Дзеркало тижня", № 467.
Loading...

 
 

Цікаве