WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Об’єктивність обов’язку та єдність прав, свобод та обов’язків - Реферат

Об’єктивність обов’язку та єдність прав, свобод та обов’язків - Реферат

22грудня 1999 р. смертна кара взагалі не передбачалася.
Це питання безпосередньо пов'язано з вимогами Ради Європи щодо вступу України до цієї організації. Воно випливає зі ст. 2 і Протоколу № 6 Європейської конвенції з прав людини, яку Україна ратифікувала і яка зобов'язує її відмовитися від застосування смертної кари.
За ст. 2 Європейської конвенції з прав людини, яка набула чинності з вересня 1953 p., право кожного на життя охороняється законом. Згідно з цим правом держави повинні застосовувати таке законодавство, за яким навмисні вбивства, що їх вчинено фізичними особами або державними службовцями, які діють поза межами наданих їм повноважень, кваліфікуються як кримінальний злочин.
У ст. 2 Конвенції зазначається, що нікого не можна умисно позбавити життя інакше ніж на виконання вироку суду, винесеного після визнання особи винною у вчинені злочину, за який законом передбачено таке покарання.
Відзначаючи це, необхідно зауважити, що ні в ст. 2, ні в Протоколі № 6, в якому міститься вимога скасувати смертну кару, не забезпечується захист самого життя або певний його рівень. Ці положення мають на меті тільки захист особи від будь-якого свавільного позбавлення життя державою.
З цього загального правила у Конвенції є певні вийнятки (п. 2 ст. 2). Так, позбавлення життя не розглядається як таке, що його вчинено на порушення згаданої статті, якщо воно є наслідком виключно необхідного застосування сили, зокрема:
- при захисті будь-якої особи від незаконного насильства;
- при здійсненні законного арешту або для запобігання втечі особи, яка законно тримається під вартою;
- при вчиненні правоохоронних дій для придушення заворушення або повстання.
Незважаючи на ці винятки, Протокол № 6 вимагає, крім надзвичайно обмеженої кількості випадків, щоб країни, які ратифікували цей Протокол, скасували смертну кару. На жаль, Рада Європи застосовує при цьому подвійні стандарти: до країн, які вступили до цієї організації раніше, ці вимоги не пред'являються.
Так, за станом на 1 лютого 2000 р. Протокол № 6 ратифікували лише 35 країн-членів ЄС, а смертна кара застосовується в ряді країн, зокрема навіть у Люксембурзі та Ліхтенштейні.
До речі, далеко не всі країни світу скасували смертну кару. Це стосується США, країн Латинської Америки, Африки, 12 країн Ради Європи, а також більш як 100 країн світу.
Щодо країн СНД, які бажають вступити до цієї міжнародної організації, скасування смертної кари є обов'язковою умовою прийняття до Ради Європи.
Як зазначалося, Конституційний Суд України ще у 1999 р. визнав положення ст. 24 Загальної частини та положення санкцій статті Особливої частини Кримінального кодексу України, які передбачають смертну кару як міру покарання такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Тому положення цього Кодексу, що визнані неконституційними, було визнано такими, що втратили чинність з дня ухвалення судом цього рішення.
Виконуючи вимогу ЄС в Україні скасовано застосування смертної кари. Відповідно до Закону України "Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України" від 22 лютого 2000 р. внесено зміни до 26 статей КК України, в яких передбачалося застосування смертної кари. Замість неї за вчинення, пе-редбачених цими статтями злочинів передбачено позбавлення волі на певний строк, а за вчинення особливо тяжкого злочину - довічне позбавлення волі.
За ст. 64 Кримінального кодексу України, який набрав чинності з 1 вересня 2001 p., довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених Кодексом, якщо суд не вважатиме за можливе застосування позбавлення волі на певний строк.
Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, які вчинили злочини у віці до 18 років, і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, які були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент ухвалення вироку.
Взагалі природні права людини і громадянина поділяються на дві підгрупи: перша, більш загальна включає такі основоположні права як право на життя, право на свободу особи, право на свободу думки тощо; друга - права, визначені державою, які конкретизують ті, які належать до першої групи (недоторканність особи, життя, свобода пересування тощо).
2. Другу групу становлять громадянські права. Ці права є своєрідними гарантіями охорони життя людини з боку держави, основним обов'язком якої є саме захист життя людини.
Вони охоплюють широкий комплекс дій усіх державних і суспільних структур зі створення і підтримки нормальних умов життя людини. До них, зокрема, належать: проведення Українською державою миролюбної зовнішньої політики, яка виключала б війни та воєнні конфлікти (ст. 18); забезпечення особистої недоторканності людини (ст. 29); недоторканність житла (ст. 30); кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31); кожному, хто на законних правах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, права вільно залишати те-риторію України і право в будь-який час повертатися на неї (ст. 33); право на достатній життєвий рівень (ст. 48); належний рівень охорони здоров'я, медичної допомоги (ст. 49); право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50); захист прав і свобод людини судом (ст. 55); право на правову допомогу (ст. 59); принцип презумпції невинності (ст. 62); право кожного на повагу до його гідності (ст. 28); право звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб (ст. 40); діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним; права на відшкодування збитків (ст. 56); право захисту своїх прав та обов'язків (ст. 57); право не відповідати за дії, які під час їх вчинення не були визнані законом як правопорушення (ст. 58); право невиконання незаконних розпоряджень і наказів (ст. 60); право індивідуального характеру юридичної відповідальності (ст. 61); право підсудного на захист (ст. 63).
3. Економічні права. До цієї групи належать: право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41); право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42); право на працю (ст. 43); ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів (ст. 44); кожен, хто працює, має право на відпочинок.
4. Соціальні права включають: право на соціальний захист (ст. 46); право на житло (ст. 47); право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49); право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50).
5. Культурні права і свободи. До цієї групи прав належать право на освіту (ст. 53) і свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст.
Loading...

 
 

Цікаве