WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Права дитини в Україні - Реферат

Права дитини в Україні - Реферат

неповерненням їх в Україну, або з метою вилучення у потерпілого органів чи тканин для трансплантації чи насильницького донорства, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки, - караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна.
Експерти наголошують, що, згідно з текстом статті, притягти до відповідальності за здійснення будь-якої незаконної угоди щодо передачі людини можна тільки в тому випадку, якщо має місце її переміщення через державний кордон України. Під дію закону, таким чином, не підпадають ситуації, якщо такі дії відбуваються в межах України. Потребує уваги і проблема захисту жертв торгівлі дітьми та їх реабілітація, розробки на національному рівні керівних принципів щодо захисту жертв до, протягом і після кримінального розслідування. Навіть у разі доведення факту продажу чи використання дитини з метою сексуальної чи трудової експлуатації потерпілим важко домогтися компенсації. Звинувачену у торгівлі дітьми людину можуть посадити на 15 років за грати, конфіскувавши при цьому її збереження та майно. Проте коли доходить до цивільного позову про відшкодування моральних і матеріальних збитків потерпілих, то виявляється, що майно та гроші вже конфісковані і стягувати нема чого. Якщо, за рішенням суду, призначена конфіскація, то найчастіше трапляється так, що потерпіла особа знову ж таки не може отримати через суд відшкодування. Як правило, люди, які займаються торгівлею людьми/дітьми, намагаються робити так, щоб за ними не числилося майно. Офіційно вони також не мають коштів на банківському рахунку. До того ж потерпіла сторона може висувати вимоги на більшу суму, ніж пропонуватиме суд, а у засудженого взагалі може не бути коштів на рахунку - лише квартира. Ускладнює цей процес ще й те, що потерпілим дітям-сиротам дуже складно знайти представників, які б відстоювали їхні права в суді.
"За оцінкою Ради Європи, в українських шпиталях крадуть новонароджених дітей та використовують їх для трансплантації органів. Я переконана, що в Україні були факти викрадення дітей", - повідомила доповідач Парламентської асамблеї Ради Рут-Габі Вермот під час візиту до Києва у 2005 році. - Про такі випадки надходили повідомлення з багатьох міст України. У 2001-2003 роках лише у Харкові з однієї клініки зникло до 300 немовлят". Пані Вермот нарікала також на те, що деякі з чиновників, з якими вона мала розмову, зокрема з МВС, недостатньо серйозно сприймають цю проблему. Раніше Міністерство внутрішніх справ та Генпрокуратура повідомляли про те, що підтверджень фактів торгівлі дітьми в Україні не виявлено.
Непроста економічна та соціальна ситуація, яка склалася в Україні, дала поштовх до росту дитячої злочинності.
Дітей, які з тих чи інших причин мають конфлікт із законом, держава повинна захищати, таким чином, попереджуючи наступні злочини особи, яка ще недостатньо сформувалася як особистість.
Українські правники виділяють дві групи неповнолітніх, які перебувають у конфлікті із законом:
1. Неповнолітні правопорушники, які були засуджені до покарань, не пов'язаних із позбавленням волі (такі неповнолітні перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції Державного департаменту України з питань виконання покарань та кримінальної міліції у справах неповнолітніх).
2. Неповнолітні правопорушники, які перебувають у місцях позбавлення волі - виховно-трудових колоніях. Існує ще одна група - ті, хто повернувся з місць позбавлення волі і має соціальні проблеми після свого повернення.
Метою державної системи охорони правопорядку України (ст. 50 Кримінального кодексу України) є не тільки покарання за вчинений злочин, а й виправлення засуджених, перевиховання та запобігання вчиненню ними нових злочинів. Щодо неповнолітніх, які порушили закон, широко використовується практика звільнення від відбування покарання з випробуванням, застосування примусових заходів виховного характеру, звільнення від кримінальної відповідальності, адміністративного покарання. Неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання у разі щирого каяття та подальшої бездоганної поведінки. Тоді до нього застосовуються примусові заходи виховного характеру, передбачені п. 2 ст. 105 Кримінального кодексу України: застереження; обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; передача його під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; покладення на неповнолітнього, який досяг 15-річного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків; направлення неповнолітнього до спеціального навчально-виховного закладу для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років.
Останніми роками спостерігається тенденція до застосування альтернативних форм покарання.
Неповнолітні правопорушники, які потребують особливих умов виховання, в порядку, встановленому законом, направляються до загальноосвітніх шкіл та професійних училищ соціальної реабілітації.
Неповнолітні, які вживають алкоголь, наркотики, а також ті, які за станом здоров'я не можуть бути направлені до загальноосвітніх шкіл та професійних училищ соціальної реабілітації, в порядку, встановленому законом, направляються до центрів медико-соціальної реабілітації неповнолітніх.
Дітям, які перебувають у цих закладах, гарантується право на гуманне ставлення з боку оточуючих, на охорону здоров'я, отримання базової освіти і професійної підготовки, побачення з батьками або особами, що їх замінюють, відпустку, листування, отримання передач,посилок від батьків або гуманітарних, благодійних та інших організацій, які виявили бажання допомогти їм, у порядку, встановленому законодавством України.
Згідно зі ст. 33 Закону України "Про охорону дитинства", затримання та арешт неповнолітніх застосовуються як винятковий захід і тільки у випадку та порядку, встановлених законом. Про це негайно повідомляються батьки дитини чи особи, які їх замінюють, а також органи прокуратури. Не допускається застосування до дитини насильства, погроз, інших незаконних дій, щоб примусити її дати показання або визнати свою провину.
До кримінальної відповідальності притягуються неповнолітні, яким на момент вчинення злочину виповнилося 16 років. Неповнолітні від 14 до 16 років підлягають кримінальній відповідальності, зокрема, за вбивство, умисне заподіяння тілесних ушкоджень, зґвалтування, крадіжку, грабіж, розбій та злісне хуліганство.
Відповідно до ст. 63 КК України покарання у вигляді позбавлення волі може застосовуватися на строк від одного до 15 років залежно від тяжкості злочину. Засуджені, які досягли 18-річного віку, для подальшого відбування покарання переводяться до виправно-трудових колоній загального або посиленого режиму. Однак з метою соціального захисту неповнолітніх ст. 27 Виправно-трудового кодексу України передбачає, що для закріплення результатів виправлення та перевиховання, закінчення загальноосвітнього чи професійно-технічного навчання засуджені, які досягли 18 років, можуть бути залишені у виховно-трудовій колонії до закінчення строку покарання, але не більше, ніж до досягнення ними 20-річного віку.
Виконання визначеного судом покарання у вигляді позбавлення волі покладено на спеціальну систему виправних установ. Загальне керівництво цими установами здійснює Державний департамент України з питань виконання покарань. У структурі Департаменту існує 11 виховно-трудових колоній для неповнолітніх: 10 - для юнаків (Дубенська, Ковельська, Кременчуцька, Павлоградська, Перевальська, Маріупольська, Прилуцька, Курязька, Самбірська, Бережанська) і одна - для дівчат (Мелітопольська). У всіх колоніях функціонують загальноосвітні середні школи та професійно-технічні училища, в яких підлітки мають можливість навчатись та отримати професійну підготовку.
Використана література:
1. Тематична державна доповідь про становище дітей в Україні на тему "проблеми бездоглядності та безпритульності дітей" (надана Міністерством України у справах сім'ї, дітей та молоді)
2. Державна доповідь про становище дітей в Україні (надана Міністерством України у справах сім'ї, дітей та молоді)
Loading...

 
 

Цікаве